Коли і як з’явилися українські прізвища та що вони означають, розповіла генеалог Ольга Михайліченко, яка досліджує це питання понад 15 років.
Ольга Михайліченко дослідила за свою практику понад 500 прізвищ і пояснює: прізвище – це унікальний ідентифікатор, який передавався по чоловічій лінії. Термін вперше почав фігурувати у XVI столітті й спершу означав те саме, що і прізвисько, передає НСН.
Прізвища і прізвиська
“Значна частка українських прізвищ зародилась саме від прізвиськ, які носили засновники роду. Така практика характерна насамперед для козацьких прізвищ, перші з яких можна знайти в реєстрах козаків 1649 року. Згадки ж про перші прізвища українців з’являються наприкінці XVII – початку XVIII століття.
Як надавалися прізвища й прізвиська? За характером, зовнішністю, ремеслом чи за моральними якостями. Через століття прізвиська деформувалися, ще й по-різному переписувалися на слух сотні разів. Таким чином, зараз ми носимо, так зване прізвисько, яким наділили сотні років нашого предка по чоловічій лінії”, стверджує дослідниця, яку цитує Depo.ua.
І додає, що деякі прізвища існують вже кілька сотень років. Проте є й старші – які дали нашим предкам ще в часи, коли українці поклонялися силам природи. Тому деякі з нас носять прізвище, яким їхнього предка наділили на честь якогось бога.
А от прізвища на кшталт Іванов чи Іваненко українці могли отримати під час перепису населення.
“Жив Іван і були в нього діти. Й під час першого перепису населення в Україні дітей Івана треба було якось ідентифікувати. Тому так і писали: чиї діти, – Іванові. Але прізвисько за століття трансформувалося й сьогодні звучить як Іваненко. Сюди ж – і Петренко, Дмитренко, й Прокопенко, Онищенко, Миколаєнко”, розповідає Ольга Михайліченко.
За таким принципом утворилися й прізвища, похідні від професій. Наприклад, одна з версій походження прізвища Шевченко – це слово “шевчик”, тобто той, хто шиє. Кравченко – від “кравець”. Бондар – людина, яка робила дерев’яні бочки. Машталяр – людина, яка правила повозкою з кіньми. Гончаренко – від гончарства.
Також українці навіть носять прізвища, що означають інші національності. Такі випадки найчастіше зустрічаються у прикордонних областях, а саме – на Прикарпатті. Наприклад, Дацер – так називали людину, яка була переселенцем із Німеччини чи Австрії, місцеві жителі. Нерідко люди отримували прізвища залежно від населеного пункту, в якому жили і навіть від річки.
“Інколи 100-200 мешканців одного поселення мали однакові прізвища й при цьому не були родичами. Просто прізвисько характеризувало місцевість, в якій вони жили, а потім перетворилося на прізвище. Наприклад, мені нещодавно трапилося прізвище Копань. І найцікавіше – я дослідила, що його носії, а їх близько трьохсот, живуть на території лише одного селища міського типу Петрове у Кіровоградській області. Більше їх на території України немає ніде. Виявляється, багато років поспіль люди проживали в цьому населеному пункті, і копанями називали людей, які копали колодязі. Це була одна з найбільш поважних професій у селі. І як знання переходили з покоління в покоління у тому роді, так і прізвище вкорінилося”, пояснює співрозмовниця видання.
Запис з особистого архіву Ольги Михайліченко
На що вказує суфікс у прізвищі
Дослідниця розповідає, що за маленькими частинами прізвища можна зрозуміти й те, наскільки воно змінилося. Наприклад, прізвища із закінченнями -ин, -їв притаманні патронімічним прізвищам, які походять від патріарха роду, тобто від імені родоначальника, та притаманні західній частині України. Сюди ж можна зарахувати й прізвища з закінченням -ьов.
Походження в прізвищах суфіксів -енко та -єнко з Наддніпрянщини згадується переважно з часів козаччини. Хоча поширювалися такі суфікси й на території Словаччини та Польщі. До речі, прізвища з суфіксом -енко переважно мають значення “син”: Василенко — син Василя, Гриценко — син Гриця, Стеценко — син Стецька, Стесенко — син Стеська, Гончаренко — син Гончара тощо. А у малопоширених прізвищах типу Зеленко, як і двоскладових типу Сенко, Бенко тощо суфікс -ко має зменшувальне або пестливе значення. Тобто бути такі випадки, що батька, наприклад, називали більш “суворо”, а його дітей пестливіше, і вже від того прізвиська пішло прізвище.
За суфіксами можна зрозуміти й те, як до предка ставилися. Наприклад, суфікси -ак, -як, -нак, -няк, -чак, -шак, -щак означали зневажливе ставлення до людини. Тому прізвиська з такими суфіксами (Байдак, Лошак, Півторак, Гурнак, Проскурняк, Дричак, Хижняк, Черняк) давали, за словами дослідниці, не від любові чи поваги.
