Мріяв після війни побудувати дім на воді. Любив подорожувати. Був веселим і життєрадісним. А ще великим патріотом. Відданість Україні зберігав, навіть проживаючи багато років за кордоном. Коли почалася повномасштабна війна, повернувся на Батьківщину, аби захищати її від російського агресора. І, на жаль, загинув під Бахмутом.
Нижче – історія Григорія Цехмістренка, який, маючи у житті все і навіть більше, віддав найцінніше за Україну. Герою навіки залишиться 28.
Про бойового медика Григорія пише Новинарня, передає НСН.
З ним простилися 20 січня у селі Чабани на Київщині. А загинув він 14 січня під Бахмутом.
28-річний Григорій народився в Україні, але багато років жив у Канаді, куди емігрував разом із батьками. Попри це, хлопець активно долучався до громадського життя на Батьківщині, був учасником Революції гідності. А в січні 2022 року приїхав в Україну, щоб стати медиком-добровольцем.
За словами його подруги Лузи Тшибангу, вже влітку 2021 року Цехмістренко замислювався над тим, щоб допомогти Україні у протистоянні з Росією.
“Це його країна, і тому він від самого початку знав: що б не сталося – він піде воювати за Україну”, – розповіла дівчина
Друзі розповідають, що Грег (так його називали в Канаді) був сповнений життя, любив подорожувати й пізнавати нові культури. Це помітно і з його сторінки в інстаграмі.
І мріяв після війни побудувати дім на воді, каже батько Григорія – колись відомий в Україні бізнесмен і політик, народний депутат 3-го й 4-го скликань (“Реформи і порядок”, “Наша Україна) Віталій Цехмістренко. Свого часу він входив у рейтинг 200 найбагатших людей України.
Григорій Цехмістренко загинув під Бахмутом
На Різдво батьки Григорія прилетіли з Канади до Києва, щоб провести свята разом із сином. А після цих щасливих днів у сімейному колі Грег повернувся на фронт, у найгарячішу на той час його точку – Бахмут. Де й загинув між ніччю 14 січня та ранком 15 січня. Подробиці наразі не повідомляються, але сестра полеглого зазначила, що його вбили “вагнерівці”.
“Його смерть нагадує, що в такі драматичні часи не можна бути осторонь. Кожен мусить зробити свій вибір. І він свій вибір зробив. Він був “майданівцем”, був тут, у Києві, під час Євромайдану, ризикував життям. І це був дуже свідомий його вибір – приєднатися до ЗСУ”, – розповідає друг Цехмістренка, Антон
“Ця родина поїхала з України до Канади, щоб там почати нове спокійне життя. Але, думаю, вони ніколи не могли й уявити, що життя так до них повернеться. Я знаю, що ця родина дуже мужньо сприймає цю трагедію, це горе, вони пишаються своїм сином. Вони знають, що їхній син віддав своє життя за дуже велику справу”, — додає Антон
“За всю нашу дружбу і нашу військову кар’єру, я ніколи не бачив, щоб він підвищував голос на когось. Він завжди з посмішкою йшов вперед. Ми це відчували. Весь легіон це відчував. І коли ми були не на передовій, а на ротації, він завжди знаходив час, щоб навчити нас та інші легіони медицині”, — каже побратим Грега з позивним “Акула”
“Його мужність під вогнем, стійкість до стресів, почуття гумору і людяність – це те, що зустрічається не так часто. Світ поменшав без його присутності”, – написав американський журналіст Ніколас Лейдлоу, який раніше брав інтерв’ю у Григорія Цехмістренка
“Я бачив багато добрих людей, але добріших за Грішу не зустрічав. Його доброта та порядність настільки безмежні, що взагалі непритаманні людському роду, бо аж поза раціональним… Поки одні покидали Україну, він їхав на зустріч війні. Хоча міг жити як захоче у будь-якій точці планети. За декілька днів до війни Гріша оцінював армію Московії як досить потужну силу. Але на запитання хлопців, якщо вони такі сильні навіщо тоді ти приїхав? Зустріти смерть? Він відповів, що смерть за Україну – це найкраща смерть з можливих”, – написав Єгор Недашківський
“Для більшості людей – це герой, захисник, потужний та бадьорий хлопець. Це справжній патріот своєї країни, який віддав життя відстоюючи її незалежність. Це справжня людина, яка щиро бажала добра та миру кожній українській оселі. Це крутий військовий медик і вірний побратим!
Гріша, я знаю, що якщо я напишу сумний пост, то ти мене приб’єш навіть із того світу! – написав друг загиблого Олег. – Я знаю Грішу майже 20 років і можу вам точно сказати, що для мене це не просто захисник, який, отримуючи бойові, донатив їх на ЗСУ.Це не просто герой, який врятував чимало життів завдяки своїм навичкам. Для мене – це щирий друг, привід для гордості та просто рідна людина, майже брат, тому з ним я втратив частинку себе… Це Друг з великої літери, йому можна було розказати про все, він завжди поважав чужі таємниці. Поруч з ним було так спокійно, адже ти знав, що з ним можна вибратись із будь-яких халеп”
За словами Олега, навіть коли Григорій був “на передку”, якщо випадала вільна хвилина – він завжди встигав поцікавитися його справами, розпитати про інших друзів.
“Гріша ніколи не міг пройти повз людей, яким потрібна допомога. Просто уявіть: він підняв мужика, який перебухав і лежав біля лавочки, поклав його на неї і вкрив його курткою, бо на вулиці було прохолодно”, – згадує друг
“Гріша мав неймовірно насичене життя і насолоджувався кожною хвилиною в ньому. Він багато подорожував та жив в різних місцях, але серце його завжди було тут – в Україні. Приїжджаючи з фронту, він забігав до мене, по дорозі беручи свій улюблений лимонний кекс та масалу, бо просто хотів відволіктись і погратися на компі. Я завжди сміявся – приїхав з фронту й зайшов у Call of Duty, типу йому там війни не вистачає!”
