Наближається річниця знищення Каховського водосховища внаслідок підриву росіянами дамби і Каховської ГЕС. Для більшості місцевих жителів це стало справжньою трагедією, адже уявити свої рідні місця без водосховища людям було важко. Так само важко було українцям і 70 років тому уявити своє життя без плавнів. «Здавалося, що вони вічні, а знищили за три роки» – пише запорізький письменник Костянтин Сушко. У своїй книжці «Повернення Дніпра» він розповів, якими були плавні до Каховського водосховища.
На момент початку будівництва Каховської ГЕС і водосховища Костянтинові Сушкові було близько 7-9 років. Тож він добре пам’ятає і той страшний для місцевих час і те, як жилося людям біля плавнів до їх знищення.
Своїми спогадами Сушко поділився у книжці, виданій восени 2023 року.
“В мене море творилося на очах”
Письменник каже, що доволі легко створити будь-якого обсягу нарис чи навіть видати “дебелу книжку” про те, як виник задум “витворити на місці розкішних плавнів мертвотне водосховище, як починали рубати вікові дерева й кущі, хто цим займався, як потім прибувала вода, і до чого все це призвело…”
Без особливих проблем може впоратися з цим завданням людина нетутешня, або ж народжена «після Каховки». Для обох велетенське водосховище, хоча воно й цвіте, хоча воду з нього пити не можна, хоча й нашарування мулу на дні давно перевищує усілякі допустимі й недопустимі норми, хоча… і так далі, для людини сторонньої штучне море така ж невід’ємна частина ландшафту, як і кручі, породжені тим «морем», як і віковічні пагорби та балки обабіч Дніпра, як, зрештою, полонини в Карпатах, чи яйли в Криму.
А в мене це море творилося на очах. А перед цим я бачив, як рубали плавні. А до того, я не просто бував, а по кілька днів, а то й по тижню жив у тих плавнях. І саме плавні були для мене такими ж природними, як для моїх молодших земляків штучне море. Не лише природними, а й вічними. Власне, що там я семи-дев’яти- десятилітній хлопчик – старші не вірили, що плавні вирубають. А їх знищили упродовж трьох літ — із 1952-го по 1954-й, – пише Костянтин Сушко
Городи копали не лопатами, а вилами, і врожай збирали двічі за сезон
Він зазначає, що написати лише про те, як починали рубати ліс, хто вивозив вербоматки, як прибувала вода – це майже нічого не сказати.
Тому що згадувати можна дуже багато про що.
Як не згадати голос іволги, яка щоразу вітала наше прибуття у плавні? А хіба можна забути, як пахне водяна м’ята? Чи наважуся обійти увагою плавневі городи з напрочуд масною і родючою землею? – пише Сушко
Він розповідає, що ті городи копали не лопатами-заступами, а вилами. І на тих городах щосезону знімали по два урожаї картоплі, моркви, буряків.
За словами Сушка, у плавнях люди мали все необхідне для життя в селі, окрім хіба що хліба: м’ясо, рибу, молоко, мед, городину, качачий і гусячий пух, сіно, очерет для хатніх покрівель, дрова, будівельний матеріал.
А ще плавні були невимовно красивими. Красивими навесні, коли в повінь, вдивлялися у воду, мов у дзеркало; красиві улітку своїм різнобарв’ям; прекрасні восени, коли одягали золоті шати; загадкові узимку, в білому вбранні, – згадує письменник
Також він згадує, що селянські корови у плавнях ніхто не пас, і доїтися кожна приходила, відгукуючись на голос своєї господині.
А ще був дикий мед у дуплах. І риба найрізноманітніших видів. Нею кишіли не тільки плавневі озера, а й безліч крихітних озерець серед піщаних кіс, на порослих шелюгою острівцях, які заповнювали простір між Дніпром і річкою Кінською-Конкою.
“Нікопольські плавні” – художник Микола Луговенко
Річка скоротилася втричі
Письменник окремо зупиняється на цій річці, довжина якої була близько 500 кілометрів, а з появою Каховського водосховища скоротилася до 149 кілометрів.
Костянтин Сушко розповів, що річка починалася у тодішньому Куйбишевському районі (нині Більмацький район) Запорізької області із двох струмочків. Один витікає біля могили Чумацької, а другий неподалік села Гусарки. Здолавши кожен окремо десь кілометрів по двадцять, біля великого села Кінські Роздори струмочки з’єднуються і вже далі біжать у вигляді однієї річки.
Колись повноводна (до 200 метрів завширшки) і глибока (до 12 метрів завглибшки), зараз Кінська подекуди схожа на струмок, а місцями зовсім пересихає. Із виникненням Каховського «моря» річка скоротилася до 149 кілометрів, впадаючи y водосховище між селами Малокатеринівкою та Приморським (колись – Цар-Кут). А раніше, Кінська, увійшовши біля тих же сіл у плавневі нетрі, кілька разів з’єднувалася і роз’єднувалася з Дніпром, «аж поки, нарешті, не впадала пералельно із ним у Дніпровський лиман».
