97
Україна
97

Як виїхати з окупації через Крим і росію: історія херсонської письменниці з інвалідністю

original 4

Евакуація.city – український сайт, який висвітлює теми, пов’язані з евакуацією під час війни. Журналісти публікують корисну інформацію як для ВПО, так і для біженців за кордоном. В черговому своєму матеріалі вони розповіли, як виїхати з окупації через Крим і росію за кордон, на прикладі херсонської письменниці, якій це вдалося, передає NNS.

Нагадаємо, українська влада неодноразово закликала мешканців окупованих частин Херсонської і Запорізької областей евакуюватися, наголошуючи, що можна намагатися виїхати і через Крим, адже офіційних коридорів загарбники не дають, а перетинати зону бойових дій дуже небезпечно. Звісно, не можна назвати безпечними і маршрути через Крим та росію. Але більшість, хто евакуюється, обирає саме їх.

Так зробила і українська письменниця, викладачка і драматург Надія Марчук, про яку розповідає Евакуація.city. На щастя, її історія завершилася щасливо.

o 1gdav2s4m9081j3u1v2uehuufk1k

Надія Марчук

Жінка має інвалідність, тому перебувати в окупації їй було особливо важко, зокрема, через неможливість діставатися до укриття і непристосованість укриттів до її потреб.

Надії Марчук 54 роки, її зріст усього120 сантиметрів через важку хворобу. Жінка з множинною дисплазією суглобів, що може пересуватись або на візку, або на милицях, закінчила педагогічний університет і 11 років викладала англійську мову та українську літературу дітям.

2 5

Зріст жінки усього 120 см через важку хворобу

Через стан здоров’я Надія мусила покинути викладання та переїхала з Чернігівської до Херсонської області – морське повітря їй порекомендували лікарі. Почала більше писати: видала кілька поетичних збірок, у 2013 і 2015 роках вистави за її п’єсами  “Калина та песиголовці” (тема Голодомору) та “Східна війна” ставив чиказький театр “Гомін”. Як каже сама Надія, коли в її місто зайшли росіяни, вона розуміла – на рашистський розстріл матеріалу назбиралося.

“Я вірила, що війна буде, запаслась макаронами і крупами. Думала тільки, що пізніше – після Зимових Олімпійських Ігор в Китаї та паралімпіади. Найгірша несподіванка, що Херсонську область дуже швидко захопили – пройшли по Кримському перешийку. Я не встигла прийти до тями, як моє місто було вже окуповане”, – згадує жінка.

1 4

Над домом Надії почали літати ракети. Якоїсь ночі п’яний російський гауляйтер почав стріляти по машинах швидкої допомоги, а його підопічні безцільно гатили в небо, вірогідно намагаючись денацифікувати Чумацький шлях. До сусідки Надії рашисти вночі намагались вломитись у квартиру. Двері були броньовані, і окупанти не пробились. Надія зрозуміла – з міста потрібно виїжджати.

“Через Запоріжжя евакуюватись не вийшло б – були великі черги, люди в автівках стояли посеред поля на спеці. А в мене перша група інвалідності, не можу багато сидіти – з часом стає дуже боляче і треба змінювати положення.
А там машина може їхати лише від блокпоста до блокпоста, без зупинок. Інакше можуть стріляти. До того ж мій стан здоров’я уже давно потребував лікарського втручання”, – розповідає жінка.

Подруга Надії знайшла альтернативний спосіб виїзду – через Крим. Додала жінку в чат з кримськими та російськими волонтерами, які допомагають українцям евакуюватись до Європи. Далі робота волонтерів нагадувала ланцюг з небайдужих людей, які перехоплювали ініціативу і відповідальність за пересування Надії з одного міста, і віддавали її відповідальній людині з наступного.

Примітка від редакції: назву чату ми не публікуємо з міркувань безпеки, але просимо звертатись за нею на нашу сторінку в разі такої необхідності.

“Я заповнила там заявку – куди хочу їхати і які в мене є документи. Був закордонний паспорт старого зразка. Волонтери погодились мене вивезти. Вже мали досвід з дівчиною на візку зі складною формою ДЦП – їй допомогли дістатись до Нідерландів. Я ж попросила, щоб мене вивозили потягами, щоб я могла змінювати положення тіла час від часу. Волонтери мене почули”, – розповіла Надія.

Інші друзі застерігали жінку, що вона може робити велику помилку, довіряючись російським волонтерам та нагадували про фільтраційні табори.

“Я це чудово розуміла. Але десь прочитала, що якщо мати закордонний паспорт, то росіяни випускають з країни – офіційно у них немає воєнного стану, і вони не мають права затримувати. Справа навіть не стільки в тих правах, скільки я понадіялась, що їм в магадані потрібна робоча сила – вони не стануть годувати просто так інваліда”, – пояснює жінка.

