Боєць ЗСУ втратив обох батьків в результаті ворожої атаки на Київ. До столиці чоловік приїхав на декілька днів, аби провідати рідних. Він завжди казав, що пішов на фронт, аби захищати своїх батьків. А вони загинули у своїй квартирі, фактично на очах у сина. Його ж самого врятували буквально 10 секунд.
Трагічну історію Віктора Ганича розповів канал 24, передає НСН.
“Завжди казав батькам, що йду на фронт, щоб захистити їх тут”
Віктор Ганич захищає країну в лавах 57 ОМБр імені кошового отамана Костя Гордієнка. Напередодні обстрілу Києва чоловік приїхав додому з фронту на кілька днів, щоб навідати близьких. Переночував у батьківському будинку, що на вулиці Жилянській. Саме там, на четвертому поверсі, пройшло все його дитинство. Тепер будинку немає – його зруйнував ворожий дрон.
Віктор добровольцем пішов у військкомат одразу після повномасштабного вторгнення Росії. Проходив службу у зоні бойових дій на Південному напрямку. Пригадує, що батьки підтримали його рішення.
Я їм завжди казав, що йду, аби захистити вас тут, щоб вам тут було безпечно,
– розповів він.
10 секунд врятували життя
Після одного з бойових завдань Віктор приїхав до Києва навідати батьків. Коли зранку в понеділок пролунала повітряна тривога, наполіг, щоб всі пішли в укриття.
Почули повітряну тривогу та почали збиратися. Я взувся, а батьки сказали: “Йди відкривати двері під’їзду, ми зараз взуємось та спустимося”. І тільки я вийшов з під’їзду – у будинок прилетіло. Різниця – 10 секунд. Було пряме попадання. Але туди не можна було йти, бо нічого неможливо було розібрати й літали інші дрони,
– пригадує захисник.
Віктор змушений був піти в укриття поруч. Там він перечекав дві години.
З лівої частини будинку, яка була менш пошкоджена, ще евакуйовували людей. А батьків хлопця знайшли під завалами власної квартири в правій частині дому. Вони загинули на місці. Помешкання від удару повністю зруйнувалося. А документи, форма та спорядження військовослужбовця – згоріли.
З рідних у чоловіка залишилася лише 84-річна бабуся.
За словами Віктора, його батьки так і не виїжджали Києва, адже не було куди. Коли він пішов воювати, то йому було спокійно, адже знав, що вони поруч, а не за кордоном. До того ж батьки, як і багато літніх людей, навряд чи погодилися б покинути домівку.
Після трагедії опускати руки не можна: мотивація воювати залишилася
Віктор каже, що після трагедії не втратив мотивації і далі захищати країну.
Знаю, що вони в кращому місті, не бачать цього всього. Я у сім’ї один чоловік. У мене залишилася одна 80-річна бабуся і все. Мотивація є, побратими, які зі мною служать, також підтримали. А що робити? Опустити руки? Ні, так не можна. Після такого не можна опускати руки,
– зауважив він.
На запитання, що б Віктор хотів сказати ворогам, відповідає, що вони нічого не усвідомлюють і це не ті люди, з якими треба розмовляти.
Нічого не сказав би, тільки б знищував їх. До них все одно нічого не дійде. Я б з ними взагалі не розмовляв. Я б їх навіть у полон не брав, якби так можна було. Але цим ми й відрізняємося від них,
– додав він.
Віктор закликає людей реагувати на повітряні тривоги
Віктор каже, що “скільки воював на фронті, скільки кулі літали над головою – все було добре і завжди повертався цілим”.
А тут приїхав на два дні… Хочу сказати, що треба слухати повітряні тривоги. Можливо, звичайним цивільним людям здається, що це мимо них і можна нічого не робити. Але це не так. Треба реагувати на це все,
– наголосив він.
Нагадаємо, внаслідок влучення дроном-камікадзе у будинок 17 жовтня загинуло п’ятеро людей та одна ненароджена дитина.
Розповідь Віктора – у відео нижче