Характерно, що, зливаючись із Дніпром, Кінська завжди повністю зберігала не лише колір своєї води (Дніпрова жовтувато-блакитного забарвлення, а в Кінської блакитна), а й швидкість власної, окремішньої, течії, – пише Сушко
Біля Нікополя піймали білугу вагою 1040 кг
Ілюстрація з мережі, автор невідомий
Чи доводилося кому чути, що в Дніпрі до «каховського розливу» водилися осетрові? – питає Сушко
За його словами, щосезону лише їх виловлювали тут регулярно від однієї до двох тонн! А 1908 року неподалік Нікополя спіймали білугу (сімейство осетрових, звісно) вагою 1040 кілограмів! Про це письменник розповідає у своїй книзі з посиланням на працю іншого краєзнавця Віктора Жарова «Ох, Дніпро, Дніпро…», видану у 1990 році.
Ми думали, що плавні вічні як Сонце і як увесь Світ
Ми думали, що плавні – вічні. Як Сонце, як Місяць, як увесь Світ. А їх заїжджі лісоруби, взявши собі в помічники зеків, а також місцевих парубків і дівчат, вирубали за три роки. «Вот экскаватор паровой. Он роет землю головой. И тучей носятся за ним Огонь и пар, и пыль, и дым», – з гіркотою пише Сушко
Знесилених тварин добивали баграми, вилами і лопатами
Письменник розповідає страшні речі про те, що чинили з тваринами, які намагалися врятуватися.
Вирубаний ліс, за його словами, вивезли – хоч і не весь. А от про тварин ніхто не подумав.
Ні про оленів, ні про кабанів, ні про зайців, ні про лисиць, ні про їжаків та інших…
За словами Сушка, звірі рятували себе самі. Уплав, через захаращений гілками, колодами, трісками водяний простір – до берега. Багатьох із них, отих, хто уцілів в спустошених плавнях від рук браконьєрів, чекала смерть на березі. Знесилених тварин, уже на мілководді, били баграми, кололи вилами, рубали лопатами. Це було жахливе безумство гомо сапієнс.
Люди навряд чи усвідомлювали, що коять. І де вже тут було думати, що в майбутньому їх чекає розплата, помста за участь у злочині. Нині я вже не дивуюся, звідки у постраждалих від затоплення селах так багато самовбивць, убивць, стільки людей, що спилися, втратили віру у будь-що. Їх невимовно жаль, цих нещасних, але ж ніхто, окрім них самих та їхніх родичів, усіх, хто тоді терзав, ламав, громив, убивав, не винен у їхній власній незавидній долі, – додає письменник
Це була напівказкова країна – ось якими були плавні до Каховського водосховища
Плавневий ліс Нижнього Дніпра, помережаний протоками, озерами й озерцями, косами та Давні греки, з подання свого «батька історії» Геродота єриками… Галікарнаського (V ст. до н.е.), називали його Гілеєю (у перекладі з грецької, гілея гілляста, ліс). Долиною Дніпра Гілея-Гілляста простиралася від Хортиці й до Каховки. Це була напівказкова країна, заселена не лишень численними звірами й птахами, а й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками. Частина цього масиву, від Хортиці і до мого рідного села Бабиного на Херсонщині, називалася за часів Козаччини Великим Лугом Запорозьким, – так поетично пише Сушко про плавні у своїй книзі
Зазначимо, що у травні 2024 року побачило світ друге, більш розширене, видання книжки Костянтина Сушка «Повернення Дніпра» накладом 300 примірників.
Презентація відбулася у Запоріжжі 11 травня.
У книжечці 90 сторінок. Усього лиш! Але дорога вона мені тому, що йдеться в ній про долю нашого Великого Лугу, який на моїх очах спершу випиляли-вирубали до останнього кущика, а потім обскубану землю пустили під воду. Книжка про те, що принесло нам «Каховське море» упродовж 65 літ свого існування, і що стало, внаслідок рашистського підриву Каховської ГЕС, – розповідає письменник про своє дітище
За його словами, на презентації були присутні біологи й екологи, історики й краєзнавці, письменники, журналісти, просто не байдужі до рідної землі люди.
Я почув професіоналів та аматорів, послідовних прагматиків і гарячих романтиків… І всі піднесено казали про одне: ВЕЛИКОМУ ЛУГОВІ БУТИ! Лунали голоси людей у розквіті сил і солідних пенсіонерів, геть молодих хлопців, і поважних дідусів: ВЕЛИКОМУ ЛУГОВІ БУТИ!! Повернення 150 тисяч гектарів суші, із наступним зваженим її використанням, це – (після нашої перемоги над ерефією) головний поворот на шляху до виходу України із затяжної кризи. (Про дещо на тому шляху у книжечці говориться), – розповідає Костянтин Сушко
Костянтин Сушко під час презентації: фото з особистої Фейсбук-сторінки письменника
А тим часом дно Каховського водосховища самостійно і досить швидко (так швидко, що ніхто не очікував) перетворюється на Великий Луг. Територія заростає вербами, в річках і озерцях з’являється риба, обживаються в “зеленому морі” птахи…
Про це ми багато писали раніше.
Зокрема: Половина Каховського водосховища заросла вербовим лісом – а що з іншою половиною?
І ось ще Такого на планеті більше не існує: суцільне море білої верби на дні Каховського водосховища (відео)
Втім, поки окупованою залишається лівобережжя Дніпра, мріяти про будь-що рано. Ні про відновлення Великого Лугу, ні про відновлення Каховського моря…
Ще новини України: Спалена за наказом Петра, а потім затоплена Каховським водосховищем, Чортомлицька Січ – сьогодні річниця знищення
