Як за прізвищем дізнатися звідки ви родом

Походження українських прізвищ – увага на суфікс

Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на три групи за значенням.

Перша група

Перша і найпоширеніша група — це патронімічні, тобто суфікси, які вказують на батька, діда (предка) особи. Це суфікси:

• -енк-, -єнк- (Петренко, Даниленко)
• -ук, -юк (Петрук, Данилюк)
• -ич, -ович (Петрич, Данилович)
• -ів (Лешків, Федорів)
• -ок (Андрюшок, Клименок)
• -аш, -яш (Петраш, Андріяш)
• зменшувально-пестливі суфікси -ець, -єць, -сь, -ик, -ко (Петрусь, Петрик, Данилець, Данилик, Данилко)

До цієї групи відносяться також патронімічні суфікси -ов та -ев (-єв). Прізвища на -ов (Михайлов, Петров, Романов) та -ев (-єв) (Андреєв) — це ті самі присвійні прикметники, що Михайлів, Петрів, Романів, Андріїв, але в них збереглося етимологічне -о, -е також у формі називного відмінка. Зона поширення цих форм — уся українська територія, що входила до складу Російської імперії, а також Закарпаття.

Причинами збереження -о, -е треба вважати, по-перше, традиційне вживання саме такої форми прізвищ з давніх-давен, по-друге, те, що метрики та особові документи виписувались російською мовою. Тому немає підстав вважати прізвища на -ов, -ев виключно російськими. Цей тип прізвищ поширений серед слов’ян, наприклад болгар та македонців.

Також до цієї ж групи відноситься патронімічно-матронімічний суфікс -ин, за допомогою якого, наприклад, створені прізвища Лесин (син Леся), Олексин (син Олексія), Андріїшин (син Андріїхи, жінки Андрія), Дячишин (син дячихи, жінки дяка), Михайлишин (син Михайлихи, жінки Михайла), Омельчишин (син Омельчихи, жінки Омелька), Симчишин (син Симчихи, жінки Симка).

Друга група

Друга група — це суфікси, які вказують на професію чи характерну дію, від якої й пішло прізвисько людини. Наприклад:

• -ай (Тягай, Бугай)
• -ан (Мовчан, Рубан)
• -аль (Скрипаль, Коваль)
• -ар (Кобзар, Кухар)
• -ач (Копач, Ткач)
• -ій (Палій, Плаксій)
• -ло (Трясило, Покотило)
• -йло (Міняйло, Нечитайло)
• -ник (Мельник, Колісник)
• -ун (Прядун, Ковтун)
• -яр (Скляр, Маляр)

До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.

Третя група

Поширеність прізвищ на -ськ-, -зьк-, -цьк- серед українців

Третя група — суфікси, які вказують на місце проживання або походження людини.

• -ський, -цький. Шляхетські прізвища (Вишневецькі, Шептицькі, Острозькі, Хмельницькі, Чайковські) вказували на родовий маєток, власність, а у простих людей — звідки вони прийшли чи де народились (Полтавський, Хорольський, Житомирський, Цибулівський, Горохівський, Бабанський, Уманський).
• В деяких випадках -ець, -єць (Грабовець — з Грабова, Донець — з Донця, Канівець — з Канева, Коломієць — з Коломиї)
• В деяких випадках -ий, якщо в корені географічний об’єкт (Яровий, Гайовий, Загребельний)

Прізвища за місцем походження

Топонімічні прізвища – прізвища, утворені за місцем проживання чи походження особи.