В наш час існують десятки варіацій прізвищ, похідні від одного й того ж слова чи синоніма – наприклад, Степанов, Степаненко, Степанишин, Степанович; Петров, Петровська, Петренко тощо. Як зазначають дослідники, усі вони з часом видозмінювалися залежно від місцевості та часового періоду, особливих характеристик людей. Проте для того, щоб нині дослідити причини таких змін, варто дізнаватися більше про сам рід.
Українські прізвища, що походять віт тварин або кольорів
За однією з версій, “тваринні” прізвиська люди отримували залежно від способу життя. Часто людей могли наділяти прізвиськами, орієнтуючись на істот, які їх оточували: Гусак, Корова, Кінь чи Віл (хоча ці прізвища могли зародитися і зокрема через те, що предок тяжко працював). Ольга Михайліченко розповідає, що часто свої прізвища українці отримували завдяки ремеслу. Хоча не всі риболови стали Рибаками, декого, наприклад, називали Коропом – бо саме цієї риби ловив найбільше, або ж Щукою – бо мав гостру вдачу, як і зуби в риби.
Як зауважують дослідники, за цим принципом люди отримували і інші тваринні чи пташині прізвиська – Котиком могли назвати ласкаву людину, Щуром – хитру чи неприємну, Зозулею – кепського батька чи матір, а Солов’єм – людину, яка мала гарний голос чи музичний хист. Хоча отримати таке прізвисько можна й було завдяки своєму заняттю чи вдачі.
Щодо “кольорового” прізвища Красний існує дві теорії походження: за однією, його почали вживати через те, що людина була красною – гарною, за іншою – зіграв роль колір шкіри (яка могла червоніти, наприклад, через тиск чи індивідуальні особливості). Прізвища ж Жовтий або Синюватий також могли бути похідними від кольору шкіри чи вподобань предка (якщо він чи вона любив або навпаки ненавидів якийсь відтінок).
Проте кожне прізвисько було індивідуальне – і для того, щоб зрозуміти, чого предка так назвали, варто дізнатися більше про свій родовід.
Прізвище, яке чоловікам діставалося від жінок
Відомі випадки, коли чоловіки переймали прізвище власниці будинку чи господині, з якою жили. Наприклад, якщо під час перепису населення він був у приймах (коли чоловік жив з жінкою на її території чи у її батьків).
“Є таке популярне прізвище – Приймак. То ним якраз наділяли чоловіка, який жив у приймах у тещі чи жінки. У нього не було свого двору чи господарства, тому такого чоловіка обліковували в документах “приймак”. Це прізвисько було й образливе, але надалі дітей обліковували за прізвищем батька – і так вони в документах значилися як “приймакові діти” або Приймаки”, каже Ольга Михайліченко.
Додає, що через патріархальну систему – це був єдиний випадок, коли чоловік міг перейняти прізвище жінки в давнину.
Як утворювалися козацькі прізвища
Козакам на Січі часто давали кумедні прізвища – наприклад, Свербигуз, Гусак, Недайбог, Бабій.
“Козаки частіше характеризували людину за зовнішністю та поведінкою. Якщо у козака була фізична особливість, вона і лягала в основу прізвиська, а потім воно перетворювалося на прізвище, яке тепер носять його нащадки”, зауважує Ольга Михайліченко.
“Їстівні” прізвища – Сало, Ковбаса, Часник, Паляниця, Гарбуз, Кухлик, Вареник, Бульба тощо – також козацькі. За ними часто ідентифікували побратимів, зважаючи на страви, які вони полюбляють (або ж навпаки не лблять і не їдять).
Досі трапляються прізвища, які неможливо точно розтлумачити. Наприклад, прізвище Нетудихата – у цьому випадку основоположник роду міг побудувати будинок не в тому місці, або ж просто був кепським господарем.
За ганебні вчинки – крадіжку, брехню, зраду – людей наділяли ганебними прізвиськами, і тепер прізвища носять їхні нащадки. Є й прізвища, що змінили значення з роками.
“Уявіть собі прізвище Кретина. Воно має вельми приємне значення й означає “людину, яка є балагуром або любить занадто багато жартувати”. Але це прізвище часто викликає регіт при тому, що його носіям не до сміху. І були навіть випадки на моїй практиці, що члени родин з такими прізвищами намагалися покінчити життя самогубством. А коли запитали в батька, чому він дав сину таке прізвище, він відповів: “Мій дід був Кретина, мій батько був Кретиною, я Кретина – і син буде Кретина”, пригадує Ольга Михайліченко.
Ще про історію України: Українські прізвища, які вказують на приналежність до війська: можливо, є і ваше
