[:ru]7 типов родителей, которые раздражают каждого учителя[:ua]7 типів батьків, які дратують кожного вчителя[:]

7 типов родителей, которые раздражают каждого учителя

1. «Это ваша работа, а не моя»!

Есть такой тип родителей, которые совсем не считают нужным заниматься своими детьми. Они словно уверены, что как только привели свое чадо в школу, автоматически сбросили на учителя всю ответственность за его воспитание и развитие.
Аргумент простой: «Вам за это деньги платят, вы и учите, а я на работе работаю!». И неважно, что в классе 25-30 учеников, а классный руководитель всего один, и он физически не в состоянии в полной мере владеть всей информацией о сложностях каждого ребенка.
А когда в подростковом возрасте такие родители сталкиваются с хамством и равнодушием своих детей из-за нехватки времени на их воспитание, то они только кричат: «Куда смотрит твой учитель? Чему тебя только в школе учат?!».

2. «Учитель виноват, а мой ребенок ни при чем»

По мнению таких родителей, их ребенок особенный во всех смыслах, даже если его знания и способности весьма посредственные. В любой спорной ситуации они всегда на стороне ребенка и абсолютно игнорируют слова учителя относительно истинных причин конфликта. Для этого типа родителей истина едина – учитель предвзято относится к их чаду.
Неудовлетворительное поведение, постоянные опоздания, низкий уровень знаний программного материала? Проблема не в плохой подготовке к уроку, не в хамском поведении их ребенка, беда исключительно в учителе.
Такие родители без специального образования и без элементарных знаний психологии уверены, что осведомлены о методах преподавания и воспитания лучше всех. А даже пытаться их убедить в обратном – пустая трата личного времени.

3. «А почему не “12”?!»

Некоторые родители настолько зациклены на отметках, что забывают, что оценка – в первую очередь мотивация для работы над собой, а не приговор. Вместо того, чтобы объяснять школьнику значение знаний, они требуют добросовестной «зубрежки», как-будто от отметки в журнале зависит дальнейшее благополучие их ребенка во взрослой жизни.
Когда такие родители приходят к учителю узнать об успеваемости своего чада, их интересуют исключительно оценки, а не уровень фактических знаний. Они не понимают, что отметка – показатель условный.
С такими родителями легче, в целом они не безразличны и не надоедливые. Просто необходимо правильно направить фокус их внимания.

4. Всегда и везде

Когда в классе есть родители, которым небезразлична школьная жизнь их ребенка и всего класса, это радует. Родители-единомышленники могут активно помогать учителю в проведении воспитательных мероприятий, организации праздников, они предлагают идеи интересных экскурсий и прочее. Однако, всему должна быть мера.
Некоторые мамы практически каждый день пишут классному руководителю по несколько раз, обращаясь с разными вопросами, идеями, уточнениями и советами. Они надоедают и другим родителям. Их не остановит, что часы показывают уже за десять вечера. Они вполне могут позвонить учителю хоть поздно вечером, хоть утром в выходной.
А как иначе? Ведь по их мнению педагог обязан быть на связи 24/7. Им даже и в голову не приходит, что кроме профессиональной у учителя есть и своя личная жизнь, вне школьных дел.
Таких родителей легко выделить в новом коллективе, с ними можно быстро найти общий язык, но чрезвычайно важно сразу выставить личные границы в общении.

5. «Иду к директору!»

Произошел конфликт между учениками, возникло любое недопонимание с учителем, между учениками класса или с родительским комитетом? Как решить ситуацию – как можно быстрее донести «тем, кому надо»: завучу, директору, в управление образования или непосредственно Минобразованию. Можно еще распространить по учительских группам – «пусть знают наших!». Главное, создать резонанс.
Попытаться найти общий язык и решить конфликт между собой? Нет, это не так интересно! Изишне говорить, что такое поведение родителей никак не идет на пользу их детям. Кроме того, это стоит немалых нервов учителям, потому что объяснить таким родителям, что существуют цивилизованные способы решения конфликтов почти невозможно.

6. “Я только за!”

От таких родителей можно услышать согласие на любое ваше предложение. Но не спешите радоваться! Дальше слов дело не пойдет. Им важно, чтобы их воспринимали активными участниками родительского сообщества, в то же время они не готовы ничего делать от слова «совсем». И это есть проблема, когда настанет время переходить от слов к конкретным делам.
Такие родители, хотя вроде и на стороне учителя, но на самом деле испытывают скрытую агрессию, поэтому часто в глаза говорят одно, а за глаза другое.

7. “Вы мне обязаны!”

Такие родители пренебрежительно относятся к учителям. То, что родители и учителя являются партнерами в воспитании ребенка – за гранью их осознания.
Они ведут себя так, словно конкретный учитель общеобразовательной школы получает зарплату лично из их кармана, поэтому должен благодарить непосредственно этих родителей, что вообще где зарабатывает себе на хлеб. Педагог в их восприятии не компаньон, а подчиненный, причем является обслуживающим персоналом для их чада.
С такими родителями очень сложно найти общий язык, а построить равноправные деловые отношения – сверхсложная задача.

Источник

Кстати, недавно “НСН” писал:

Новая услуга полезна для родителей – уже в приложении «Дия»

Советы как снять стресс во время выполнения домашних заданий с ребенком

Почему ребенок не хочет делать уроки: 5 причин[:ua]Батьки, як і учні, бувають дуже різними. І практично у кожному класі є діти, при згадці про чиїх батьків, у учителя починає сіпатися око. Проте, запорука успішної роботи педагога – це вміння знаходити спільну мову з кожним учасником навчального процесу. Тому доводиться бути гарним психологом. А якщо це не допомагає, запасатися валер’янкою. Нижче – ТОП-7 типів батьків, які дратують кожного вчителя.