За назвою населеного пункту (українського міста чи села): у простих людей таке прізвище вказувало звідки вони є родом (при цьому слід зазначити, що в усіх областях України значна кількість топонімів утворена від особових назв людей), у козаків — до якої сотні приписаний, у шляхтичів — на родовий маєток чи власність:

• Бабанський, Березецький, Березовський, Бершадський, Білоцерківський, Більський, Богуцький, Болохівський, Боратинський, Бориславський, Боярський, Бузовський, Бучацький, Васильківський, Верповський, Вишневецький, Вінницький, Водолазький, Володарський, Городецький, Горохівський, Грушевський, Дзиговський, Дібрівський, Жаботинський, Жванецький, Заболотний, Забужний, Заборовський, Заборій, Завадовський, Заводовський, Загоровський, Заоскільний, Казавчинський, Канівський, Капустинський, Капустянський, Кашпіровський, Колосовський, Комарівський, Котовський, Краснопольський, Кричевський, Лановецький, Ласкорунський, Левандовський, Майданський, Малиновський, Могилівський, Немирівський, Нестерванський, Новохатський, Петриківський (Петриковський), Піщанський, Полтавський, Потоцький, Прилуцький, Рафальський, Рильський, Росошанський, Рудницький, Синявський, Созанський, Тарнавський, Тележинський, Тишківський, Уманський, Хмілевський, Ходорковський, Хорольський, Цибулівський, Чернецький, Шпаковський, Яворівський, Ямпільський, Ярошевський та багато інших;
• Богуславець, Канівець, Козинець, Коломієць, Обуховець, Полтавець, Уманець; Балтян, Говтван/Говтвань, Киян та інші;
• Охтирченко, Жихаренко, Миргородченко, Харковченко та інші.

За назвою об’єктів на місцевості, а чи за назвою невеликих населених пунктів:

• Горинь (Горинченко, Горинюк), Грабовець, Завальний (Завальченко, Завальнюк), Заворотний (Заворотнюк), Загорний (Загоренко, Загорецький, Загорій), Загородний (Загороднюк), Загребельний, Задорожний (Задорожнюк), Замлинний, Заозерний, Заплітний, Зарічний (Заріченко, Зарічнюк, Зарічняк), Заклунний, Заярний, Косогор (Косогоренко), Лисогор (Лисогоренко), Лісогор (Лісогоренко), Чорногор (Чорногоренко), Нагорний (Нагірний), Надбережний, Наддорожний, Наконечний, Наріжний (Наріженко, Наріжняк), Піддубний (Піддубенко, Піддубняк), Підгорний (Підгоренко, Підгірняк), Підгайний (Підгайко, Підгаєцький), Побережний, Погребельний, Поперечний (Попереченко, Поперечнюк), Порічний (Поріченко, Порічнюк), Могильний (Підмогильний), Шляховий (Шляховенко, Шляховчук) та багато інших.

За назвою елементів природного ландшафту та природних зон України:

• Береговий (Береговенко; Бережний, Бережнюк), Боровий, Вигінний, Гайовий, Горовий (Горовенко, Горовчук; Гора, Горенко, Горук, Горчук, Горченко), Дібровний (Дібровський), Калюжний, Лісовий (Лісовський, Лісовчук, Лісовенко; Ліс, Ліщик, Лісненко, Ліщенко), Луговий (Луговенко; Лужний), Островський, Поплавський, Полянський, Польовий (Польовчук, Польовенко), Садовий (Садовенко, Садовчук), Степовий (Степовенко), Ставицький, Старицький, Яровий (Яровенко);
• Гірняк, Долиняк, Лісняк, Степняк.

За назвою річок України:

• Буженко (Бужук), Гориненко, Десненко (Деснюк), Дніпренко, Дністренко (Дністрян, Дністряк), Дунаєнко, Збрученко, Інгуленко, Прутенко, Самаренко (Самарчук), Слученко, Тисенко (Тисюк), Черемошенко та інші.

