Хлопець з дивним поглядом на відео: стало відомо, що робили з ним росіяни в полоні

Про це мама Юрія Гульчука розповіла «Медійній ініціативі» ще коли син був у Росії, передають «Новини України – НСН».

Юрій Гульчук – хто він

• 22-річний український морський піхотинець Юрій Гульчук був захоплений у полон російськими військовими у квітні 2022 року та піддавався жорстоким тортурам протягом понад двох років.
• 14 вересня 2024 року його повернули з полону.
• До полону Юрій був студентом факультету китайської філології, але вирішив приєднатися до армії у 2021 році, мріючи служити біля моря в Миколаєві.
• Під час перебування у полоні Гульчука жорстоко катував охоронець, якого називали “Доктор Зло”, що призвело до втрати ним здатності говорити та виражати емоції.
• На відео, опублікованому після його повернення, видно, що Юрій не проявляє жодних емоцій і не може говорити, незважаючи на радісні обійми матері.

Хлопець з дивним поглядом на відео: стало відомо, що робили з ним росіяни в полоні

Ось те саме відео, про яке йде мова.

За словами мами Мілани Компанієць, Юрій Гульчук потрапив у полон у Маріуполі 20-річним хлопцем. Це сталося 12 квітня 2022 року. Захисник тоді перебував на заводі Ілліча. На той час у 36 ОБрМП він прослужив лише шість місяців. Чим довше він перебував у полоні, тим важче рідним було впізнати його на фотографіях, які публікували росіяни. Від звільнених бранців мати хлопця дізналася, що після побоїв і катувань її син припинив розмовляти і ходити. Останнім часом Юрій перебував у Мордовії – в одному з найжорстокіших місць утримання.

Мілана Компанієць каже, що не хотіла, аби він служив:

— Як би я його не вмовляла, він не слухав. Забрав документи з університету і пішов на строкову службу, – пригадала жінка

Юрій Гульчук навчався на факультеті китайської філології, мав хист до вивчення іноземних мов, але восени 2021 року після другого курсу вирішив, що піде у військо. Під час військово-лікарської комісії йому дозволили обрати будь-який рід військ: від десантно-штурмових до морської піхоти.

— Він обрав морську піхоту, це стало його мрією служити у Миколаєві, поруч із морем. Юра був дуже задоволений. Йому подобалося, що там було розуміння, що ти маєш робити, скільки часу йде на певну дію. Ця дисципліна його захоплювала, — розповідає пані Мілана

Матері син говорив: “Армія — це найкраще, що сталося у моєму житті”. Однак жінка зазначає, що тоді це була “армія без війни”. Коли ж почалось повномасштабне вторгнення, Юрій Гульчук прослужив близько пів року і одразу потрапив в епіцентр бойових дій.

Напередодні 24 лютого 2022 року військовослужбовці 36 бригади морської піхоти перебували поблизу Маріуполя. Події довкола міста розгорталися стрімко, вже на початку березня місто опинилося в російській облозі. Понад тисячу захисників Маріуполя перебралися на металургійний комбінат ім. Ілліча.

— За цей короткий термін перебування у Маріуполі він, може, і не встиг зрозуміти, що таке війна, але дізнався, як воно, коли нема боєкомплекту, коли немає їжі. Там же кілька сотень тисяч людей було таких самих голодних, без води, без елементарної гігієни і медицини, — каже Мілана

На зв’язок син виходив нечасто. Він попередив, що зв’язок у місті зникає і щоб зателефонувати чи написати повідомлення, потрібно виходити на поверхню і ловити мережу. “Краще бути невідзвоненим і живим, аніж навпаки”, — говорив хлопець. Мілана з ним погоджувалася.

— Тут ще потрібно знати мою дитину, — додає мати. — У Юри не було смартфона, причому принципово, лише кнопковий телефон. Він казав, що інтернет — це зло. Вважав, що коли маєш інтернет, то весь час трохи однією ногою не в житті, а в якомусь своєму світі, який ти собі там збудував. А коли ти в армії, ти маєш зосередитись на реальному світі, а не на уявному

Про події у Маріуполі Мілана дізнавалася лише з новин та соціальних мереж. Зізнається, що не дуже розуміла, що відбувається, допоки не побачила російське відео розбитої колони українських військових, де було багато тіл і зброя комбрига 36 бригади Володимира Баранюка — на відео говорили, що він загинув. Це було 11 квітня 2022 року. А наступного дня усі, хто залишався на заводі Ілліча, потрапили у полон.

— Я не знала, чи Юра був під час того прориву. Для мене почалися довгі тижні очікування. А потім з’явився список із заводу Ілліча, складений, мабуть, нашвидкоруч, з помилками, з повторами прізвищ. Там я знайшла Юру, тоді я повірила в те, що син вийшов із Маріуполя.

Пані Мілана і гадки не мала, у якому стані потрапив до полону Юрій, тому переглядала усі фото і відео, які оприлюднювала Росія. Але сина на них не було. Перше фото Гульчука виклали наприкінці квітня на ворожих телеграм-каналах. Без підпису. Серед рідних лише Мілана впізнала сина: ані бабуся, ані батько розгледіти на фото Юру не змогли. Хлопець був дуже виснаженим і розгубленим.