Крим

o 1gdb0968idldikqsusm2a1u6v4h

Волонтерська машина забрала Надію з її міста та повезла на окупований кримський півострів.

“Коли заїжджаєш у Крим з перешийку, на постаменті зустрічає величезний банер: “Россияне и украинцы – один народ”. Аж пересмикнуло, і потім смикало сильніше, бо далі висів плакат із буквою Z і великими буквами під ним: “парни, спасибо за работу”. Назустріч нам їхали броньовані автомобілі з тією ж z-свастикою, а між блокпостами ми пересувались за зерновозами, на яких росіяни вивозили зерно з Херсонщини”, – згадує жінка.

Черга на в’їзд зміїлась на два кілометри. Водій попросив Надію, щоб вона виставила свої милиці у вікно – щоб було видно, що він везе людину з інвалідністю. На одному з російських блокпостів в машину зазирнула прикордонниця, перевіряючи, чи точно Надія має серйозні проблеми зі здоров’ям. Документи дивились кілька разів.

“З одного боку нас пропустили трохи швидше, ніж інших, через мою інвалідність. А з іншого – на наступному блокпості росіяни витягнули мій електричний візок і весь обшукали”, – згадує жінка.

Надія сама здивувалась тому, що не відчувала страху. Каже,  що її брало таке зло на росіян, що уже навіть не боялась.

На ніч Надію прийняла багатодітна татарська сім’я.

“Зовсім небагата кримська родина щодня приймає в себе наших переселенців, годує, дає гроші на їжу в потязі і відправляє далі. Розповідали, що чеченці захопили все узбережжя, і всю цю ситуацію уже дуже складно витримати. Татари чекають на звільнення Криму”, – згадує жінка.

У кримчан Надія побула до четвертої ночі, а далі вони посадили її на потяг до ростова-на-дону – прямих білетів до петербурга, куди прямувала жінка, не було. Дуже багато людей хотіли виїхати з  Криму.

Росія

В ростові-на-дону Надію зустрів російський волонтер років тридцяти.

“Привіз мене додому, до своєї родини. У них я переночувала. Розповідали, що їм дуже тяжко жити. Планують виїжджати з країни, якщо в росії нічого не зміниться. Ми судимо їх з позиції нашої демократії, а вони чекають, що ми допоможемо їм якось скинути їхній режим. Вони вважають, що роблять, що можуть – ті, що волонтерять, допомагають евакуйованим. Мені купили російську сімкарту, і як тільки я мала їхати з міста, зламали її і викинули, щоб їх не можна було простежити”, – згадує українка.

Волонтери посадили Надію на потяг до санкт-петербургу. Відразу за ним стояли ешелони з військовою технікою, яка мала йти до Криму. Звісно ж, позначені буквою Z.

o 1gdb0po3kuj71onacoqj4ooq50

Санкт-Петербург: типой пейзаж в росії

В потязі до санкт-петербурга у Надії були типові російські сусіди: дві жіночки, які не дуже хотіли слухати про війну і намагались бути “внє палітікі”; і двоє військових пілотів, які діставались через москву в магадан.

“Небо над ростовом закрите, росіяни нас бояться. Тому ці двоє мусили їхати потягом. Я розповідала про війну, попри те, що мене просили їхати мовчки – якщо маю можливість щось вкласти в ті голови, я це зроблю. Один з пілотів був ватнік-путініст: філософствував про те, що частина України піде до Польщі, а лівобережну вони захоплять. Інший мовчав і усміхався – в кінці потис мені руку і побажав удачі”, – згадує жінка.

В петербурзі Надію знову зустріли і поселили у чотирикімнатну квартиру якогось росіянина, який мусив тікати від кремлівської влади. Але перед втечею надав своє житло, щоб там селили українських переселенців.

“Я кілька днів чекала там, доки хтось зможе перевезти мене за кордон. Зі мною було два маріупольці, молоді хлопці, які дуже переживали, що змогли виїхати тільки через росію. Вважали, що мають якось повернутись і стати до лав ЗСУ. А я дивлюсь на них – худі, змучені. Порадила хоч трохи відпочити у Європі, а тоді вже їхати і воювати”, – згадує жінка.

Надія давно потребувала лікарського огляду – і так небездоганне здоров’я серйозно погіршилось під час окупації.