7 типів батьків, які дратують кожного вчителя

1. «Це ваша робота, а не моя»!

Є такий тип батьків, які зовсім не вважають за потрібне займатися своїми дітьми. Вони наче впевнені, що разом із тим, як вони привели своє чадо до школи, то автоматично скинули на вчителя всю відповідальність за його виховання та розвиток.
Аргумент простий: «Вам за це гроші платять, ви й вчіть, а я на роботі працюю!». І байдуже, що у класі 25-30 учнів, а класний керівник усього один, і він фізично не в змозі повною мірою володіти усією інформацією про складнощі кожної дитини.
А коли у підлітковому віці такі батьки стикаються із хамством та байдужістю своїх дітей через брак часу на їхнє виховання, то вони лише волають: «Куди дивиться твій учитель? Чому тебе тільки у школі вчать?!».

2. «Вчитель винен, а моя дитина ні при чому»

На думку таких батьків, їхня дитина особлива у всіх сенсах, навіть якщо її знання та здібності доволі посередні. У будь-якій спірній ситуації вони завжди на боці дитини та абсолютно ігнорують слова вчителя щодо дійсних причин конфлікту. Для цього типу батьків істина єдина – учитель упереджено ставиться до їхнього чада.
Незадовільна поведінка, постійні запізнення, низький рівень знання програмного матеріалу? Проблема не у поганій підготовці до уроку, не у хамському поводженні їхньої дитини, біда виключно у вчителеві.
Такі батьки без спеціальної освіти та без елементарних знань психології упевнені, що обізнані у методах викладання та виховання краще за всіх. А навіть намагатися їх переконати у зворотному – марнування особистого часу.

3. «А чому не “12”?!»

Деякі батьки настільки зациклені на відмітках, що забувають, що оцінка – у першу чергу мотивація для роботи над собою, а не вирок. Замість того, щоб пояснювати школяреві значення знань, вони вимагають сумлінного «зубріння», начебто від відмітки у журналі залежить подальший добробут їхньої дитини у дорослому житті.
Коли такі батьки приходять до вчителя дізнатись про успішність свого чада, їх цікавлять виключно оцінки, а не рівень фактичних знань. Вони не розуміють, що відмітка – показник умовний.
З такими батьками найлегше, в цілому вони не байдужі та не надокучливі. Просто необхідно правильно скерувати фокус їхньої уваги.

4. Завжди і всюди

Коли у класі є батьки, яким небайдуже шкільне життя їхньої дитини та усього класу, це тішить. Батьки-однодумці можуть активно допомагати учителю у проведенні виховних заходів, організації свят, вони пропонують ідеї цікавих екскурсій та інше. Однак, усьому має бути міра.
Деякі мами практично щодня пишуть класному керівникові по декілька разів на день із різними запитаннями, ідеями, уточненнями та порадами. Вони надокучають й іншим батькам. Їх не спинить, що годинник показує вже за десяту вечора. Вони цілком можуть зателефонувати вчителю хоч пізно ввечері, хоч зранку у вихідний.
А як інакше? Адже на їхню думку педагог зобов’язаний бути на зв’язку 24/7. Їм навіть і на думку не спадає, що окрім професійного у вчителя є і своє особисте життя, поза шкільних справ.
Таких батьків легко виокремити у новому колективі, з ними можна швидко знайти спільну мову, але надзвичайно важливо одразу виставити особисті кордони у спілкуванні.

5. «Іду до директора!»

Стався конфлікт між учнями, виникло будь-яке непорозуміння з учителем, між учнями класу чи з батьківським комітетом? Як вирішити ситуацію – якнайшвидше донести «тим, кому треба»: завучу, директору, управлінню освіти чи безпосередньо Міносвіти. Можна ще поширити по вчительських групах – «нехай знають наших!». Головне, вчинити резонанс.
Спробувати порозумітися та вирішити конфлікт між собою? Ні, це не так цікаво! Зайвим говорити, що така поведінка батьків аж ніяк не йде на користь їхнім дітям. Окрім того, це коштує неабияких нервів вчителям, бо пояснити таким батькам, що існують цивілізовані способи вирішення конфліктів майже неможливо.

6. “Я тільки за!”

Від таких батьків можна завжди почути згоду на будь-яку вашу пропозицію. Але не поспішайте радіти! Далі слів діло не піде. Їм важливо, щоб їх сприймали активними учасниками батьківської спільноти, водночас вони не готові нічогісінько робити від слова «зовсім». І це є проблема, коли настане час переходити від слів до конкретних справ.
Такі батьки, хоча начеб-то і на боці вчителя, але насправді відчувають приховану агресію, тому часто в очі кажуть одне, а поза очі інше.

7. «Ви мені зобов’язані!»

Такі батьки зверхньо ставляться до вчителів. Те, що батьки та вчителі є партнерами у вихованні дитини – поза межею їхнього усвідомлення.
Вони поводять себе так, наче конкретний учитель загальноосвітньої школи отримує зарплатню особисто з їхньої кишені, тому повинен завдячувати безпосередньо цим батькам, що взагалі має де заробити собі на хліб. Педагог у їхньому сприйнятті не компаньйон, а підлеглий, причому є обслуговим персоналом для їхнього чада.
З такими батьками дуже складно порозумітися, а побудувати ділові рівноправні стосунки – надскладне завдання.

Джерело

До речі, нещодавно “НСН” писав:

Нова послуга, корисна для батьків – вже в застосунку «Дія»

Поради, як зняти стрес під час виконання домашніх завдань із дитиною

Чому дитина не хоче робити уроки: 5 причин[:]