Чому пенсії в Україні такі маленькі та як це можна виправити принаймні для себе самого.
Про це розповів фінансовий аналітик інвестиційної групи ICU Михайло Демків, передає НСН з посиланням на “Еспресо“.
Вплив демографії на розмір пенсії
Чому пенсії такі маленькі? На побутовому рівні зазвичай кажуть: треба “менше красти” чи “олігархи винні”. Безумовно, корупція та нерівні правила гри в економіці є проблемами, які шкодять добробуту. Однак відповідь на питання про розмір пенсій у першу чергу лежить в площині демографії.
Пенсійне забезпечення для абсолютної більшості українців здійснюється за солідарною системою, яку ще називають першим рівнем пенсійної системи.
Спрощено це виглядає так: із заробітку працюючого стягується певна частина й спрямовується на виплату пенсії тим, хто вже своє відпрацював. На жаль, в Україні мало хто бачить суми, які роботодавець за нього сплачує до пенсійного фонду. Працюючий, як правило знає, що місячний оклад в нього 10 тис. грн, на руки отримує 8 050 грн. Але роботодавцю працівник коштує 12 тис. грн, адже поверх десяти тисяч ще потрібно перерахувати 22% єдиного соціального внеску (ЄСВ), що і є доходами Пенсійного фонду.
Солідарна система класно працює у “молодих” країнах, де кількість працюючих – велика, а пенсіонерів – значно менше.
Коли у 20 столітті країни запроваджували в себе таку форму пенсійного забезпечення, ситуація була саме такою. Згодом країни “старішали”, адже дітей народжувалося в кожній сім’ї менше, а тривалість життя зростала. А отже, пропорція між працюючими та пенсіонерами зростала на користь останніх.
В розвинених країнах ця проблема частково вирішується іммігрантами, які щороку поповнюють місцеву робочу силу. Україна ж, навпаки, є донором молодих людей для більш заможних країн. Додайте сюди неофіційне працевлаштування й ми отримаємо таку ситуацію.
На початок 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення Росії, на обліку Пенсійного фонду України налічувалося 10,8 млн пенсіонерів. При цьому кількість застрахованих осіб (найманих працівників) склала всього 9,8 млн осіб, тобто менше, ніж пенсіонерів.
Навіть якщо врахувати сюди фізичних осіб-підприємців, які часто є тими самими найманими працівниками, але платять менші податки, то в кращому випадку чисельність працюючих і пенсіонерів є однаковою.
Таким чином, працюючому доводиться утримувати не лише самого себе та свою сім’ю, а й ще одного пенсіонера. Окрім того, розмір заробітної плати офіційно влаштованого найманого працівника в Україні не такий великий. На середину 2021 року понад 55% працівників отримували заробітну плату меншу за 10 тисяч гривень, в тому числі майже 13% – суму, меншу за мінімальну заробітну плату.
Відрахування ЄСВ з таких малих доходів виливаються в досить скромні внески до Пенсійного фонду. Сумарно за 2021 рік надходження до фонду становили в перерахунку на одного пенсіонера близько 2,4 тисячі гривень. Це те, що здатна забезпечити солідарна система в умовах ще до початку великої війни. Ще трохи більше тисячі гривень додає Уряд з інших податків. І ця сума залежить за великим рахунком від того, як йдуть справи з фінансами в країні.
Якщо доходи бюджету ростуть, то урядовці докидають більше пенсіонерам. В часи кризи пенсіонерам доводиться затягнути пояси. Така перспектива чекає і майбутніх пенсіонерів.
Уникнути цього можна завдяки дуже суттєвому економічному зростанню, коли реальні доходи працівників зростуть, покращенню демографії через імміграцію в Україну, а на рівні окремої родини — через особисті заощадження.
Які способи заощадження на старість доступні українцям
Економічна наука спрощено розбиває людське життя на три цикли:
- На першому етапі доходи є невеликими, значно меншими за потреби. Як правило, це молодь, яка змушена закривати різницю різноманітними методами – від позик у батьків до іпотечних кредитів у банках.
- У більш зрілому віці вже доходи перевищують витрати та з’являється можливість для накопичень.
- У літньому віці людина втрачає дохід від своєї праці й витрачає раніше накопичені ресурси.
Звичайно, для кожної людини ця модель може відрізнятися. Хтось може з юного віку непогано заробляти, а комусь не вдається відкласти гроші протягом цілого життя. Але загалом ідея зрозуміла – трохи менше споживати сьогодні, щоб мати змогу споживати трохи більше пізніше.
Таке завдання є простішим в економічно стабільних країнах, де треба уникнути спокуси витратити все сьогодні. А от в країнах, що розвиваються, до яких належить і Україна, додається ще й непросте питання — не втратити заощадження через інфляцію чи політиків-популістів.
Якщо ви все ж уникнули спокуси витрачати все, що заробили, одразу, то які є варіанти? Розглянемо три найбільш поширених в Україні методи заощаджень:
- Робити це самостійно за допомогою різних інструментів.
