Україні потрібен уряд національної єдності. Так вважає Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Атлантичної ради та автор майбутньої книги «Поле битви Україна: від незалежності до війни з Росією» (Yale University Press). Про це він пише у своєму матеріалі, оприлюдненому виданням Politico, передає НСН.
Пропонуємо вашій увазі переклад статті Андріана Каратницького, у якій автор вказує на дії, які можуть допомогти Україні перемогти.
«Останніми тижнями дискурс про війну з Росією в Україні став глибоко песимістичним.
Важкий український контрнаступ із меншими результатами, ніж очікувалося, розпалив темні дискусії про безвихідну та криваву довготривалу війну з Росією. Тим часом аналітики та політики почали критикувати військових і політичних лідерів України, звинувачуючи їх у провалі військових дій і навіть спекулюючи про поразку.
Подальше підживлення цієї атмосфери песимізму є свідчення напруги між президентом України Володимиром Зеленським і військовим командуванням країни, а також затримки військової допомоги від Сполучених Штатів. І цей тиск зараз потрібно подолати.
Очевидно, що період ейфорії, викликаний великими українськими військовими перемогами та територіальними просуваннями, закінчився. Так само як і період грандіозних обіцянок українських чиновників.
Минулої зими офіційний речник президента заявив, що наступне літо він планує провести в Криму. Не менш екстравагантну обіцянку повторив глава військової розвідки, який передбачив, що Крим буде звільнено протягом шести місяців, принісши офіційні обіцянки великого весняного контрнаступу зі значними територіальними здобутками.
Ранні успіхи на полі бою також сприяли майже загальному схваленню Зеленського серед українців. Незважаючи на повільне просування Росії на Донбасі та мізерні українські перемоги згодом, веселі розмови про державний телевізійний «марафон» — спільні програми, створені більшістю головних телевізійних мереж країни — продовжували сприяти успіху на фронті, допомагаючи Зеленському підтримувати його популярність. .
Однак усе змінилося, коли контрнаступ України у 2023 році зупинився. Масові втрати бійців на тлі мізерних досягнень і повільна позиційна війна підірвали довіру суспільства до президента та його команди вперше з початку війни.
Наступне опитування, проведене в середині листопада, показало, що рейтинг довіри Зеленському склав лише 32 відсотки плюс — це означає, що дві третини українців довіряли президенту, а третина — ні. Це різке зниження порівняно з опитуваннями на початку року, і набагато нижче рейтингів довіри до збройних сил та їх командувача генерала Валерія Залужного.
Пізніше опитування, яке було проведене для Офісу президента та просочилося на сайт новин Української правди, показало, що Зеленський був поряд із Залужним у гіпотетичній президентській боротьбі. Крім того, партія Зеленського «Слуга народу», яка наразі має понад дві третини місць у парламенті, отримала б різке скорочення своєї присутності, якби вибори відбулися сьогодні .
І оскільки підтримка Зеленського слабшає, Україна зараз стикається з низкою викликів і складних рішень. До них належать безвихідь на фронті, швидке вичерпання запасів боєприпасів, деяка ерозія підтримки з боку Європи та тупик у Конгресі США щодо законопроекту про забезпечення військових потреб як України, так і Ізраїлю. Незважаючи на свою зіркову силу, Зеленський стикається з новими труднощами у отриманні високого рівня військової та фінансової підтримки України як у Північній Америці, так і в Європі.
Крім того, лави збройних сил України — спочатку наповнені досвідченими військовими професіоналами з досвідом бойових дій та високомотивованими волонтерами — зазнали масових втрат протягом цих жорстоких двох років війни. У результаті військові вербувальники — тепер їх називають «викрадачами людей» — нишпорять по містах і селах у пошуках чоловіків віком від 18 до 60 років для військової служби. Іноді ці вербувальники не просто застосовують тактику примусу проти тих, хто ухиляється від призову, а й затримують тих, хто не має бути призваний або звільнений від служби, щоб вони пішли на службу. І така тактика викликає виправданий гнів суспільства по відношенню до влади
Окрім такої непопулярної тактики, Зеленському незабаром, імовірно, доведеться різко розширити національну військову мобілізацію та спрямувати соціальні витрати на військові видатки, хоча б для того, щоб застрахуватися від будь-якого зменшення або переривання фінансування з боку ключових союзників. Обидва кроки будуть вкрай непопулярними.
Усе це не означає, що Росія переможе. Дійсно, Україна фактично воювала з Росією до безвиході. Зазнавши незначних територіальних втрат на Донбасі, здобувши скромні території на півдні та примусивши російський флот посунутися на схід Чорного моря, вона фактично відновила свободу судноплавства для комерційних суден у морі.
Зеленський також був сміливим та успішним лідером військового часу. Але багато в чому це залежало від непохитної підтримки громадськості. Майже загальне схвалення всередині країни дало йому політичний карт-бланш для формування політики та стратегії. Але поки українці залишаються єдиними у своїй меті захистити країну, беззаперечна підтримка Зеленського та його політики зменшується. І згодом демократія, яка пережила боротьбу, переживає відродження в національній політиці.
