Що відбувається з природою на місці колишнього Каховського водосховища? Ботанік і гідробіолог, які постійно моніторять ситуацію, розповіли подробиці.
Журналісти видання Тексти поговорили із завідувачем кафедри ботаніки Херсонського державного університету, професором, членом правління Української природоохоронної групи Іваном Мосієнком і директором Інституту гідробіології, членом-кореспондентом НАНУ, головою Гідроекологічного товариства України Сергієм Афанасьєвим, передає НСН.
Інтерв’ю з Іваном Мосієнком
Засіяти травами
— Ви нещодавно були в районі Каховського водосховища. Що ви там бачили?
Ми були на території Нової Воронцовки, а потім на території національного природного парку “Кам’янська Січ”, працювали там у затоках водосховища. Воно там нешироке — 4-5 км, і якщо ти виходиш на саме водосховище, тебе дуже добре видно з протилежного берега.
Коли ми там були, то було ще достатньо волого, це був кінець червня. Але мул уже почав тріскатися, утворилися тріщини 20-30 см. Дуже багато було загиблих молюсків, раків, траплялася й риба. Але найбільше, звичайно, молюсків. Мільйони й мільйони.
Але водночас дуже багато пагонів рослин, і одним з найпоширеніших — пагін верби білої. Місцями їх було дуже багато. Верба біла — це наша звичайна верба. Що буде далі з ними — невідомо. Можливо, якщо грунт висохне більше, — ці пагони загинуть. Або навпаки. Щось зараз стверджувати ще надто рано. Треба й далі моніторити.
— Чи не витіснять наших рослин агресивні інвазійні, чужорідні види?
Так, звичайно, ми фіксували й пагони рослин інвазивних видів. Але все ж на момент моніторингу переважали саме пагони нашої верби. За їх кількістю верба переважає всі інші види разом узяті.
Загалом, найкращий спосіб протидіяти чужорідним рослинним видам — це зберігати чи відновлювати наш рослинний покрив. Інвазивні види завжди проникають туди, де вже є людський вплив. Як тільки щось пооремо, покопаємо — там завжди з’являться інвазивні види. Якщо ми не чіпаємо природу — інвазивні види не вселяться, наші рослини їх не пустять.
— Але чи реально відновити традиційну рослинність на такій велетенській території?
Тут найцікавіше питання — де взяти стільки насіння аборигенних рослин. Тобто їх уже треба заготовляти зараз, щоб наступного року висіяти. Поки що цього ніхто не робить.
Щодо самого процесу — то я це насіння засівав би якимись літакам чи навіть коптерами. Після трактора залишаться борозни, до того ж залишаться надовго, особливо якщо він їхатиме по мулу.
Загроза пилових бур і виникнення пустелі — мінімальна
— Чи є небезпека, що після висихання грунту його надалі роздуватиме вітрами?
Уже середина літа, це якраз час, коли найбільша ймовірність виникнення пилових бур. Але нині ми не бачимо жодного пиління, хоча водосховище місцями вже достатньо висохло.
— А як все ж таки щодо небезпеки виникнення якихось пустельних ділянок на місці Каховського водосховища?
Пустель в Україні не може бути, бо ми не пустельна зона. Пустеля характеризується не лише відсутністю рослинності, а й певними кліматичними показниками. Це дуже жаркий і сухий клімат, майже без опадів. У нас інший клімат — випадають опади й у нас не так жарко.
— Але ж ми всі знаємо про Олешківські піски, які часто називають пустелею…
Олешківські піски — це рукотворне явище, яке з’явилися через перевипас овець, що знищили природній рослинний покрив. Але під ним справді були піски. У випадку Каховського водосховища ми маємо зовсім інший склад ґрунту — там мул і поховані під ним ґрунти й вапняки.
Світовий тренд — відновити природні екосистеми
— Що ми можемо побачити на місці водосховища через рік?
Уже зараз ті прогнози, які робили раніше, не дуже справджуються. Тому поки що варто лише моніторити ситуацію, тим паче, що через воєнні дії там зараз нічого й не зробиш. А вже наступного року буде зрозуміліше, що там власне треба робити.
Але який буде сенс щось там відновлювати, якщо ухвалено рішення про повторне затоплення території? Тому ми маємо чітко визначитися: чи відновлюємо водосховище й ідемо шляхом середини ХХ століття, чи не відновлюємо й ідемо згідно з сучасними трендами відновлення природних середовищ.
Ну і треба, звісно, зважити всі “за” та “проти”, зокрема й ті, про які чомусь майже не говорять. Ніхто не згадує про вкрай погану логістику між лівим і правим берегами водосховища.
Я якось працював на локаціях на лівому та правому березі й для того, щоб потрапити з одного берега на інший, доводилося долати понад 200 км. Села, які все життя були через річку, опинилися розділеними фактично морем, до того ж не було побудовано жодного порома. І переїхати на інший берег можна було лише або в Запоріжжі, або в Херсоні.
