Вбиті росією. Микола Давидченко був прикутим до ліжка. Доглядати за ним залишилася дружина… «Коли зайшли в квартиру, то батько, який не міг рухати ногами, лежав на дивані зі звішеними рукою і ногою. А мама лежала на підлозі. Мабуть, мама впала і померла, а в батька стався шок і він на адреналіні кинувся допомагати. Думаю, в цей момент у нього зупинилося серце», – розповіла донька
Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Микола Давидченко
Загиблі в Ізюмі: Микола Давидченко
Життя 64-річного Миколи Давидченка обірвалося під час наступу російських військ на Ізюм у березні 2022 року. Микола був прикутим до ліжка, нездужав. Доглядати за ним залишилася дружина Тамара, яка також хворіла – мала діабет. Тіло Тамари знайшли на підлозі, Миколи – на ліжку поряд.
У 2018 році Микола Володимирович мав тяжку травму, після якої його ноги залишилися нерухомими. Через тривале лежання у чоловіка розвинулися й інші проблеми зі здоров’ям.
«У березні, після початку повномасштабної війни, ми з родиною виїхали. Батько з мамою тоді категорично відмовлялися, вирішили залишитися… Їхній дім був навпроти будівлі СБУ, яку часто обстрілювали. Дуже сильний обстріл був 8-9 березня. Попало і в будинок батьків, вигорів весь п’ятий поверх. Квартира мами і тата вціліла. Мама раз вийшла на зв’язок, сказала, що дуже погано почувається, але батька не покине. Вона відчувала відповідальність за нього», – пригадала донька Олена.
Олена намагалася по телефону шукати людей, волонтерів, які б навідалися до мами і тата, а вже 1 квітня отримала новину від сусідки, що батьки два тижні не виходять на зв’язок. Сусіди стукали у їхні двері, але марно.
Після звільнення Ізюма Олена повернулася додому. Знайшла працівників рятувальної служби, щоби дізнатися про долю батьків.
«Вони розповіли, що коли зайшли в квартиру, то батько, який не міг рухати ногами, лежав на дивані зі звішеними рукою і ногою. А мама лежала на підлозі. Мабуть, мама впала і померла, а в батька стався шок і він на адреналіні кинувся допомагати. Думаю, в цей момент у нього зупинилося серце», – розповіла Олена.
Микола Давидченко народився в Ізюмі. Працював майстром на Ізюмському приладобудівному заводі. Любив ремонтувати техніку, мав багато книг із радіоелектроніки.
«Батько мав дуже м’який характер. Був добрим, ніколи не сперечався», – пригадала Олена
У Миколи Давидченка залишилися донька і двоє внуків. Старший син помер у 1995 році.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