До цієї політизації доклалася й сама команда Зеленського. Після того, як Залужний тверезо говорив про труднощі воєнних дій України, водночас надаючи дорожню карту, яка могла б забезпечити перемогу, його публічні коментарі були розкритиковані офіційними особами з Офісу президента.
На початку листопада радник Зеленського з питань зовнішньої політики Ігор Жовква виступив на національному телебаченні і заявив, що заява Залужного «полегшує роботу агресора», нагнітаючи «паніку». Радник додав також, що публічного обговорення ситуації на фронті не повинно бути. Сам Зеленський тоді в інтерв’ю дорікнув генералу, закликавши військових не займатися політикою.
Заступник голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яна Безугла розпалила суспільство, стверджуючи, що Залужний проігнорував рекомендації генерала США Марка Міллі щодо мінування кордону України з окупованим Росією Кримом ще у 2021 році — за її словами, це був акт недбалості, який коштував Україні великих смуги території на півдні.
Однак Зеленський навряд чи домагатиметься звільнення Залужного, оскільки це миттєво підштовхне військового до політичної кар’єри.
І це ще не все. Після цієї суперечки соратники Зеленського в парламенті заблокували візит колишнього президента України Петра Порошенка до Польщі та США. Ймовірною причиною цього став звіт Служби безпеки України про те, що поїздка Порошенка буде використана російською пропагандою. Особливе занепокоєння викликала запланована зустріч Порошенка з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.
Думка про те, що таким досвідченим лідером, як Порошенко, чиє перебування на посаді президента отримав похвалу Заходу за його дипломатичні здібності, можна маніпулювати, на перший погляд, абсурдна. А потім виявилося, що Зеленський сам збирався зустрічатися з Орбаном і не хотів, щоб його випереджали.
З цими явними переломами потрібно розібратися зараз.
Крім того, що не менш важливо, оскільки внутрішня підтримка зникає, термін повноважень Зеленського формально має закінчитися в травні 2024 року, тоді як чотирирічний термін повноважень парламенту закінчився в жовтні. Нові вибори майже неможливі з мільйонами виборців за межами країни, мільйоном на фронті та мільйонами внутрішньо переміщених осіб або під російською окупацією. Вибори в умовах кровопролитних боїв і постійних ракетних і безпілотних атак по міських центрах малоймовірні, потребуватимуть як законодавчих, так і конституційних змін.
Питання завершення терміну дії мандатів було б спірним, якби рейтинги Зеленського та його партії були непохитними, але опитування показують повзуче розчарування в обох.
У цьому контексті настав час для того, щоб президент України розглянув можливість створення уряду національної єдності на широкій основі. Відкриття уряду для опозиції та лідерів громадянського суспільства таким чином миттєво забезпечить легітимність керівної команди, зменшить критику опозиції та розширить коло голосів, до яких прислухається президент.
Уряд національної єдності – приклади в історії
Існують також переконливі прецеденти такого кроку. Наприклад, коли почалася Друга світова війна, прем’єр-міністр-консерватор Вінстон Черчилль розумів, що Британія зіткнулася з екзистенційною загрозою, яка потребувала збереження національної єдності, і створив коаліційний уряд на широкій основі. Черчілль призначив свого головного суперника — лідера лейбористів Клемента Еттлі — віце-прем’єр-міністром і додав лейбориста Ернеста Бевіна, колишнього лідера профспілок, до кабінету національної єдності.
Так само нещодавно цю практику застосував прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, який запропонував лідерам опозиційних партій місце в уряді єдності після жорстоких нападів ХАМАС 7 жовтня. Пропозицію прийняв центрист Бенні Ганц.
З початку свого президентства Зеленський спирався на надзвичайно вузьке коло довірених радників. Але хоча він зустрічається зі своїм вищим військовим командуванням, представниками розвідки, західними лідерами та засобами масової інформації, він значною мірою відгородився від громадських лідерів, політичних критиків і суперників, включаючи деяких із важливим досвідом зовнішньої політики, національної безпеки та економіки.
Їхнє включення на керівні посади забезпечить Зеленському додатковий внесок у варіанти політики, дозволить обговорювати альтернативні тактики та сприятиме новим підходам, коли йдеться про зовнішні відносини. Оскільки національна єдність демонструє ознаки зношування, уряд, до складу якого входить опозиція, дійсно дасть їй поштовх.
Питання лише в тому, чи є Зеленський достатньо гнучким, щоб подолати свою зневагу до більшості лідерів опозиції та змінити свій стиль управління з високоцентралізованого прийняття рішень на більш широке досягнення консенсусу”
Ще новини України і світу: Зеленський – головний мрійник: Politico назвало найвпливовіших людей Європи
