У лікарні Дніпра померла письменниця Вікторія Амеліна, поранена під час удару по Краматорську. Лікарі робили усе можливо, але не змогли врятувати життя молодої жінки. Сумну новину повідомили у PEN Ukraine, передає НСН.
Вікторія Амеліна померла 1 липня у лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Вона отримала поранення, несумісні з життям, у Краматорську під час російського ракетного удару 27 червня по кафе в центрі міста. Без матері залишився маленький син Вікторії
Повідомляється, що лікарі та парамедики у Краматорську та Дніпрі робили все можливе, щоб врятувати життя жінки, але поранення виявилось смертельним. В останні дні життя Вікторії поруч із нею були її рідні та друзі.
У PEN-клубі уточнили, що повідомляють про смерть Вікторії, коли про неї дізналися всі рідні письменниці та з їхньої згоди.
Найближчим часом родина повідомить про час та місце прощання з Вікторією у Києві та Львові, – додають у PEN Ukraine.
Таким чином, кількість жертв ворожої атаки на Краматорськ збільшилася до 13 осіб.
Вікторія Амеліна була 27 червня у піца-барі Ria Lounge із делегацією з Колумбії у такому складі: політик Серхіо Харамільйо, письменник Ектор Абад та журналістка Каталіна Гомес. Всі троє були поранені. Вони представляли організацію Aquanta Ucraina (Тримайся Україно – група підтримки України в Латинській Америці).
Померла письменниця Вікторія Амеліна: що про неї відомо
Вікторія Юріївна Амеліна – українська письменниця та громадська діячка, лауреатка премії Конрада.
Народилася 1 січня 1986, у Львові. У 14 років емігрувала до Канади, однак скоро повернулася в Україну. Отримала ступінь магістра комп’ютерних технологій у НУ «Львівська політехніка». Працювала програмістом та керівником у міжнародних IT компаніях. Станом на листопад 2015 Вікторія Амеліна призупинила кар’єру в IT заради письменницької роботи.
Лауреатка національної премії Коронація Слова 2014 за лірику.
У 2014 році Вікторія Амеліна дебютувала в літературі з романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», що вийшов у видавництві «Discursus». Передмову до дебютного роману написав Юрій Іздрик. Роман увійшов у десятку рейтингу «ЛітАкцент–2014».
Брала участь у таких заходах і міжнародних фестивалях як Форум Видавців у Львові, Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» у Вінниці, фестиваль «Read My World» в Амстердамі тощо.
У 2015 році роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» був перевиданий у видавництві «Віват». У 2015 році роман був номінований на премію Валерія Шевчука та увійшов до короткого списку премії.
У 2016 році одразу дві книжки Вікторії Амеліної стали призерами конкурсу, оголошеного Міжнародним фестивалем «Запорізька книжкова толока — 2016»: роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» у номінації «Українська художня література. Проза», «Хтось, Або Водяне Серце» — у номінації «Дитяча література».
У 2017 році у Видавництво Старого Лева вийшов роман «Дім для Дома», який визнано найкращою українською прозовою книгою 2017 на фестивалі Запорізька Книжкова Толока.
Роман «Дім для Дома» увійшов до коротких списків премій ЛітАкцент року та премії Міста Літератури ЮНЕСКО, літературної премії Європейського Союзу.
Вікторія Амеліна багато подорожувала світом, від Тибету до Кремнієвої долини. Час від часу публікувала колонки в інтернет-газеті Збруч, НВ. З початком повномасштабної війни в Україні письменниця багато їздила на Схід України, відвідувала деокуповані території, затоплену після підриву ГЕС Херсонщину.
Саме вона знайшла щоденник закатованого під час окупації Ізюму на Харківщині дитячого письменника Володимира Вакуленко.
Вікторія Амеліна дуже гостро переживала події в Україні, пов’язані з війною. Робила багато публікацій про це на своїй сторінці у Фейсбуці. 2 червня вона оприлюднила тут вірш, написаний, очевидно, після удару по Києву, коли загинула дитина. Весь світ тоді побачив фото дідуся, який сидить над тілом своєї онучки. Чоловік втратив її і доньку в одну мить. Вірш Вікторії виявився пророчим….
Пам’ятаю, як я себе берегла малою
Якби зі мною трапилася біда
Мій дідо плакав би так нестерпно
Як в день, коли в лікарні померла баба
Але ж мій дідо уже полетів за нею
Тому я давно не боюся війни і смерті
Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку
Я сперечаюся з небом, де всі вони
Кажу, подивись, це ж в мене немає діда
І навіть мій дід погодився би зі мною:
Так, краще б тебе, бо в тебе немає діда
А її, подивися, сидить і сидить над нею
Він навіть не може плакати так нестерпно
Насправді і я би також – не зміг
26 червня, за день до трагедії, Вікторія Амеліна оприлюднила допис про завершення Книжкового Арсеналу у Києві, участь у якому вона брала.
Вікторія Амеліна на Книжковому Арсеналі у Києві
Дякую за цей Книжковий Арсенал. Все має значення. Всі мають значення. Якщо наприкінці фестивалю в час війни відчуваєш саме так, значить, усе організаторам вдалося. Ну і повна зала на нашій останній події як доказ. Дякую і вклоняюсь тим, хто все це начарував і запросив до цього свята обіймів і сенсів, зокрема прекрасним. Рушаю на схід повна нової сили, яку ви всі, хто хоч раз обійняв, мені дали, – написала Вікторія
Цей допис став останнім на її сторінці у Фейсбуці.
Ще новини України: Підірване кафе у Краматорську було улюбленим місцем відпочинку іноземців, волонтерів та військових