Ще одна дівчинка, автоволонтерка, повезла мене у лікарню – безкоштовно, на своїй автівці в інший кінець міста. Вона працює в салоні імпортних автомобілів, але спокійно говорила, що скоро цієї роботи не буде. Який імпорт в росії? Говорила дівчина про це майже весело – ніби сама тішилась, що є ті санкції і вони працюють.

Волонтери на всіх етапах платили за все самі, хоч українка і пропонувала власні кошти.

“Казали – ми вам винні, росія вам винна, ми повинні платити репарації, а поки хоч так”, – згадує жінка.

Естонія і Австрія

estoniia

Естонська Нарва

Кілька днів волонтери шукали людину з шенгенською візою, яка могла б перевезти Надію прямо до Естонії. Зрештою, знайшли.

“В Естонії мені винайняли в готелі номер для візочників, з ідеальними умовами – в звичайний табір для біженців мені не можна. А там у душі навіть плитка не ковзалась. Так я пожила три дні. Естонські волонтери приносили їжу в номер: картоплю фрі з купою м’яса, супчик, йогурти, десерти. Все смачне та у величезних кількостях, я навіть просила стільки не носити – не з’їм”, – згадує жінка.

Надію привезли у Нарву. Місто здивувало кількістю російської мови.

“Естонська Нарва і російський іван-город був одним містом, а після війни їх розділили. Я їхала містом на візку і все одно позирала на небо, чи нічого не летить – інстинкт. І водночас тут вперше вдихнула свободи: нічого патріотичного не треба стирати у вайбері; можна не боятись, що прийдуть росіяни і пристрелять за це. Бо вдома я навіть закрила свою сторінку на фейсбуці, про всяк випадок.

Для постійного проживання жінці волонтери запропонували 2 країни на вибір: Австрію та Данію.

“Австрія ближча до України. І там гарні умови для пересування людей з інвалідністю. Хоча спеціальні майданчики, які виїжджають без проблем з громадського транспорту, є у вільному доступі навіть в Естонії. Я дуже комфортно доїхала до місця своєї наступної пересадки на електричці. Хотілось би, щоб так було і в Україні”, – говорить Надія.

Люди, що користуються візками на війні під особливим тиском – якщо не встигнути доїхати в безпечне місце, з візка нас може скинути навіть сам тиск від прильоту ракети. Навіть вже не кажучи про уламки чи прямий удар.

Біля Таллінна українку зустріла ще одна російська активістка, яка і до повномасштабної війни виходила на антиурядові мітинги. За це дівчину уже садили до тюрми на короткий термін, поки фсбшники виносили активістці всю квартиру.

“Добре, що їй вдалось втекти до Нарви. Посадила вона мене на літак, 2 години – і я у Відні. Ще двоє росіян, які також втекли, зустріли мене в аеропорту і привезли у центр для біженців. Це був великий спортзал, де на дверях писало: “Українці, ви не самі. Вас вітає Австрія”. Там людей годували, робили тест на ковід, давали мило і шампунь.
В цьому спортзалі я очікувала, поки приїде швидка і забере мене до колишнього будинку для літніх людей зі зручностями для переселенців з інвалідністю. Нас можна селити тільки в такі заклади, багато хто з нас, на жаль, не може сам опікуватись навіть приготуванням їжі”, – розповідає жінка.

З притулком існує ряд проблем: щоб отримати виплати допомоги в Австрії, потрібно мати прописку.

“Але умовно здорових тут не прописують, дають через комісію соціальне житло і виплати, і не дозволяють працювати. До того ж це ніби тимчасовий заклад, але ми живемо тут вже місяцями. Також 2-3 місяці треба чекати чергу до лікаря. Проте мають давати 30-40 євро (1300 – 1400 гривень) на кишенькові витрати. Годують рисом, макаронами, картоплею. М’яса не жаліють, як на мене, але я взагалі небагато їм, та й важу 50 кілограмів. Решта людей трохи жаліється на недостатнє харчування”, – розповідає жінка.

avstriia

Тимчасовий притулок, де живуть українські переселенці з інвалідністю

 

Зараз вона заробляє трохи грошей на перекладацькій праці, і навіть сама пересилає допомогу на ЗСУ. Найбільше переживає, щоб звільнили Херсонщину – хоче повернутись додому.

“Люди, які зі мною в цьому притулку, багато розповідають про все, що пережили. Є одна жіночка, десь з-під Бучі, з дуже сумними очима. Розповідала, як сиділа в підвалі, а рашисти туди кидали зрідка хліб, як собакам. І сміялися. А потім, коли вже тікали, кинули услід за хлібом гранату… Відчуваю, ще не одну таку історію почую”, – розповідає Надія, і завершує свою розповідь.

Голова Херсонської облради розповів, хто і як сприяв окупації області — подробиці держзради

To Top