Через Каховську ГЕС було повністю загублено нерест риби. Тому доводилося утримувати кілька рибоводних заводів, які розводили рибу й зариблювали Дніпро.
А ще — цвітіння води, яке останніми роками набуло величезних масштабів. Проблеми з судноплавством — перед шлюзами завжди накопичувалися величезні черги суден, які по три добри чекали, щоб пройти шлюз.
У самому водосховищі теж траплялися справжні шторми. Як казав мені капітан одного буксиру, краще пережити шторм на морі, ніж на водосховищі. Вода ж прісна, вона меншої щільності й гірше тримає.
Ну й не забуваймо, що ми отримуємо понад 200 тис. га нової території, яку було фактично втрачено.
І, звісно, питання декарбонізації. Де один з основних засобів — відновлення природних екосистем. А болотні, лучні екосистеми акумулюють значно більше вуглецю, ніж водосховища.
— Чи може природна екосистема на місці Каховського водосховища утворитися без людського впливу?
Якщо заново не затопити водою й не розорювати утворені заплави, то в будь-якому разі місцева флора, рослинність переможе. Просто якщо їй не допомагати, то цей процес розтягнеться на 30 чи 50 років. Ті самі інвазивні види можуть спочатку захопити певні території й потрібен буде час, щоб місцеві види їх витіснили.
Якщо ж підсівати аборигенніі види, то цей процес буде відбуватися швидше. Але те, що навіть без нашого втручання з часом відновляться корінні рослинні угруповання, — без сумніву.
— А якщо за допомогою людини, то скільки часу може зайняти процес відновлення?
Загалом уже за 10 років ми зможемо отримати досить непогані рослинні угруповання з місцевих видів. До того ж це будуть різні угруповання. На схилах відновляться степові угруповання, трохи нижче до води — лучні, ще нижче — болотні. А також ліси, заплавні ліси, водна рослинність. Рослинність там була дуже строкатою й такою вона й відновиться.
Інтерв’ю з Сергієм Афанасьєвим
Мул і марганець
— Чи отримуєте ви зараз якісь дані з району Каховського водосховища?
Так, ми постійно здійснюємо гідрохімічний моніторинг дніпровської води. Завдяки волонтерам і військови ми один-два рази на тиждень отримуємо проби води з Дніпра. Намагалися домовитися з ДСНС, щоб безпосередньо брати проби в районі Каховського водосховища, але вони нам відмовили через загрозу для життя. І дійсно — до росіян там недалеко, і як тільки вони побачать, що хтось бігає з якимось приладами, — то одразу почнуть стріляти.
Як директор я нікого зі співробітників інституту посилати досліджувати в район Каховського водосховища не можу й не буду. Але не можу й заборонити людям, які перебувають у відпустці, приїхати на берег водосховища й щось там набрати, навіть в обхід блокпостів. Науковці завжди будуть трохи дивними в очах пересічного громадянина — все одно лізтимуть, куди їм не треба, щоб добувати якусь інформацію.
— І як змінюється склад дніпровської води після аварії?
У перші дні у воді був дуже великий вміст колоїдних часток (дуже маленькі частки матерії, переважно глина, намул — ТЕКСТИ). У складі цих колоїдів були солі мангану (марганцю — ТЕКСТИ) й заліза. Вміст колоїдних часток тоді був у 100-200 разів вищим, ніж зазвичай.
— Ідеться про забруднення від металургійного виробництва?
Ні, про природні речі. Якщо місто назвали Марганець, то кількість марганцю в цьому регіоні як хімічного елементу буде великою. Все це осідало на дні, а коли стався підрив і вода поринула з водосховища, все це піднялося з дна у вигляді такої собі зависі з цих самих колоїдних часток. І це вдарило по рибі.
Ці частинки почали забивати рибі зябра, що спричинило її масову загибель. Загинула дуже велика кількість риби в нижньому Дніпрі. Фактично, ми можемо навіть говорити про загибель окремих видів. Так можливо повністю втрачено локальну популяцію морського судака, який мешкав лише в Дніпро-Бузькому лимані.
Тобто як мінімум один вид риби ми втратили назавжди. Річ у тім, що цей вид судака був надзвичайно чутливим до кисню, а колоїдні частинки повністю блокували зябра навіть у простих судаків.
Але таке було в перші дні, потім усе внормувалося.
Але є ще проблеми і з органічним забрудненням. Кожен новий дощ приносить досить таки велике забруднення органічною речовиною. Бо зараз на осушених територіях лежить величезна кількість загиблих молюсків.
Для розуміння масштабів — за нашою оцінкою, загальна маса цих молюсків становить приблизно 500 тис. т. І коли йдуть дощі, вся ця органічна жижа стікає у Дніпро й підвищує органічне забруднення річки. Але поки суха погода, воно потроху стабілізується й вода більш-менш нормальна.
