01 / 01

06 мая 2017 Автор

Як мій прадід «воював» (бувальщина)

Бабуся моя, Зінченко Олена Олександрівна (в дівочості Крамська), народилася та виросла в Апостолівському районі неподалік від залізничної станції Нива трудова. Радгосп називався «Шлях Ілліча».

Мати її – Дар’я Крамська (донька розкулачених селян) померла молодою на початку 30-х. Жінці робили операцію та забули в черевній порожнині кусок бинта. Через деякий час розвився перитоніт.

Врятувати не змогли. З медициною на шляху Ілліча було не дуже.

Маму бабуся майже не пам’ятала. Єдине, що відкарбувалося – це як везли ховати на бричці. І вона, чотирирічна, сиділа поруч з тілом та махала гілочкою. Відганяла мух.

Сиротами залишилося троє дівчат. Моя бабуся – наймолодша. Портрет мамин вона берегла все життя.

Росли як всі селянські діти. Багато трудилися, змалку виконували дорослу роботу. Гуляти – особливо не гуляли. Мачуха, якою «обзавелися» невдовзі по смерті мами, хоч і не була дуже лихою, але дівчат таки «строїла» добряче.

До школи ходили, якщо було у що взутися та вдітися. А було таке не завжди. Та і робота по господарству часто не відпускала… Бабуся встигла закінчити лише 4 класи. Навчання теж запам’яталося не дуже. Єдиний випадок врізався: залишила Оленка новеньке, щойно куплене, пальто у шкільній роздягалці та пішла на уроки. І якось так невдало повісила, що пальто впало на грубу і прогоріло. Додому поверталася у гірких риданнях. Знала, що буде непереливки. Та і обновок чекати тепер було годі…

Коли почалася війна, бабусі виповнилося 12 чи 13 років. Точного свого віку вона не знала ніколи. Вже після війни пішли з сестрою до сільської ради, де їм оформили документи, і рік народження записали приблизний. 29-й. Хоча бабуся мала підстави думати, що народилася таки у 28-му.

Батька її забрали в армію майже одразу. Літом 1941-го. Чоловіком він вже був не молодим, і зброї в руках за все життя не тримав жодного разу. Як, втім, і всі його товариші – дядьки, що зніяковіло тупцяли біля сільради перед відправкою на війну. Жінки плакали, не ховаючись. Малеча дивилась на все це з зацікавленням, а більш старші діти, вже розуміючи, що до чого, горнулися до розгублених тат.

Так, от, пішов мій прадід Олександр Крамський, батько трьох дівчат та комірник за професією, на війну. Пішов, то пішов… Але до Берліна не дійшов. І все… через яйця.

В одному з перших же боїв, під Кривим Рогом, виявилося, що у ящиках, доставлених бійцям, замість боєприпасів – яйця! Чи то була чиясь помилка, чи навмисна диверсія, - не відомо. Але як би там не було, - прадід та його товариші потрапили до полону.

Спочатку тримали їх біля Кривого Рогу – в Тернах. Рідні мали можливість навіть провідувати чоловіків у таборі. Бабуся згадувала, як підходили до колючої проволоки та спілкувалися через неї. Батько видався дуже худим та блідим. Був у подертій та вигорілій військовій формі. Доньки носили йому «тормозки» - це теж дозволялося.

І можна було навіть викупити полоненого. Так зробили деякі знайомі, занісши начальству м’яса, молока, яєць. Зібрались і дівчата батька визволяти. Зарізали кабана і відправили мачуху з цим «хабарем» до начальника табору. Але жінка те м’ясо по дорозі десь діла. І додому повернулася ні з чим. Після того дівчата мачуху з свого дому вигнали.

Спогади про війну у бабусі були різними. Розповідала, як, відступаючи, йшли наші солдати – худі, неголені та виснажені. Очей від землі не підіймали. А люди кидали їм через паркани яблука та інший харч.

Потім прийшли німці. Бабусина хата була чистою, охайною. Тому у них селилися німецькі начальники. У одного на батьківщині теж залишились три доньки, тому до дівчат ставився добре. Коли отримував посилки з дому, віддавав їм солодощі. А ще запам’яталося, як карав цей офіцер своїх підлеглих за крадіжки. Коли в когось з селян пропадала, наприклад, курка, всіх солдат вишиковували перед сільрадою і питали, хто вкрав. Якщо бажаючих зізнатись не було, всі без виключення брали на спини мішки з піском та бігали з ними багато кілометрів. До повного виснаження.

Взагалі, нічого поганого бабуся про німців не згадувала. Люди – як люди, - казала вона. Не ображали. Єдине, що забороняли категорично – вмикати радянське радіо. А от калмики, які прийшли вже перед самим визволенням, були, за її словами, люті. Звіряча жорстокість світилася в вузьких чорних очах. Страшна ненависть. Селяни дуже їх боялися їх, і ховали доньок.

Коли поверталися наші, звісно, всі раділи. Два випадки пам’ятає бабуся з того періоду. Як заскочив у хату німецький генерал, впав на ліжко, схопився за серце та помер. Це як тікали німці… А потім солдатики радянські зайшли. Всі, як один, - молодесенькі, голодні, але веселі. Дівчата нагодували їх досита. Віддали все, що знайшлося.

І в той же день на станції був великий бій. І люди казали, що солдатики в ньому – всі, як один, загинули.

А прадід мій, Олександр Крамський, повернувся вже після перемоги. Весь цей час перебував у Фінляндії. Працював. Звільнили з полону союзники. Додому з переможеної країни привіз тканину «заморську». Донькам на плаття.

А через декілька місяців за батьком бабусиним прийшли. Попереду у нього було два чи три роки іншого табору. Рідного: радянського. Десь на «сєвєрах». У якості покарання за полон.

Але і з цього табору повернувся мій прадід! І прожив довге життя. Встиг ще раз одружитися, діждався онуків і навіть правнуків. Допомагав донькам строїтися – глядів їхніх дітей малих. А потім вони його, у старості, доглядали. Можна сказати, що йому пощастило. Як не багатьом у країні, «где так вольно дышит человек».

А от повоювати не довелось. Тут не пощастило… Тому «дєди воєвалі» - це, на жаль, не про мене. І все, як завжди,  – через кляті яйця!

Екатерина Андрус

Автор:

Делай добро и бросай его в воду...

Оставить комментарий

Погода в Никополе

Погода
Погода в Никополе

влажность:

давление:

ветер:

Реклама


Студия "ГОВОРЯЩЕГО"

Права и условия

Все права защищены!
Все права на статьи, изображения, и другие материалы "ГОВОРЯЩЕГО НИКОПОЛЯ" и охраняются законом Украины «Про авторське право і суміжні права».


При использовании материалов ссылка на сайт обязательна!

Контакты

Адрес редакции:
Украина, Днепропетровская обл., Никополь

Телефон: +38(095) 10-34-589

E-mail: nikopol.net@ukr.net

Сайт: http://nikopolnews.net