Висихаюче Каховське водосховище залишає без води багато сіл, селищ і міст, також під новий удар долі потрапили сільгоспвиробники і фермери.
Через підрив росіянами дамби Каховської ГЕС знищено зрошувальні системи полів. Окрім того, фермерам і агрофірмам доведеться перебудовувати свою логістику, адже річкові шляхи – знищені.
Репортер “Новинарні” з’їздив до одного з річкових зернових терміналів компанії “Нібулон” і розпитав людей про те, як вони планують працювати далі. Заодно й побачив, чи можливий зараз наступ через водосховище, що обміліло.
Далі НСН публікує репортаж і фото Стаса Козлюка з Криворізького району Дніпропетровської області.
Люди збирали на землі рибу й раків
Асфальтова дорога веде через розбитий міст і далі, на земляну дамбу. На узбіччі рясніють невисокі дерева, за якими важко щось розгледіти. Тут регулярно зупиняються авто, їхні пасажири виходять під сталевого кольору небо, на дрібний дощ, щоб зробити фото. Вони не милуються затокою Каховського водосховища чи баржами-зерновозами, які сюди заходять. Фіксують те, що він затоки лишилося.
Ми в селі Мар’янське Зеленодольської територіальної громади Криворізького району. Якраз на межі Дніпропетровської та Херсонської областей.
На березі змілілого Каховського водосховища в селі Мар’янське
Місцевим пощастило – під окупацію 2022 року вони не потрапили. Проте лінія фронту пролягала неподалік, за якихось 5-10 км. Час від часу по селу прилітали снаряди, а канонаду чули постійно: поруч – село Нововоронцовка, яке минулого року перебувало на передньому краї війни з росіянами.
Нині в Мар’янському тихо. Про війну нагадують вибиті шибки в будинках та військові авто. Рибний базар, на якому років 15 тому зупинялися чи не всі туристи-відпочивальники, які їхали на Крим, тепер закритий і стоїть пусткою, торгові майданчики рясніють оголошеннями про оренду. Виживають хіба що торговці шаурмою та кавою.
Проїжджаємо вже згадану земляну дамбу. З-за дерев виринає зерновий термінал. Масштаб катастрофи, влаштованої росіянами, стає наочним: якщо нижче ГЕС за течією вода затопила десятки сіл та міст, то вище – зникла. Буквально.
Під’їжджаємо до прохідної філії “Нібулона”. На парковці зо п’ять авто і десь стільки ж велосипедів. Величезна територія вимерла: навколо жодної людини, лише самотній собака бігає у дворі. З адмінбудівлі виходить молодий чоловік. Акуратно підстрижена борода, замурзані в піску кеди. Олексій Мудрак, 21 рік. Колись старший майстер місцевої філії компанії, нині – виконувач обов’язків директора. Годину тому він повернувся з причалу – ходив оцінити ситуацію. Хоча вона незмінна: вода пішла, а наповнити водосховище без відновлення дамби в Новій Каховці неможливо.
“Ну що, ходімо одразу на причал? Так би мовити, щоб все побачити на власні очі?” спокійно говорить він, закурюючи.
В.о. директора Олексій Мудрак біля причалу зернового терміналу філії “Нібулон” у селі Мар’янське, Криворізький район
На прохідній зустрічаємо другу людину – охоронця, який цікавиться, хто ми такі і чи варто нас записувати до журналу відвідувачів. Проходимо між величезними силосними баштами, в яких колись зберігали зерно. Нині тут пустка, і пориви вітру розносять наші голоси.
“Росіяни кілька разів нас обстрілювали минулого року. Двічі це були касетні снаряди, на третій раз прилетіли якісь ракети. Вдарили по нашому причалу. Не знаю, може, вони думали, що в нас тут якесь військове обладнання стоїть. Дивом нікого не поранило. І ще двічі по силосних баштах били”, розповідає Олексій.
Широка асфальтова дорога веде до причалу. Перше, що помічаєш – не сам термінал, а квадратні кілометри мокрого піску, посеред якого іноді ще зустрічаються калюжі з водою. Водосховище зникло.
Олексій Мудрак показує, наскільки відійшла вода від причалу філії “Нібулон” у селі Мар’янське
На причалі лежить десяток бакенів із величезними ланцюгами. Ще кілька таких самих покинуті посеред мокрої піщаної пустелі.
“У затоці було до 5 метрів глибини, у нас під причалом трохи менше – може, 4,5 м. А тепер самі бачите”, розповідає Мудрак.
