Вся стрічка плаче: на війні загинув український поет Максим Кривцов

Максиму Кривцову було 33 роки. Він був учасником Революції Гідності. Захищав Україну від початку війни – з 2014 року. На фронт пішов добровольцем. Дуже любив свого рудого кота і ділився фото з ним. Є інформація, що кіт теж загинув.

Максим Кривцов – автор книги “Вірші з бійниці”, визнаної однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.

На війні загинув український поет Максим Кривцов

Про загибель Максима Кривцова з позивним «Далі» повідомила 7 січня його мати.

Також  про трагедію написали письменники Любко Дереш і Тамара Горіха Зерня, волонтерка Леся Литвинова, режисерка Ірина Цілик та інші відомі українці.

У неділю ввечері мати поета Надія Кривцова написала, згадуючи рядки з одного з його віршів: Фіалками мій найдорожчий син проросте

Яким же Макс був талановитим. З якою легкістю і радістю я рекомендувала його всім як поета. Десь тиждень тому я отримала від нього його свіжовидану книжку віршів, якою він так пишався. Від думки, що ця його така вимріяна книжка з ним сталася, але він взагалі не встиг нею насолодитися як слід, хочеться вовком вити, – написала Ірина Цілик.

Волонтерка Леся Литвинова прокоментувала смерть поета:

Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані строчки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття

Як пише видавництво Наш формат, Кривцов пішов на війну добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му повернувся на фронт.

«Приберіть з передової поетів» – закликає письменниця Тамара Горіха Зерня.

Вона написала ввечері 7 січня:

Несеться потік концентрованого болю, такого пекучого і всеосяжного, що накриває з головою.
Єдине що лишається, лягти і підняти шлюзи, хай  вимивається зі сльозами. Так не може тривати вічно, жодне серце не витримає. Потім стане легше.
Ми втратили одну з багатьох опор, на яких мала б стояти українська культура ххі сторіччя. У кожному поколінні таких людей небагато, їх і не може бути сотні тисяч.
Росіянам свого часу вистачило кілька ешелонів, щоб розстріляти українську літературу. Ті що піднялися потім, після погрому, – були втіленням дива, на яке ніхто не сподівався. Від того, що зробили з нами у тридцятих і сорокових, нації не оживають, це був смертельний удар.
Те що Україна збереглася тоді, те що пережила наступні 50 років, зализувала рани, берегла крихти того, що вдалося сховати у родах і приватних колекціях, а потім зірвала греблі національним рухом кінця вісімдесятих, – це теж чудо, як друге пришестя Христа.
Вибачте, я пишу це, щоб трошки опанувати себе. Бережіть наших поетів. Всіма силами бережіть, приберіть їх із передової, якщо зможете. Ті, що народжуються раз на століття… Ну а далі ви знаєте.

Максим Кривцов написав 31 грудня у Фейсбуці:

Не знаю, для чого – доєднуюсь до традиції писати про підсумки року.
Цей рік видався ще важчим, за минулий. Важко знайти собі сили, щоб розпалити те давнє вогнище ентузіазму та військового натхнення.
Все більше втоми та суми наростають, наче пухлини. І ти з ними мусиш ходити на завдання, намагатись бути достойним та вірним.
Смерть змогла заманити в оточення, в свій чорний жахливий котел. Ми забирали пошматовані тіла побратимів, ми слухали, як яблука падали поруч з труною, яка стояла на подвірʼї будинку, до якого більш не зможе повернутись дуже хороша людина. В жовтні поховали хорошого друга і найкращого з нас.
Ще на декілька друзів очікуємо, коли вони повернуться.
Чи було щось хороше? Звісно. Не всі мої друзі загинули, близькі в містах досі очікують на моє повернення, видалась збірка.
Але це як їсти мандарин після того, як щойно почистив зуби – не смакує. Або, як ковтати улюблену цукерку, хворіючи на ангіну.
Попереду рік війни, а то й два, а то й три, а то…

У своїй останній публікації у Фейсбуці, зробленій за день до смерті, Кривцов запропонував пограти в гру з віршами:

“Пограємо в гру? З вас номер сторінки та рядочок (зверху чи знизу), з мене фото цього рядочка. Тільки хай це буде не ворожіння – а так, по настрою. Бо 90% віршів тут про смерть”, – написав він

Вірші Максима Кривцова

Нижче – декілька з них.

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої зміні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

****

«Я поверну собі своє життя
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава і тістечка і модний одяг намисто музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чізкейк
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідок великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста
вигулювати великого пса
смажити яєшню
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
в свій бліндаж
в своє болото
в свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.

****

«Летіли кулі і птахи
разом з снігом порохи
був лиш лютий.
Ми копали бліндажі
певне були на межі
це був березень.
Завтра?
Я вже і забувся що є завтра.
Розпускалися гілки
розтікалися ріки
це був квітень.
Загорялися ліси
чорний дощик моросив
це був травень.
Весь мій простір у землі
висне неба цепелін
це був червень.
Ми тіснились як могли
захлиналися в імлі
це був лиш липень.
Завтра?
Я вже і забувся що є завтра.
Хто хотів з тобою йти
хто лишився єретик
це був серпень.
Ми заходили в міста
закривавлені вуста.
перший вересень.
Ми ховались під зірками
від орланів і від камер
це був жовтень.
Завтра?
Я вже і забувся що є завтра.
Затухали ліхтарі
ми шукали знахарів
листопад.
Простір тісний як ніколи
чи прийде Святий Микола?
Це був грудень.
Під ялинкою гранати
замовкає генератор.
Це був січень.
Хоч зима та знов птахи
полюбились порохи.
Знову лютий.
Світ змішує усе
і дерева і птахів
і метали і людей
працює блендер.
Знову березень.
Другий квітень.
Дивний травень.
Минув і червень
Знов цей червень.
Гарний липень?
Теплий серпень.
Завтра?
Та навіщо»

Ще новини України: На війні загинув один із творців фільму «Захар Беркут» Руслан Володін