Дослідження показує, що Монреальський протокол, угода від 1987 року про припинення виробництва озоноруйнуючих речовин (ОРР) став причиною зупинки деяких змін у повітряних потоках навколо Південної півкулі.
На великій висоті ближче до полюса рухаються швидкі повітряні потоки, які називаються висотні струменеві течії. На початку століття виснаження озонового шару призвело до зміщення цих течій на південь. Внаслідок цього відбулися зміни в характері опадів і, можливо, в океанських течіях.
Раніше ми писали: Карантин у Венеції: в каналах з’явилися дельфіни та риба
Потім, через десять років після підписання протоколу, зсув потоків зупинився.
Використовуючи ряд моделей та комп’ютерне моделювання, дослідники тепер показали, що ця пауза в русі була викликана змінами в озоні.
Іншими словами, вплив Монреальського протоколу, мабуть, призупинив або навіть злегка змінив південну міграцію струминного потоку. І це хороші новини. Тому що в Австралії, наприклад, зміни струменевих потоків збільшили ризик посухи, відтіснивши дощ від прибережних районів.
«Погодні смуги», які переносять наші холодні фронти, звужуються до південного полюса, і саме тому в південній Австралії за останні тридцять років кількість опадів зменшилася, — говорить хімік-органік з Мельбурнського університету Ян Рей.
Тим не менш, є і зворотна сторона медалі. Незважаючи на те, що скорочення виробництва ОРР, безумовно, дозволило озону трохи відновитися, рівень викиду вуглекислого газу продовжує рости і ставить під загрозу весь цей прогрес..
Минулого року антарктична озонова діра досягла свого найменшого річного піку за всю історію спостережень з 1982 року, але проблема все ще не вирішена.
Більш того, в останні роки спостерігається сплеск виробництва озоноруйнуючих хімічних речовин, у промислових районах Китаю.
«Ми називаємо це» паузою, тому що тенденції циркуляції потоків можуть поновитися, залишитися без змін або повернути назад”, — говорить хімік-атмосферщик Антара Банерджі з Університету Колорадо в Боулдері.
Вчені вважають, що Монреальський протокол є доказом того, що, якщо ми будемо робити глобальні і негайні дії, можна допомогти зупинити або навіть повернути назад частину завданих збитків. Однак, стійке зростання викидів парникових газів є нагадуванням про те, що одного такого руху просто недостатньо.
