У Росії помер брат Подоляка. Про це вчора, 6 липня, повідомили російські ЗМІ. З великою вірогідністю можна припустити, що рідний брат радника голови Офісу президента України Михайла Подоляка працював у ГРУ РФ та брав участь у так званій «СВО».
«Новини України – НСН» розповідають, що про все це відомо.
У Росії помер брат Подоляка
Отже, у Росії повідомили про смерть Володимира Подоляка. Зокрема, дану інформацію оприлюднив російський опозиційний канал SOTA з посиланням на твітер-акаунт KIU. Russian Officers killed in Ukraine, який відстежує смерть російських військових на війні проти України.
«Володимир Михайлович Подоляк, російський полковник у відставці та старший брат радника президента України Михайла Подоляка, помер 19 травня 2024 року у віці 59 років. Обставини його смерті невідомі. Росіяни публічно про це не повідомили», — сказано в дописі про смерть Володимира Подоляка
Зазначається, що факт смерті підтверджується відкритим московським нотаріусом спадковою справою.
KIU. Russian Officers killed in Ukraine пише, що з медалі на фотографії можна зробити висновок, що Володимир Подоляк служив у російській розвідці.
Також у публікації звертають увагу на те, що на могилі розміщено вінок з написом «Від колективу ЦПС» — Центру підготовки фахівців ГРУ (Головного розвідувального управління).
У лютому 2024 року російське видання Вот так писало, що Володимир Подоляк був прописаний у Москві за адресою військової частини 22177, розташованій на вулиці Народного ополчення, 50. Видання зазначало, що це так звана «Консерваторія» — Військова академія міноборони РФ, де готують військових дипломатів та офіцерів ГРУ.
Про що говорять медалі Володимира Подоляка
Аналіз нагород старшого брата Михайла Подоляка проаналізував український журналіст Антон Павлушко.
Ось що він пише:
«Глянув на медальний іконостас брата Подоляка. 59 років, полковник, начебто ГРУ – начебто давно військовий пенсіонер, але хто там це перевірить. Звичайно, полком в якомусь Луганську він командувати вже не буде, але штучні специфічні спеціалісти завжди потрібні на службі. Пройдемось по його нагородах.
У нього два ще радянських ордена Червоної зірки – останні нагородження формально до 91-го року, але їх могли ще заднім числом за старими наказами роздавати. Плюс радянська медаль “За бойові заслуги” (вручали до 95-го року). Тобто “радянський” іконостас дуже непоганий як для 26-річного військового на момент розпаду СРСР.
Де це можна було встигнути заробити? Можливо ще Афганістан (хоча це до 89-го року і йому теж треба було встигнути туди потрапити), малоймовірно що Грузія, бо по датах не встигає, але по датах ще встигає у Придністров’я. Як і Гіркін. Хоча тут ще треба встигнути напрацювати на два ордена. “Встигає” у Карабах.
Але стоп, про що тут мова – у нього зліва нагрудний знак “Воїну інтернаціоналісту”. Тобто за радянських часів це була відзнака за Афган, але можливо росіяни її роздавали і далі за інші звитяги.
Знизу зліва під “зірками” видно “поплавок” випускника вищого військово-навчального закладу збройних сил СРСР. Кадровий військовий, а не якийсь реконструктор-історик тіпа Гіркіна чи строковик, якому не пощастило потрапити в Афган.
Ще видно ювілейну радянську медаль – “70 років збройним силам СРСР”, якою нагороджували з січня 88-го року всіх, хто був або у діючому війську (+ деякі інші категорії) на той час.
Далі йдуть вже російські нагороди. Два Ордена Мужества (перші нагородження з 94-го року) – це для рівня полковника цілком нормально. Хоча в перші роки все таки її роздавали не так активно. Тобто мабуть брав участь у чеченських кампаніях.
Ще видно медаль “За заслугі перед Отєчєством” II-го ступеня. Теж нічого дивного. Офіцеру не будуть видавати стандартну солдатську “Медаль за Отвагу”, тому йдуть роздавати медаль за “отєчєство”. Але все це державні нагороди.
Дуже цікавий тут другий нижній ряд медалей – це відомчі нагороди МО РФ. Перша зліва – медаль “За військову доблесть” II-го ступеня, якою нагороджують з 99-го року. Тобто точно були якісь відрядження в Чечню і на 99-й рік він точно ще був в армії.
Скажу більше. Далі йдуть три медалі “За відміннсть у військовій службі” I-го, II-го та III-го ступеня. Відповідно за 20, 15 та 10 календарних років вислуги у збройних силах. Тобто він не виходив раніше на пенсію і т.п.
А тепер найцікавіше. Нижній ряд, перша справа медаль – це відомча медаль МО РФ “Учаснику спеціальної військової операції”, заснована в серпні 22-го року. Тобто брат Подоляка воював проти України – або фізично був залучений до війни (що навряд чи у 50+ років і в такому званні), або активно допомагав МО РФ у СВО.
Цю медаль отримують за:
- “разумную инициативу, усердие и отличие по службе;
- безупречную и эффективную гражданскую службу;
- добросовестное исполнение трудовых обязанностей;
- непосредственное выполнение задач в зоне проведения специальной военной операции;
- успешное выполнение задач, способствующих достижению целей специальной военной операции…”
Це ж як треба було підбирати команду Зеленського, щоб у нього в близькому оточенні опинились люди, чиї брати дослужились до російських полковників?
А чи можна зробити карколомну кар’єру на теренах колишнього СРСР, якщо не мати родичів полковників чи батька з ГРУ?»
Цю інформацію також прокоментував журналіст Юрій Бутусов.
Він написав:
Неймовірно – рідний брат радника президента України Подоляка виявився полковником воєнної розвідки ГРУ РФ і нагороджений медаллю «Учасник СВО» за війну проти України і багатьма іншими нагородами Росії. Михайло Подоляк має доступ до багатьох державних таємниць України. Сподіваюсь, СБУ офіційно пояснить, чи проходив Подоляк перевірку і чи було відомо керівництву держави, що радник президента має такого родича і які контакти у них були.
Що казав про свого брата Михайло Подоляк
14 лютого 2024 року Михайло Подоляк підтверджував, що його старший брат справді живе в Росії, наголосивши, що за його дії він відповідальності нести не повинен.
«Не знаю щодо КДБ, ФСБ і так далі, звичайно ж ні. Якщо людині 60 років, мені 51, я маю нести відповідальність за інших людей?», — заявив Подоляк, коментуючи інформацію про те, що його старший брат нібито є полковником ФСБ і проживає в Москві
Подоляк також додав, що його брат обрав жити в іншій країні ще за часів СРСР, і він із ними не підтримує спілкування. Водночасм він прямо спростував заяву про нібито роботу свого брата в російських спецслужбах.
Я не можу нести відповідальність за інших дорослих людей, точно так само, як і Сирський, і будь-яка інша людина, яка народилася в Радянському Союзі. До КДБ і ФСБ мої родичі ніколи не належали, — казав він
Ще новини України і світу: Суспільний договір вічної війни потрібен Україні – голова Українського інституту національної пам’яті