- Вкластися в недержавний пенсійний фонд.
- Купити захисний актив.
Як самостійно примножувати накопичене
Для цього потрібно самому відкладати певну суму коштів й інвестувати їх у доступні інструменти – депозити, облігації. До повномасштабного вторгнення українцям була доступна можливість вкладати й в іноземні фондові ринки, передусім американські акції, порівняно легко та з невеликими витратами. Зараз валютні обмеження забороняють такі операції, але після перемоги вони знову мали б стати доступними в нашій країні.
Завданням номер раз є не втратити свої заощадження, тому вкладення у високо ризикові активи мають бути обмеженими або ж їх варто уникати. Завданням номер два є примножити. Якщо інфляція за рік становить 10%, то заощадження мають приносити не менше 10% річних за цей період.
До того ж заощадження протягом кількох десятиліть мають великий плюс – магію складних відсотків. Адже відсотки, які ви заробили цього року, в майбутньому інвестуються і вже на них нараховуються відсотки. І так за кілька десятків років виходить непогана сума. На жаль, інфляція працює точно так само.
На побутовому рівні панує думка, що відкладати на старість означає вибрати якийсь актив і тримати його всі 30 років до старості, але це далеко не так. Хоча є стратегії, які передбачають, наприклад, щомісячно вкладати певну частину свого доходу в набір американських акцій, можна комбінувати інструменти для заощаджень. Наприклад, сьогодні вкладаєте в гривневі депозити, через рік — в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), а ще через рік – у валюту.
Негативним моментом у такому випадку є необхідність приділяти час процесу управління своїми інвестиціями, слідкувати, коли закінчуються депозити, погашаються облігації чи виплачуються дивіденди за акціями.
Як працюють недержавні пенсійні фонди
Хорошою альтернативою може стати участь у недержавному пенсійному фонді (НПФ). В такому випадку всі непрості рішення, куди вкладати гроші та коли реінвестувати доходи, здійснюють професійні управляючі. Навіть враховуючи комісію, яку вони беруть за свої послуги, дохідність зазвичай є вищою за самостійне інвестування. Адже фонд оперує значно більшими сумами, а отже може вкладати за трошечки кращою ціною, а також оперативно вкладати отримані доходи знову, не чекаючи, поки з’явиться для того вільна хвилинка.
Однак на відміну від самостійного інвестування, де людина може вирішити пустити частину накопичених коштів на споживання сьогодні, кошти НПФ доступні вже після виходу на пенсії. Це менш зручно, але дозволяє уникнути спокуси витрачати заощадження. До того ж питання довіри до управляючих фондом залишається актуальним.
Найбільшим аргументом на користь НПФ є податковий. В Україні держава повертає 18% від внесених добровільно коштів на наступний рік після внесення. Це автоматично збільшує дохідність інвестиції, до того ж кошти повертаються на банківський рахунок і людина вільна розпоряджатися ними, як того побажає.
“Однушка у метро”. Купівля захисного активу як альтернатива
Можна не знати різниці між акцією та облігацією, не довіряти професійним управляючи й загалом бути фінансово малограмотною особою. Але покупка активу, який можна порівняно легко здати в оренду й який буде приносити дохід, при цьому не втрачаючи сильно у вартості через інфляцію, є досить популярним і відносно безпечним засобом відкласти на старість. Звичайно, якщо у вікно не прилетить шахед, ну, але нема на то ради. Лишаються також ризики вкластися у довгобуд та так ніколи й не побачити омріяну квартиру, тому краще обирати вже готові квадратні метри без проблем із документами.
Звісно, що порада вкластися у нерухомість є класною, але абсолютно нерелевантною для людей із низьким рівнем доходу. Такі інвестицій роблять, якщо є можливість одномоментно зробити велику інвестицію, а не накопичувати її десятиліттями.
Якою буде пенсія, якщо нічого не робити
І четвертий варіант, він же найпопулярніший, це не робити нічого. Для багатьох людей відкладати просто нема що, адже рівень доходів дуже багатьох сімей в Україні дозволяє закрити лише базові потреби в їжі чи одягу та й не завжди повністю. А хтось легковажить своєю старістю.
У такому разі розраховувати на гідну пенсію не варто. Пенсійний фонд вже сьогодні не може закривати поточні потреби, а через війну та масову міграцію українців за кордон ситуація з солідарними виплатами навряд зміниться.
Можна сподіватися, що в найближчі десятиліття рівень життя в Україні значно зросте і вона приваблюватиме молодих економічних мігрантів з інших країн, так само як українську діаспору з-за кордону. І тоді українські пенсії будуть значно більш достойними, ніж зараз. Але ми б радили перестрахуватися і подбати про свою старість самому вже сьогодні.
Читайте ще: Зменшення населення і дефіцит робочої сили – з якими викликами зіткнеться Україна