Етнонімічні прізвища – прізвища, утворені від українських назв національностей та етнографічних груп, які здебільшого свідчать про походження особи чи її предків. До них відносяться:

• Арнаут (Арнаутенко), Басараб (Басарабенко, Бесараб, Бессарабенко), Білорус, Булгарин (Болгар, Болгаренко, Болгаринович), Верменич (Вермінич, Верміненко), Волинець (Волинюк, Волиняк, Волинчук, Волинченко), Волох (Волощук, Волохівський, Валаховський, Волощенко, Волошин, Волоський), Грек (Греченко, Гречук), Гураль (Гураленко, Гуральчук), Гуржій (Гурженко), Гуцул (Гуцулюк, Гуцуляк; Гоцул, Гоцуленко, Гоцуляк), Дойченко (Дойчук, Дойчак), Жидик (Жидко, Жидюк, Жидяк, Жиденко), Калмик (Калмиченко), Кашуба (Кашубенко), Китайчук (Китайченко), Корейчук (Корейченко), Латиш (Латишенко, Латишко, Латищенко), Лемко (Лемченко, Лемкович), Литвин (Литвиненко, Литвинюк, Литвинчук, Литвинович, Литвинець, Литовка, Литовченко, Литвак), Лях (Ляшенко, Ляшко, Ляшук, Ляшевич, Ляхович), Мазур (Мазуренко, Мазурчак, Мазурик, Мазуркевич, Мазурак, Мазурчук), Молдаван (Молдован, Молдованенко, Молдавчук), Москаль (Москаленко, Москалюк, Москальчук, Москалець: етнонім росіян «москаль» відомий у цій формі з XVI століття), Москвин (Москвиненко), Німець (Німак, Німчук, Німченко/Нємченко), Ногайчук (Ногайченко), Печеніг, Пилипон (Пилипонюк, Пилипончук, Пилипончик, Пилипоненко), Пінчук (Пінченко), Подолян (Подоляка, Подолянченко), Поліщук (Поліщак, Поліщенко), Половець (Половчук, Половчак, Половченко, Половенко), Поляк (Поляченко), Прус (Прусак, Прусенко, Прусько, Прущенко), Румун (Руминенко), Русин (Русинко, Русинчук, Руснак), Сербин (Сербієнко, Сербиненко, Сербенюк), Словак (Словаченко), Татарин (Татаренко, Татарченко, Татарчук), Турок (Турчин, Турчиненко, Турчиняк, Турецький, Туркенич, Турчинський), Угрин (Угриненко, Угринович, Угорчук, Угринюк, Угринчук; Венгер, Венгрин, Венгринович; Мадяр, Мадяренко), Українець (Українчук, Українко, Українченко, Украйченко: етнонім «українці» щодо населення південно-східних територій Великого князівства Литовського відомий з кінця XV століття, а прізвища Українець, Українченко, Украйченко — з середини XVII століття), Циган (Циганенко, Циганюк, Циганко, Циганчук), Черемис (Черемисенко), Черкас (Черкасенко, Черкасюк), Черкез (Черкезенко, Черкесенко), Чех (Чехович, Чешенко, Чешук), Шваб (Швабенко), Швед (Шведа, Шведенко, Шведченко, Шведюк) та інші.

В Україні поряд з українцями мешкали окремими групами представники інших народів, які за часів козаччини, а особливо під час визвольних походів, з усіх країв стікалися до козаків, і їхня етнічна належність знайшла відображення у прізвищевих найменуваннях.

У визвольних війнах брало участь багато московитів, на що вказують їхні прізвища Москаль (так в Україні називали росіян), Донець (виходець із Війська Донського), Солдат (той, що служив у солдатських полках Росії), Болоховець, Торчанин (вихідці з відповідних місцевостей).

Разом з козацькими загонами, які побували в Білорусі, посилився потік білорусів в Україну в пошуках кращої долі. Вони мали прізвища Литвин (так в Україні називали в ті часи білорусів), Биховець, Кричевець, Мозирянин, Пінчук, Туровець та ін. (за назвою місцевості, з якої прибули).

Польські селяни й міщани, які селилися в Україні, вже в другому поколінні розмовляли українською мовою й переходили в «хлопську віру» — православ’я. Польський мовний компонент знаходимо переважно у прізвищах, що трапляються в старих правобережних полках: Ляховчин, Адамович, Казимиренко, Полулях, Мазуренко та ін.

Читайте ще: Українські прізвища, які походять від козаків та знаті – перевірте своє