Традиції святкування Різдва у різних регіонах України ґрунтуються на багатовіковій історії та культурі, на особливості святкування впливають географічне розташування та сусідство з іншими країнами.
Святкові обряди можуть сильно відрізнятись у Карпатах та на Поліссі, на Слобожанщині та у Причорномор’ї.
Як святкують Різдво Христове у різних куточках України та з чим пов’язані ці особливі традиції розповідає НСН.
Традиції святкування Різдва у різних регіонах України – що готують на Святвечір
Головна традиція – це свята вечеря, яка складається зі дванадцяти страв. Але «королевою» столу, звісно, є кутя. Колись із нею навіть проводили певний обряд. Господар хрестив страву, пробував першу ложку, а потім трохи підкидав вгору. Якщо до стелі прилипне хоч трохи, то наступний рік буде врожайним. Зараз, звісно, ця традиція не виконується.
Окрім цієї страви, на столі також ставлять дідух – останній сніп врожаю.
Традиційно Святвечір починається молитвою за здоров’я тих, хто живий, і за упокій тих, хто помер. Її виголошує хазяїн дому. Якщо за минулий рік у сім’ї хтось помер, то йому теж ставили тарілку і клали туди трохи куті.
Але є у обрядах на Різдво і розбіжності, які залежать від регіону святкування.
На Волині, наприклад, перед Різдвом мастили хатню долівку, заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Там воно лежало аж до Водохреща. Вважається, що в родині усе буде добре наступного року, якщо у сіні спав собака чи кіт.
Кутя тут буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов’язкові борщ із грибами та картопля в «мундирі».
А сам Святий вечір волиняни називають Колядою. Перед тим, як сісти за вечерю, господар має подути на стілець, щоб поздувати душі померлих. А вже після вечері під ікону ставлять кутю для духів предків. На сам Святвечір ніяких гулянь і колядувань не відбувається – усі сидять вдома зі своєю сім’єю.
А от у сам день Різдва вже починають колядувати. І продовжуються гуляння до вечора наступного дня.
На Поліссі усе зовсім інакше. По-перше, тут немає традиції ставити на стіл 12 страв. Готували стільки, скільки виходило.
Кутю господині в основному робили з ячменю. Тільки заможні родини додавали туди мед.
Зазвичай, серед страв на столі найчастіше зустрічалися: «голий борщ», основою для якого слугували білі гриби, розведені капустяною закваскою, вареники з картоплею, пшеницею, квасолею.
Є на Поліссі й унікальна страва – бурда. Її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, до якого додають чорницю і груші-дички. Грушки на Поліссі вважаються символом садовини. Тому діти напередодні Святвечора мали обв’язати соломою стовбури груші.
Часник по краям столу господині ставлять і по сьогодні. Вважається, що він цілий рік не буде пускати в дім злих духів.
Щоб пригостити духів, поліщуки ставили на столі тарілки з кутею, які зверху накривали хлібом. Ці тарілки лишали на ніч, бо вірили, що вночі душі предків обов’язково пригостяться стравою.
На Буковині не так багато специфічних традицій на Різдво. Наприклад, там за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати.
Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім’ї. А тарілку з-під першої страви, яку з’їли, перевертали, щоб квочки добре несли яйця.
Після вечері прибирати зі столу не можна, а кутю ставили на підвіконня. Це робилося для душ померлих. Адже вони теж хотіли повечеряти.
Коли буковинці задували святкову свічку, то дивились, в який бік піде дим. Якщо вгору, то рік буде щедрим. Якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення у сім’ї.
На Галичині, зокрема на Львівщині, традицією є плести до Різдва павуків із соломи. Вважається, що саме павуки сховали Богородицю та новонародженого Ісуса від солдатів Ірода, який намагався вбити спасителя, тому така прикраса слугує оберегом оселі. А на стіл обов’язково ставили миску з медом, на яку клали принесену з церкви проскурку.
Дещо дивним святковим декором були плуг чи ярмо, які заносили на свято в оселю мешканці Галичини. Вважалось, що це має принести родині щастя та багатство.
У високогір’ї Карпат до свята печуть святковий калач, який називають корочуном – таку ж назву там має і сам переддень Різдва. Карачун подається разом з кутею – це дві головні святкові страви.
На Поділлі дідуха ще називають колядою. І вечеря тут починалася із занесення солом’яного снопа до хати. От тільки спалювали його, разом із соломою з-під столу, вже на наступний ранок біля будинку.
Окрім страв, які залишали на столі після вечері, для духів ставили горнятко із водою, накрите скибою хліба, на підвіконні. Тут у різдвяну ніч дівчата ворожили на свого судженого. В цей вечір вважалося, що стаються дива. Наступного ранку подоляни ходили колядувати, щоправда тільки із Вифлеємською зіркою.
На Сіверщині колись перед початком вечері господар брав у рот ложку із кутею і виходив надвір. Тоді він дивися на небо. Якщо воно було зоряним, то гарно буде розводитись птиця.
Після цього вже починали вечеряти усі. Кожен із присутніх, з’ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею та узваром.
По горщику із кутею передвіщували вдалий наступний рік, або ж навпаки. Якщо зерна після приготування піднялись через вінчик, то рік буде добрим. Якщо ж ні, то чекати біди.
До того ж, до готової куті господиня обов’язково додавала трохи меду.
На Черкащині та Київщині, на відміну від інших регіонів, кутю на покуть відносили жінки. При чому господиня ще й мала говорити певні слова: «Кутю на покуттю, узвар — на базар, а пироги — на торги: кво-кво…»
Діти в цей час їй піддакували «Цяп-цяп». Після даного обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами «Чуб-чуб». Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.
На півдні України було прийнято, щоби на Різдво діти носили частування своїм хрещеним батькам. До кошика складали кутю, калач, солодощі. Натомість діти отримували якусь винагороду – дрібні гроші чи ласощі.
Традиції східної України тягнуться ще від козаків. Зазвичай в ніч на Різдво після служіння у церкві вони обирали нового отамана і писаря. Тому керівництво завжди дуже боялося цієї ночі. А от після обіду у день Різдва вони сідали за спільну вечерю з борщем та кулішем.
У сучасній Східній Україні все ж таки за святковий стіл сідають у Святвечір. Кутю тут варять з рису. А ще на столі обов’язково мають бути пироги (вареники).
Колядування розпочинаються з наступного дня. Ходять по домівкам із восьмикутною зіркою і піснями.
Колядування теж відбувається в різних регіонах за різними традиціями. Так на Покутті обряд здійснювали просто у Святвечір – одразу після вечері. А на Гуцульщині та Слобожанщині ходити по хатах з піснями починали уже на різдвяний ранок після церковної служби. В будь-якому разі вважалось, що чим більше колядників завітає до оселі, тим щасливішим для родини буде рік.
На Заході України окрім, власне, колядок розігрували цілий різдвяний спектакль. Діти та молодь перевдягались у костюми та відтворювали історію народження Христа та пов’язані з нею сюжети. Таке різдвяне дійство називається вертепом. Традиція збереглась і досі і у різдвяні дні у Львові, Івано-Франківську чи Тернополі можна зустріти компанії молодих людей у дивних костюмах і неодмінно з великою зіркою на палиці – це один з головних атрибутів вертепу і свята Різдва в цілому.
Читайте ще: Новий календар церковних свят на грудень 2023 – дати зсунулися на 13 днів
