До чого має бути готовий кожен українець після війни – Притула розповів про Центри готовності цивільних та інші сценарії майбутнього.
Далі НСН публікує виступ волонтера, засновника благодійного фонду, громадського діяча Сергія Притули в рамках заходу NV «Діалоги про відновлення України», що відбувся 8 червня.
Направду велике вторгнення, яке принесло дуже багато війни, стало неймовірним тригером для суспільства, для держави в цілому, водночас стало каталізатором певних речей, що зараз відбуваються. І власне, питання, чи на часі, чи не на часі певні реформи, під час війни воно взагалі стало розглядатися зовсім з іншого боку. І зокрема, коли ми сьогодні говоримо про безпекову архітектуру, чи сучасну, чи та, яка має бути в майбутньому, то база цієї архітектури має закладатися просто сьогодні, і це вже, в принципі, робиться.
Сергій Притула
Говорячи про безпекову архітектуру, я бачу у ній кілька сегментів, з яких складається ця мозаїка. Це, звичайно, військова безпека, це, звичайно, економічна безпека, правова безпека. І це робота над якомога ширшим залученням цивільного населення країни до безпекових програм. Я трошечки поясню. У мого фонду є досить хороший рівень експертизи у зазначеному сегменті.
В серпні минулого року наш фонд запустив по країні Центри готовності цивільних (ЦГЦ). У нас 30 міст уже зараз є в 17 регіонах, де ми створили центри, які займаються базовою, потім поглибленою підготовкою, людей цивільних, які ніколи не були військовими певним речам, які можуть знадобитися у житті, якщо вони будуть мобілізовані до лав Збройних сил України, або ж вони можуть скористатися цими навиками і будучи поза армією. Про що я говорю? Основи тактичної медицини, основи стрілецької справи, поводження з вибуховими предметами, саперна справа. Це інструктори, які навчають користуватися гранатометами різних типів і радянського виробництва, і аж до NLAW.
Робота з психологами. Це запустили зараз два напрямки, людей, які вже пройшли багато тренінгів і хочуть залишитися в системі ЦГЦ, є напрямок ІПСО. І таким чином люди відчувають свою залученість, це по-перше, а по-друге, ми робимо перші кроки над впровадженням такої філософії, що кожен українець, кожна українка насправді мають мати дві спеціальності, цивільну і наближену до мілітарної.
Я в принципі не хочу вживати слово мілітаризація суспільства, бо це дуже лякає наших західних партнерів, але ти можеш бути айтішником, але на паралельному курсі ти маєш мати навики інструктора тактичної медицини, чи медика, ти бухгалтер, але поряд з тим ти знаєш стрілецьку справу, ти водій маршрутки, але поряд з тим ти знаєш, як закласти вибухівку і так далі. Тому що, маючи такого придурашеного сусіда, якого маємо ми, ми маємо бути завжди готові.
І, власне, я бачу цей сегмент навчання, підготовки цивільних людей в країні як одним з обов’язкових елементів безпекової архітектури України майбутнього.
Коли ми говоримо про військову безпеку, то мені здається, що не хотілося б розглядати якусь альтернативу для України безпекових гарантій, окрім членства України в Північноатлантичному альянсі. На жаль, наша країна вже мала не зовсім позитивний досвід, коли нам давались безпекові гарантії, але вони не виконувалися. І зі всією повагою знову ж таки, до наших партнерів, які зараз максимально нас підтримують, і завдяки яким ми спроможні захищатися і звільняти нашу землю, але якісь гарантії, які через 20−30 років після енної кількості змін влад, урядів, президентів, прем’єрів і так далі знову хтось буде на заході розглядати як фількіну грамоту, нас не цікавлять. Наша інтеграція зараз з НАТО є настільки глибокою, на рівні комунікації з країнами членами НАТО, альянсом в цілому, і наша відповідність стандартам НАТО вже досягла достатнього високого рівня для того, щоб ми мали право ставити чіткі запитання, коли? Не якщо, а саме коли. І я б дуже хотів, щоб цей напрямок був невідворотним. Так само в рамках цієї безпекової моделі майбутнього, нам потрібно вкрай серйозно провести аудит та перегляд функціоналу вітчизняного оборонно-промислового комплексу.
Реформа системи оборонних закупівель — це теж вкрай важлива історія. Слава богу, яка зрушила з мертвої точки у 2020 році, 17 липня з ухваленням закону України про оборонні закупівлі. Проте імплементації цього закону в реальне життя не відбулося. Через, тут уже питання оцінки, чи некомпетентність, чи саботаж двох профільних міністерств на той час, які відповідали за розробку підзаконних актів, понад 30 штук їх мало бути, вони не були розроблені, не були впроваджені, не з’явився єдиний реєстр виконавців державного замовлення і власне, ми прийшли до великого вторгнення з двома роками профуканного державного оборонного замовлення.
Ми маємо максимально інтегрувати в українську економіку західний капітал, чого не було зроблено раніше. Чи це стосується оборонної промисловості? Хоче Рейнметалл тут відкривати з нами спільне підприємство по виробництву і ремонту бронетехніки, давайте їм дамо таку можливість. Baykar Makina заходять з Байрактарами, давайте їм дамо таку можливість. Всі, хто може, всі, хто хоче, хай сюди приходять, вони будуть працювати на обороноздатність України. І наявність західного капіталу тут — це ще один такий запобіжник і запорука того, що західний світ буде нам допомагати в разі якоїсь небезпеки. Тому що тут буде їхній бізнес, тут буде їхній капітал, за який вони відповідають.
І останній елемент, правова безпека. Ми нещодавно на Київському безпековому форумі дуже багато уваги приділили спілкуванню щодо збереження демократизації України, унеможливлення курсу на авторитаризацію в державі. Тому що є певні побоювання, адже війна спричинила певні елементи централізації влади в державі. І нам потрібно дбати, щоби по закінченню війни, після нашої перемоги ми все-таки відкотилися до децентралізації. Те, що турбує людей і закордоном, і людей в середині країни, це з точки зору права рівні правила гри для усіх. Сюди не прийде бізнес, сюди не прийде інвестиція, якщо вони не будуть розуміти, що закон і українська судова система буде їх захищати. Тобто ось ці такі фундаментальні, як на мене, речі, з яких має складатися ця архітектура безпеки, про яку ми говоримо.
Ще новини України: В ISW пояснили, як Росія намагається використати африканських лідерів