Ми, до речі, спрогнозували, що буде цвітіння фітопланктону — дрібних прісноводних водоростей біля Одеси. За нашими підрахунками, лише за перші три доби з моменту підриву греблі з Каховського водосховища винесло 17 тис. т фітопланктону.
Усе це, звісно, понеслося у Чорне море. Опріснення води в морі допомогло їм ще розмножитися, але початковий поштовх дало “маточне стадо”, яке прийшло з Каховського водосховища.
— Я так розумію, що зараз вода в Дніпро-Бузькому лимані теж потрохи приходить у норму?
Так, ситуація там теж нормалізується. Там, де ми беремо проби, — у районі Миколаєва, ситуація повертається до норми.
Чи виживуть нові озера
— Зараз на місці Каховського водосховища формується нове-старе річище річки, паралельно там виникають ще якісь водойми. Можна говорити про утворення нової екосистеми?
Великих водойм там залишилося від п’яти до восьми. Вони переважно поєднані з річищем Дніпра. Ці водойми мають бути в більш-менш нормальному стані, оскільки є доступ до річища річки, там могла залишитися риба, буде живий зообентос (донні організми — ТЕКСТИ).
Доля цих водойм буде вирішуватися лише десь зимою. Тоді води стане менше, все закриється льодом і, відповідно, почнуться зимові замори. Але до зими вони будуть у більш-менш нормальному стані.
Середніх за розміром водойм близько двадцяти, деякі пов’язані з річищем Дніпра, інші ні. Ті, що пов’язані з Дніпром, — так само як і великі водойми, точно проіснують до зими. Доля тих, що не пов’язані, залежатиме від погодних умов.
Якщо залишок літа буде дуже спекотним, без дощів, а вони найбільш мілкі, то вже до кінця літа вони можуть загнити й там усе загине. Бо немає доступу свіжої води, немає кисню, немає доступу їжі для донних організмів — насамперед молюсків, які фільтрують воду.
Щодо зовсім маленьких озер, площею від декількох десятків квадратних метрів до гектара, їх кілька десятків тисяч, — то більшість з них або вже загнили, або загниють у найближчі місяць-півтори. Знову ж таки, все залежить від погоди: що буде спекотніше, то швидше це станеться.
Ми дуже боялися, що станеться залпова загибель усього живого одночасно. Якби склалися умови масової загибелі, почався замор риби, а потім пішов би дощ — тоді масова загибель поширилася б на річище Дніпра.
Риба гине, починає гнити, гниття зменшує вміст кисню у воді. Що більше гнилої води, то менше кисню. Спочатку гинуть чутливіші організми, починається їх гниття, що призводить до загибелі менш чутливих, і в результаті гине все. Це був би принцип доміно — загинуло б усе живе аж до Дніпро-Бузького лиману.
Але цього таки не сталося, нам просто пощастило з погодою. Якби у перші два тижні після осушення водосховища почалися зливи, спочатку продукти гниття потрапили б з осушених територій у воду, а потім загнила б і сама вода.
— Яким, на вашу думку, мав би бути найкращий вихід з ситуації?
Та гребля, яка стояла, вона не відповідала жодним екологічним нормам. Каховська гребля, як і всі інші греблі на Дніпрі, не мали рибоходу. І це була справжня катастрофа. Якщо вже відновлювати, то будувати й нормальний рибохід, щоб дати можливість осетровим дійти до запорозьких порогів.
Якби ми стали за мету зберегти різноманіття осетрових, то я рекомендував би не підіймати рівень води до того, який був, а трохи його зменшити, зробити нормальний рибохід, біля Запоріжжя перед порогами продивитися, як сформовано нерестовища для осетрових, і зробити так, щоб вони могли нереститися.
Осетри
— А яка з осетровими зараз ситуація?
Дуже складна. У Херсоні був завод з розведення осетрових. І там зараз усе або зруйноване, або пішло під воду. Щодо дикого стада осетрових, то саме в цей час вони здійснювали нерестову міграцію і фактично все маточне стадо осетрових сконцентрувалося біля Каховської греблі якраз перед підривом.
Після підриву, вочевидь, усю рибу змело водою. Тобто втрати осетрових величезні.
— Але ж уряд уже ухвалив рішення відбудовувати Каховської ГЕС…
На цей час є рішення Уряду не про відбудову ГЕС, а про побудову двох перемичок для залиття водосховища. Логіка тут зрозуміла: боротьба із загрозою пилових бур і нестача води. Хоча тут теж є одна проблема: ці перемички, на відміну від греблі, не передбачають регульованого екологічного скиду води.
Екологічний стік — це стік, який більш-менш відповідає природному й забезпечує всі функції нижче гребель. Бо якщо ми даємо мало води в річище, то воно потроху зникає.
Херсонські плавні вже постануть наступного року як були. Але якщо там не підтримувати нормальну швидкість течії, водообмін — усе це там гнитиме. Але я думаю, що ці проблеми ми ще обговорюватимемо.
Ще новини України: Що приховували води Каховського водосховища – історики розповіли про цікаві знахідки (фото)