Вода Каховського водосховища відійшла від причалу зернового терміналу філії “Нібулон” у селі Мар’янське, Криворізький район
“Коли вода пішла, тут купа риби лишилася. І раків. То місцеві їх збирали. Народу дуже багато було. І до нас під причал теж приходили”, тихо говорить Олексій.
Чоловік підходить до краю причалу, стає на нього ногами, довго дивиться вниз. Зітхає. Показує рукою на невеличке заглиблення у бетоні неподалік зернонавантажувача:
“А оце яма від ракети, яка прилетіла минулого року. Вже заросла травою. Здається, то влітку прилетіло. Тоді нам спалили зернонавантажувач, уламками побило силоси. Для чого то було робити – не розумію, – Олексій замислюється на кілька секунд. – На дно хочете спуститися?”
Непевний ґрунт
Проходимо ще зо два десятки метрів, продираємося через очерет униз, до темно-коричневого мулу й піску. В ніздрі одразу б’є запах прілих водоростей, мокрої землі й гнилизни. Він ніби затягує тебе й душить. Вдихаю на повні груди кілька разів, звикаю. Олексій навіть не звертає уваги.
“Шостого червня я був вдома, у Грушівці. Тоді до мене друг із Києва приїхав. Він прокинувся раніше. Показав мені новини в телеграмі. Сказав, що дамбу підірвали і водосховища не буде. Це був ранок. Ми одразу поїхали на термінал, і вже на той момент вода впала на метр. Далі ми кожну годину заміряли глибину біля причалу: щогодини вода падала на 15 см. Повністю вона зникла за три дні”, розповідає в.о. директора.
Намагаюся пройтися по колишньому річковому дну. Ближче до берега, точніше, до того, що колись було берегом, земля вже висохла й відносно тверда. Під ногами хрускають мушлі й скляні пляшки, давно вже не прозорі. Подекуди із мулистого ґрунту стирчать старі шини і дерев’яні колоди.
Висохле дно Каховського водосховища в селі Мар’янське, Криворізький район
Варто пройти далі на кілька метрів – земля починає хитатися й хлюпати, мов поганий водяний матрац. Ноги грузнуть у піску й землі.
Вибираюся на тверде, роблю кілька фото причалу. На бетонній стінці приліпиилися сотні мушель. Вгорі, десь за метр від верхнього краю, видно темний слід – рівень, де ще пару тижнів тому постійно стояла вода.
Вертаюся до Олексія. Йду надто швидко. Річковий пісок і мул засмоктують ноги по коліна. Рухатися майже неможливо. Із лунким чавкотом вириваю ноги із драговиння. Отвори в ньому майже одразу затягуються, намагаючись поховати моє взуття. Хвилину його відкопую, беру в руки і повільно вибираюся на тверду землю босий. Якщо хтось думав, що по такому дну можливий наступ військ, то дарма.
“Ви обережно, – сміється Олексій. – Кажуть, У НОВОВОРОНЦОВЦІ МІСЦЕВИЙ ТАК ХОТІВ СОБІ ВОДУ ПОВЕРНУТИ. ПІШОВ ІЗ ШЛАНГОМ ДО ВОДИ ПО ТАКОМУ ДНУ. І ЙОГО ЗАСМОКТАЛО. Сам вибратися не міг, чекав, поки сусіди відкопають. Земля непевна”.
Хоча вода ніби й недалеко, але дістати її неможливо. У Мар’янському нині в кранах порожньо. Влада, за словами Олексія, роздає питну воду місцевим, але дуже ощадливо: по 10 літрів на тиждень для однієї людини.
Залишки Каховського водосховища. Вид на лівий берег, окупований росіянами
Зерновий термінал мав власні очисні споруди й набирав воду просто з водосховища. Продовжували це робити і 6 червня, поки вода не впала нижче критичної позначки. У резервуарах лишилося близько 11 кубометрів питної води. Технічної – немає. Що робити, коли ці запаси вичерпаються, тут не знають. Кажуть, поруч є невеликий відновлюваний резервуар з водою, але до нього треба прокласти трубопровід, щоб завести воду в систему.
“Раніше за місяць до нас приходило по 4-5 барж”
Вертаємося на асфальтову дорогу, розцяцьковану слідами від вибухів. На металевих силосних баштах теж видно сліди прильотів уламків: то тут, то там пробиті металеві стінки та карками. Коли і як їх зможуть відремонтувати, директор судити не береться: каже, для початку слід взагалі зрозуміти, чи термінал знову працюватиме.
“Ми перестали приймати зерно 24 лютого 2022 року. У нас силосні башти були майже повні. Думали, як це зерно вивозити. В першу чергу, вивозили пшеницю, бо вона більше цінується. Ячмінь дуже довго лежав. Чого? Бо він не потрібний нікому”, сміється Олексій.