— По його очах я зрозуміла, яких жахів він надивився у Маріуполі. Вони ж на заводі Ілліча майже місяць нічого не їли, ловили кішок і голубів, воду з батарей зливали, — говорить жінка. — Можна не їсти тиждень, але після двох тижнів голодування ти втрачаєш свій функціонал: погано бачиш у темряві, уповільнена реакція, важко підніматися. А це вже небоєздатна одиниця

Усіх захоплених полонених на заводі Ілліча привезли в Оленівку — колонію неподалік Маріуполя. Невідомо, скільки часу Гульчук провів там, до липня 2022 року багатьох морпіхів звідти розвезли по СІЗО і колоніях на території РФ.

20 січня 2023 року російські телеграм-канали розповсюдили сюжет із 33 військовополоненими українцями, більшість із яких служать у 36 бригаді морської піхоти. Вони стояли тісно один до одного у прогулянковому дворику, кілька полонених були зіщулені від холоду. Серед них був і Юрій.

— Тоді я побачила абсолютно незнайому мені людину, вже дорослу. У нього дуже жорстоке обличчя було, нехарактерне для нього. І я зрозуміла, що тільки так він може там вижити, — говорить мама колишнього військовополоненого

Ось те відео.

— Чому над морпіхами так знущаються у полоні? Бо 36 бригада утворена з берегової охорони, яка вийшла з Криму у 2014 році і показала Росії усім відомий жест, обравши Україну. А такі речі вони не пробачають і не забувають. Тож коли ця ж 36, нехай і в іншому складі, потрапила їм до рук, то тут вони уже відриваються по повній. І це вже за межею не тільки людяності чи Женевських конвенцій, тут ми чекаємо інформації хоча б рівня живий або мертвий, — розповіла Мілана Компанієць.

Мілана Компанієць на одній із акцій. Весь час, поки син був у полоні, вона боролася за його визволення і привертала увагу суспільства до теми полонених

У січні 2024 року в одному з обмінів звільнили хлопців, котрі перебували із Гульчуком в одній камері. Тоді у Мілани з’явилася інформація про сина. І вона не впевнена, що хотіла б про це дізнатися…

Юрій Гульчук перебував у колонії в Республіці Мордовія. Мілані повідомили, що після побоїв і катувань “на прийомі у Доктора Зла”, як називають особливо жорстокого охоронця, Юрій не розмовляє, а через неодноразове застосування електрошокера до його повної розрядки, хлопцю відняло ноги.

Хлопці намагалися з ним поговорити, але він і слова не міг вимовити. Я не знаю, чи порушений у нього мовний центр, чи щось із м’язами рота чи горла, – розповідала жінка

Зі слів свідків, до Юри застосовували “особливе ставлення”. Жінка припускає, що, можливо, через характер сина — він не любить примусу.

— Юра дуже м’яка особистість, але з твердим характером. Хлопці розповіли, що його могли бити, він падав, його продовжували топтати берцями, але він на це ніяк не реагував. Мабуть, це і злило охорону, — вважає пані Мілана. Вона впевнена, що син бунтував проти правил у свій спосіб, за це його й били

За весь час рідні Гульчука так і не отримали від нього жодного листа, Мілана також писала сину, але, зі слів звільнених із полону, що були із Юрієм, той не отримав жодного.

Рідні вважають це методом психологічно тиску, така ізольованість від світу підриває моральних дух в уже зламаному тілі.

Як медик Мілана розуміє, що відсутність нормального харчування, постійні побиття, нестача свіжого повітря призводять до невідворотної шкоди організму.

Голодування турбувало її навіть більше, ніж побої.

Звісно, у всіх там неправильно зрослися переломи і це все болить і функціонує неправильно, але від цього ти максимум погано рухаєшся чи відчуваєш дискомфорт. А от від тривалого голодування ти все-таки помреш. І зовнішньо це скидатиметься на абсолютно природні причини, — говорила Мілана

Вона пояснювала, що постійне недоїдання спричинює ситуацію, коли організм починає “пожирати себе”: спершу спалюється весь жир, а тоді йдуть м’язи. І справа не тільки в рухових м’язах і внутрішніх органах, стоншується серцевий м’яз, серце припиняє правильно працювати, що призводить до серцевої недостатності.

Мілана Компанієць наголошує, що понад два роки у таких умовах — це перейдена межа людської витривалості.

До прикладу, полонених вишикують і скажуть бігти на третій поверх. По дорозі хтось впаде і це не завжди будуть найстарші. Ми всі розумітимемо, що це наслідок катування і голодування, але у висновку про причину смерті напишуть тромбоз або серцева недостатність, – розповідала жінка

Навіть та незначна медична допомога, яку надають полоненим, не змінює ситуації. Виразки на ногах не гояться через тривале стояння, побиття і застосування електрошокерів. У більшості полонених проблеми з зубами через погані санітарні умови, нестачу вітаміну D і відсутність належного лікування. А постійний голод призводить до значної втрати ваги.

Тортури голодом систематично застосовуються росіянами по відношенню до наших полонених. Про це свідчать численні моторошні фото звільнених Захисників. На світлинах колись міцні і здорові чоловіки виглядають неначе в’язні концтаборів…

Ще новини України:  Зустріч звільнених полонених в Україні і Росії – на відео показали вражаючу різницю