На війні загинув міський голова Лебедина Олександр Бакликов. Він добровольцем пішов на фронт восени 2022 року. Перед цим звернувся до земляків з промовою у Фейсбуці. «Одні гинули, а інші слухали російські пісні, дивилися російські серіали… А зараз готові повбивати одне одного за гуманітарку… Мені здоровому, досвідченому десантнику неймовірно боляче ховати наших дітей, які гинуть за Україну» – писав він…
Про загибель міського голови Лебедина, що на Сумщині, повідомило Суспільне.Суми, передає НСН
Інформацію журналістам підтвердила колишня заступниця Олександра Бакликова — Олена Кірєєва.
Про загибель Олександра Бакликова також написали міський голова Тростянця Юрій Бова, голова Недригайлівської громади Костянтин Волков.
Олександр Бакликов народився в Лебедині.
Працював токарем, вчителем, був приватним підприємцем. Очолював МПП “Крестина”, МПП “Альфа”.
Бакликов був міським головою Лебедина з 2015 року. У 2020 році його вдруге обрали цю посаду, однак у вересні наступного року міська рада проголосувала за припинення його повноважень. У травні 2022 року суд поновив його на посаді мера.
13 вересня 2022 року Олександр Бакликов повідомив, що долучається до захисту України:
Колишніх десантників не буває. І мені здоровому, досвідченому десантнику неймовірно боляче ховати наших дітей, які гинуть за Україну, за кожного з нас, – писав він
На війні загинув міський голова Лебедина: ось що він говорив, коли йшов на фронт
Цитуємо Олексанра Бакликова:
“Шановні земляки! Вельмишановна Лебединська громадо!
Життя багатьох українців змінилося у 2014 році. На Україну напав наш споконвічний ворог Російська імперія, яка завжди існувала за рахунок грабунку своїх сусідів, а українців та все українське завжди нищила. Але не всі це зрозуміли. На жаль…. Одні гинули, а інші слухали російські пісні, дивилися російські серіали, навіть атошники їздили на заробітки у кацапію, наповнюючи їхній бюджет. На ці кошти вони робили зброю, що вбивала наших рідних і близьких. На ці кошти вони готувалися до широкомасштабної війни.
Коли я на всіх заходах нагадував вам, що ми всі винні у тому, що йде війна (бо саме наш вибір вселяв надію путіну та всім кацапам у можливість продовжити загарбання України), багато хто пропускав це повз вуха і голосували за проросійські партії.
23-го лютого, після роботи, ми з дружиною поїхали у Харків привітати доньку з днем народження. Повернулися вночі 24-го…
Весь цей час я, всі наші служби займалися розселенням десантури, завдяки яким була сформована оборона міста (за участі більшої частини населення громади). Потім вона перейшла до інших підрозділів.
Я дякую всім, хто брав у цьому участь, бо саме разом ми втримали місто і не допустили окупації всієї громади.
Сьогодні війна продовжується, але знову дехто про це забув або й не помічав. Кожного дня гинуть наші рідні і близькі люди, а деякі пропиячили під час бойових дій і продовжують це робити й зараз. У битвах за гуманітаркою готові повбивати не тільки працівників апарату виконавчого комітету (що навіть не “нюхали” її), а й одне одного.
Маючи досить непогані військові знання, останні декілька місяців я не міг більше спокійно за цим спостерігати.
Як міський голова, я вважав і вважаю, що з 24-го лютого моїм головним завданням було не допустити окупації міста і всієї громади. Разом з вами та ЗСУ ми не тільки виконали цю святу місію, але й звільнили Сумщину від окупації. Знаючи оперативну ситуацію переконаний, що 24-те лютого вже не повториться. Але є ще значна частина України, яка чекає на визволення.
Сьогодні йде третя світова війна проти кацапської орди. Війна за життя кожного українця, бо мета кацапії знищити українців, як націю. І мені соромно бути за спинами наших дітей і ховати їх.
Мені не соромно за своїх дітей, які протягом шести місяців пережили всі жахіття у Харкові, роблячи свій внесок у його захист. Мені не соромно за свого сина, що протягом багатьох років працює на захист нашої держави.
Ми з вами зробили головне (хоча цьому був шалений спротив): запустили створення нашої великої Лебединської громади, захистили та визволили її, дали старт її розвитку.
Але без перемоги над ворогом це – неможливо. Жоден інвестор не йшов і не прийде у прифронтову громаду з таким придуркуватим сусідом.
Колишніх десантників не буває. І мені здоровому, досвідченому десантнику неймовірно боляче ховати наших дітей, які гинуть за Україну, за кожного з нас.
І тому, я прийняв рішення, яке вважаю єдино правильним (інакше я не був би Бакликовим). Я відбув у відрядження для пришвидшення нашої перемоги. Сам багато чого вмію і зможу поділитися цим з молодшими братами по зброї. А чомусь ще й вони мене навчать.
Але це не значить, що я покинув громаду. Вона живе, працює і має всі можливості для розвитку.
Потрібна лише найшвидша перемога, якій я потрібен, як фахівець.
Я залишаюся загальнообраним міським головою, апарат виконавчого комітету, старостинські округи продовжать роботу із забезпечення життєдіяльності громади. Всі передбачені законодавством розпорядження я підписав.
Тому все буде добре! Будуть проблеми, телефонуйте, приїдемо з побратимами допоможемо, тут підібралися такі, як і я.
Слава Лебединської громаді!
Слава українському народу!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
Слава нації!»
Ще новини України: У бою загинув відомий активіст: автор петиції про обмеження онлайн-казино, голова штабу Притули