Він заводить нас до центральної башти, через яку колись завантажували й відвантажували збіжжя. Тут, як і на всій території терміналу, дуже тихо. Черевики гучно гупають по металевих сходах. Досі пахне зерном. Після смороду на причалі це немов ковток насолоди. Олексій виходить на оглядовий майданчик.
“Зернові доводилося рятувати. Навіть не скажу, скільки ми зерна перегнали через наші машини. Певно, десятки тисяч тонн. Бо, наприклад, перегнали ми силосну башту ячменю, а за 4-5 місяців це треба робити знову. І так кілька разів. Вивозити зерно ми завершили лише 1,5 місяці тому”, терпляче пояснює директор.
Причал зернового терміналу “Нібулон” на березі змілілого Каховського водосховища в селі Мар’янське
Якщо зерно довго лежатиме без руху, починається самозігрівання. Потім воно гниє й проростає, заводяться шкідники. Тож час від часу запаси треба перевантажувати з одного силосу в інший і продувати потоками повітря, пояснює Мудрак.
“Все вивозили машинами. Звісно, якби робили це баржами по воді, впоралися б за місяць. Одна баржа – це десь 4–4,8 т зерна. Але як уявлю, як би в нас тут застрягла завантажена баржа й сіла б на пісок… Це більше 20 мільйонів гривень. Завантажували ми її за два-три дні, залежно від погоди. Бо ж у дощ не можна повністю відкривати люки в зернові резервуари – туди потрапить волога і зерно зіпсується. Спочатку ми вантажили 500 тонн на один бік, потім тисясу тонн на другий. Балансували баржу, щоб вона не перекинулася. За місяць до нас приходило по 4-5 барж”, Олексій показує рукою вдалину.
З висоти ще видно воду – берег тепер починається за пів кілометра від причалу “Нібулона”. Хоча й там води не надто багато – довгі піщані коси врізаються в те, що лишилося від водосховища, на сотні метрів.
Територія річкового терміналу “Нібулон”, 16 червня 2023 року
На самому горизонті видно пагорби – лівий берег Дніпра, окупований росіянами. Нижче по течії з того берега обстрілюють наші селища на правобережжі. Олексій каже, що одному з його інженерів росіяни так спалили будинок, тож чоловік поки живе з сім’єю у літній кухні.
“Навіть уявити не можу, наскільки йому зараз важко”, зітхає директор.
В.о. директора Олексій Мудрак на зерновому терміналі філії “Нібулон” у селі Мар’янське
Висихаюче Каховське водосховище позбавило впевненості у майбутньому
Порожніми вулицями, між силосними баштами, вертаємося до прохідної. Сідаємо в альтанці, посеред пишних поки що кущів троянд. Поруч – фонтан, у який набрали води.
“До вторгнення у нас за сезон проходило близько 200 тисяч тонн зерна. Це три об’єми елеватора. І ми все грузили баржами. Тут працювало 86 людей. Тепер – менше 40. Шестеро мобілізувалися [до ЗСУ], інші – звільнилися. Ми ж зараз ніякого прибутку не приносимо. У керівництва ніби немає планів нас ліквідовувати, але як відновлювати роботу – не ясно. Але дуже хотілося б. Бо в нас більшість працівників – це люди з прилеглих сіл. Цей термінал давав їм роботу”, пояснює Олексій.
В.о. директора Олексій Мудрак на причалі зернового терміналу філії “Нібулон” у селі Мар’янське, Криворізький район
Сезон зернового терміналу мав би починатися за пару тижнів – фермери починають збирати врожай ріпаку і ячменю. В мирні часи ця філія “Нібулону” приймала збіжжя в радіусі понад 100 км, із Дніпропетровської та Херсонської областей. У другий рік війни фермери змогли засіяти поля. Проте чи зможуть використовувати термінал у Мар’янському цього року, Олексій Мудрак прогнозувати не береться. Каже, тут все залежить від логістики. Плюс додає проблем близькість російських військ і ризик повторних обстрілів.
“Можливо, будемо працювати як перевалочна база. А може, не будемо взагалі. Чесно, не можу вам зараз нічого сказати. Поки важко прогнозувати, яким буде цей сезон”, на прощання говорить Олексій.
На причалі філії “Нібулон” у селі Мар’янське
По дорозі назад ми знову бачимо, як на дамбі зупиняються авто і з них виходять люди – сфотографувати на пам’ять те, що залишилося від Каховського водосховища.
Ще новини України: Як зникає Каховське водосховище – нові жахливі фото
