Це Саша і Ксюша: вони втратили маму, тата і бабусю у Грозі – репортаж

Саші 23 роки, а Ксюші 15. 5 жовтня, внаслідок ракетного удару росії по кафе у Грозі вони втратили  батька Володимира, мати Світлану та бабусю Тетяну. Вони — одні з тих, хто в той день пішов в кафе на поминки односельчанина — військового Андрія Козиря.

Усе, що лишилося від кафе в Грозі після ракетного удару — фундамент, пара стін і купа руїн, довкола яких розкидане взуття, чорні мішки для тіл, медичні рукавички, ноші, шматки стільців та столів. Біля паркану досі запарковані понівечені від удару велосипеди. На дитячому майданчику поряд, у пісочниці, організували місце памʼяті. Там стоять лампадки, лежать дитячі іграшки. Час від часу люди приносять букети квітів, перевʼязані чорними стрічками.

— Коли батьки йшли з дому, я дивився у вікно кухні. Вони сіли в машину, поїхали, я зробив чай, отак як зараз сидів на ліжку. Коли трапився приліт, у мене за спиною аж стіна затряслась. Я став набирати батька. Телефон був відключений. Подумав, що він його поставив на режим польоту, поки на поминках. Дзвоню знайомій з тієї вулиці, де кафе, питаю, де прилетіло. Вона відповіла, що в центрі. Я спершу подумав, що в центрі — це десь в районі. А вона каже, ні, у нас в центрі. В Грозі, – розповів журналістам хлопець

Саша схопив велосипед і поїхав в центр. Спершу, було видно лише дим. Підʼїхав ближче — побачив, що в кафе немає даху. Ще ближче — і стало видно, що стін також немає. Будівля склалася, як картонна коробка.

Саша побіг до кафе допомагати витягати людей. Витягнув двох. Потім поїхав до родичів переказати, аби ті також рушали на поміч. Коли повернувся, допоміг витягнути ще чотири тіла.

— Я стояв на маленькому квадраті, де було багато тіл. Оглядав кожне — шукав своїх. Десь 15-20 хвилин стояв біля тіла батька і не розумів, що це він. А потім почав придивлятися до штанів, туфель, светра. Я ж бачив у вікно, в чому вони виходили. Коли зрозумів, що це батя, просто впав на коліна і… — Саша нахиляється, хапається за голову на кілька секунд, потім випрямляється і продовжує:

— Думав, зможу сам його витягнути, але половина тіла й одна нога були під завалами. Я крикнув чоловікам, щоб помогли дістати. Ми поклали його на ноші і я зрозумів, що від тіла лишилося десь відсотків сімдесят. Ми поклали батька на землю і я ще якийсь час біля нього побув, потім більш-менш заспокоївся і пішов далі допомагати. Маму я не міг знайти, тупо не міг. Витягнув ще кілька тіл, а потім приїхали рятувальники й поліція.

Згодом Саша поїхав додому переодягнутися. Вдома була його 15-річна сестра Ксюша. Після — заїхав до дідуся. Хлопець планував повернутися з рідними на розбір завалів, але їх вже не пустили військові, що перекрили підʼїзди до кафе. Врешті з ними домовилися, що вони пустять забрати батькову “копійку”. Саша став запитувати у людей, чи знайшли маму і бабусю.

— Мені кажуть, когось знайшли, пішли дивитися. Там були багато тіл, знаєте, руки, ноги цілі, голова ціла. У батька так не було. Дід зʼїздив додому за покривалом і накрив його. Я дивлюся — щось схоже на бабусину зачіску. У неї була сивина на боках, а зверху чорне волосся. За обличчя нічого не можна було сказати, воно якесь сплюснуте було. Тіла мами я так і не бачив.

В той день поліція не дозволила Саші забрати батькову машину поки не закінчаться слідчі дії. Знайдені тіла відвезли у морг Харкова. Саша і Ксюша повернулися додому.

Вранці Сашу запросили на упізнання до відділка поліції у сусідньому містечку Шевченковому. Там хлопцю і його дядьку — брату батька, показували фотографії загиблих.

— Я не був впевнений щодо бабусі, але указав на тіло, яке бачив ще в перший день, що це може бути вона, — говорить Саша. — На фото бабуся була в чомусь фіолетовому, а її знайома каже, бачила її в чорному. Тому я не впевнений. Мама, коли йшла на поминки, була в червоно-чорному картатому кардигані. Оце було на фотографіях. Лице було схоже теж, але сильно обгоріле.

Аби упізнати тіла Саша і його дядько здали проби ДНК. У поліції їм пояснили, що результати доведеться чекати від 10 до 14 днів.

— До війни у нас в селі було десь 500 людей. Частина виїхала при окупації, потім ще виїхали коли вже наші військові зайшли, тепер ще прильот по півсотні людей. То я думаю залишилося десь 200-250 чоловік, – каже хлопець

Одна з хат, в якій нікого не лишилося, знаходиться навпроти будинку Муховатих. Це хата родини Грибів.

— Як вам сказати правильно? У них загинуло в сімʼї десять чоловік, — Саша загинає пальці. — Андрій Козир, в честь якого були поминки, загинув на війні. В кафе були його дружина Аліна, син Денис і дочка Ліза, друг і племінник Дениса — Максим Сирокуров і його дружина Аліна, дружина Дениса — Ніна, дядько Микола Гриб, тітка Ніна Гриб, баба Галина Гриб і дід Іван Гриб.

Життя в Грозі звузилося до маленького відрізка вулиці — від знищеного російською ракетою кафе, до кладовища, яке за останні кілька днів виросло майже на третину.

Кладовище в селі нині найбільш шумне і людне місце. Працівники комунальної ритуальної служби розчищають тут територію під нові поховання: валять дерева, косять траву, зрізають кущі. Трактори вивозять гілки з прибраних місць і на кладовище заїжджають бульдозери — рити ями. Деякі могили копають копачі, але з такою кількістю поховань люди не встигають.

7 жовтня першими поховали Миколу Андросовича і його дружину Тетяну. За два дні — Галину Чикало, Олександра Ходака, Ірину Харбаку та Тетяну Харбаку. На наступні дні заплановані ще поховання. Загалом на кладовищі у Грозі викопали вже понад тридцять ям.

Маму і бабусю Саші вдалося опізнати, але коли віддадуть тіла для поховання — невідомо. Саша з дядьком їздять в Харків щодня. Купують все для похорону, повертаються додому і чекають….

Прочитати матеріал журналістки Nastia Ivantsiv можна ТУТ

Для тих, хто хоче допомогти осиротілим братові і сестрі, реквізити – ТУТ.

Усі фото: Суспільне.Новини.

Ще новини України: Росія в ООН визнала, що обстріляла Грозу, заявивши про “неонацистів” – ось імена і фото загиблих