Дружина полеглого Захисника Антоніна Федорович звернулася до українців з порадою, якими словами можна підтримати людей, що переживають втрату. Жінка втратила коханого 16 жовтня 2023 року.. Вона оприлюднила допис на своїй сторінці у Фейсбуці, у якому каже, що слова підтримки потрібні рідним загиблих. Але слід правильно їх підбирати. Інакше можна зробити ще гірше.
НСН публікує допис Антоніни без купюр.
Я не витримую. Я таки мушу це написати.
Бо в нас країна вдів і матерів, які ховають своїх дітей. А люди не знають що з нами робити і що нам писати.
Сідайте, читайте і поширюйте.
Ваші стрічки рясніють некрологами.
Щодня розбиваються на дрібні уламки життя людей.
Я розумію, що може комусь це зрозуміло, але те, що бачу – мене не влаштовує.
Отже- як виражати співчуття?
Що писати?
Що говорити?
Коли небо раптом падає, сонце гасне і землі під ногами нема- здається, що всі слова марні. Так і є. Слова марні, але вони потрібні.
І здавалося б – що може зробити ще більше боляче ніж смерть того, хто був сенсом життя? А зробити ще більш боляче можна, виявляється.
Що не писати?
Одразу кажу – то не лише моя думка, то думка сотень жінок, що втратили.
Не пишіть – ти сильна. Не пишіть!!!!
Ми не сильні! У нас нема вибору, у нас нема іншої дороги тепер. Те, що ми стоїмо і не мліємо, вибираємо труну без сліз та істерик чи говоримо слова перед площами людей – це не ознака сили. Це ознака шоку, безвиході.
Не пишіть – в тебе є діти, мусиш триматися заради них.
Та ну серйозно, це як людині, яка втратить дві ноги сказати – та не парся, в тебе ж є дві руки. Це різні речі! Ми пам’ятаємо, що в нас є діти, але того, хто буде обіймати вночі, витирати сльози, лікувати і жити з тобою до старості, коли діти підуть в своє життя- нема.
Старайтесь не писати – тримайся. Бо триматися немає за що.
І не смійте казати – я розумію, якщо ви не поховали свого чоловіка, чи сина.
Розлучення – це не те саме.
Ви не розумієте, хоч дуже хотілося б.
З тих же фраз і – герої не вмирають, вічна пам’ять. Бо герої ось перед нами в трунах і вони вмирають. А пам’ять вічною не буде, бо за якийсь час всі забудуть.
Що ж тоді писати? Писати, говорити – таки треба.
Повторюся, слова не помагають, але вони потрібні. Я читала кожне ваше слово.
Писати – я тобі співчуваю. Я з тобою. Світла пам’ять. Плачу з тобою. Обіймаю тебе. Можна проклинати і писати слова ненависті до тих, хто забрав в цієї людини життя.
Слова мають велику силу, справді.
Вони як лікують, так і ранять ще глибше.
Будьмо чуйними і думаймо перед тим, як писати щось.
Ваша відьма. Зла й недобра. І зовсім не сильна.
Додамо, що Антоніна Федорович також закликала відмовитися від усього російського. Не спонсорувати ворога, який вбиває наших людей.
Про це, зокрема, вона сказала у своїй промові біля труни коханого чоловіка Юрія Халецького.
Дружина полеглого Захисника Антоніна Федорович сказала промову під час церемонії прощання: відео
Нагадаємо: «Біжіть, поки не пізно, місцевим все це не потрібно» – дружина окупанта приїхала на Запоріжжя
