Журналісти видання НВ підготували добірку, включивши в неї найбільш шокуючі зізнання російських військових із перехоплених телефонних розмов. Автори матеріалу зазначають: перехоплені розмови окупантів останнім часом доводять: армія мародерів упевнено перетворюється на збіговисько людей, які мріють втекти з фронту.
Яскравим свідченням деградації як військових, так і всього російського суспільства, став зміст телефонних розмов солдат РФ із ріднею, які регулярно перехоплюють українські силовики. Бійці «путінської армади» говорять не про патріотизм, мораль чи бажання перемоги, а про викрадені цінності, недалеких і боягузливих командирів, величезні втрати й прагнення хоч би як повернутися додому.
НСН пропонує вашій увазі найбільш шокуючі зізнання російських окупантів, зроблених ними останнім часом.
***
— Не знаю, як вивезти все через кордон. Насправді тут дуже багато. Тільки місто захоплюють — будь-який будинок твій, заходь. Я тут доларів набрав. Зараз приїду, зараз поміняємо. Золото там не зросло в ціні?
— На початку війни скаконуло. Тепер повернулося назад. Але не хвилюйся: це така валюта, що не пропаде. Не те що рубль.
***
— Типи, коротше, їх попривозили, бл*дь, сюди. Вони їдуть, ґвалтують баб, грабують. У нас є ось цей от із Пскова тип, коротше, він у Пітері зараз. Ну там… Приїхав, коротше, зґвалтував бабу, убив її, пограбував. Там багато ху*ні пов’язано з мародерством.
***
— Сьогодні вранці наступ був. Розвідники сказали, що там нікого немає, зеленки й мін теж немає. Зайшли. І першим танк ішов. У нього одразу прилетіло. Він від’їхав ліворуч — і там міна. Екіпаж вискочив і все, — його підпалили. І також потім наступні два. Комбата там щось теж жорстко, трьохсотого [пораненим] відвезли. У піхоті залишилося 5 людей. Інші відмовилися сьогодні… Тут така взагалі різанина. Генерали — їм тільки треба, щоб ми йшли вперед та вперед. Усі, навіть танкісти, ми зараз говоримо: не поїдемо нікуди.
***
— Ну, бошки полетять у багатьох генералів, ти розумієш?
— Звісно.
— Висновки зроблять. Його просто обдурили, Путіна! Тому все й початок був таким.
***
— «Кукуха» їде. Додому хочу. Я чекаю на кінець травня. І якщо в середині травня або в червні ще піде, я підверну ногу й поїду додому. Я зателефоную тобі, ти перетелефонуєш у всілякі інстанції й скаржитимешся і все.
– «Не знаю, що в Чечні було, але тут взагалі пізд*ц».
***
— Коротше, один генерал теж типу як до вас під Ізюмом приїхав, на мінне поле загнав танкову бригаду: ну, швидко в атаку всі поїхали. І півбригади згоріло, спалили. І солдат не витримав потім, — коли повернулися, він танк завів і по ногах йому проїхав, по генералу. І той у лікарні потім помер.
***
— Якась Росгвардія підмосковна і богучарські танкісти [з Воронезької області] просто один одного на полі місили. Вони просто один одного перебили і все.
— Я чув про це.
— Ми перший місяць просто шоковані. Тому що ми приїжджаємо до них, б’ємо один одного та їдемо. Десантура ця, що сидить, навіть у Ізюм не заїхала. Взагалі десь, еліта, сидять, кущі охороняють свої ж.
***
— Місцевих грабують. Мотоцикл віджали, катаються.
— Золото збираєте? У нас золото по 10 тисяч за грам.
***
— Я взагалі в шоці, як так жити можна. Тут усе розбомбили. Взагалі, усе, що було й не було — усе розбомбили. Ізюм — це місто, зіставне Воронежу [населення — більше 1 млн осіб]. Тепер від нього там нічого не залишилося. Просто руїни. Руїни, воронки та баби з дідами.
— Ну, Харків теж величезне місто.
— Харкову взагалі піпець. Його жорстко бомбили. Цілий місяць, прикинь, місто бомбардують.
***
— У нас у полку один танк лишився. Ми свій танк, коротше, з ранку зламали самі, щоб не їхати. БТРи без нас поїхали і там три «двохсотих» [убитих] і забагато «трьохсотих» [поранених] у важкому стані.
— Ну і слава Богу! Розберіть його, здайте на брухт, цілішими залишитесь.
***
— Вони бояться. Командири бояться. [Командир] у підвалі ховався. Звідти дає накази. Попереду він ніколи не був.
— Ви, коли ще вперше заходили, втік він, так? І тоді люди в полон 8 чоловік потрапило?
— Так.
— Це він? Зрозуміло. Йому вже й полковника дали, так?
— І полковника, і Орден мужності.
***
— Та які 1.350 [офіційно визнана Москвою кількість убитих російських солдатів] … 14 тисяч було на початку операції. КАМАЗи один за одним, шаланди йшли закриті та затентовані. І просто, де вони проїжджають — там калюжі крові протікали. Вони їх у мішках просто частинами збирали — кого розірвало, забирали, бл*ть.
***
— Грошима все манять і манять. З 10-го числа мають зробити перерахунок: ще по 8 тисяч на день, а з 1-го травня — по 15 тисяч на день! А якщо не підеш, то нічого не дамо!
***
— Усіх нормальних уже повбивало чи поранило. Придурки одні лишились. Тяжко взагалі. Нікого не залишилося, хтось дезертував взагалі.
***
— Ви сказали, що до якогось села дійдете, ой, до річки.
— До річки ще 5 сіл або 4. Начебто легко, але ми кілометр 2 години проходили під боєм. Підірвали вчора «топляк» (перевізники дизельного палива). Наша артилерія найгірша артилерія у світі.
— Чому?
— Та не влучає нікуди.
***
— Що ти там наподорожував гарного?
— Та нічого, бл*дь. Три ноутбуки.
— Та куди ти їх, бл*дь? Солитимеш?
***
— Мало, тату, взагалі мало. Із роти 17 чоловік [залишилося] – від 52 [що приїхали]. З БДТРа там скільки нас людей було? 350? А лишилося менше ста.
— Ох*єть. Адекватні командири хоч є?
— Адекватні усі поїхали.
***
— Владе, я тебе благаю. Це вам КП (командир полку) каже жорстко, обзиває вас, — ви з ним лаєтеся?
— Так. Там нас посилають.
— Відмовляйтеся. Ви що, ви й так уже все взяли. Ви там, блін, усі міста взяли. Кись, будь ласка, я тебе благаю, якщо буде якась можливість звідти звалити, Владе, звалюй. Зрозуміло?
— А як? Тут лише два шляхи, Юля. І обидва погані.
