Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Микола Потишняк
Загиблі на Херсонщині: Микола Потишняк
4 жовтня 2022 року Микола Потишняк був на своїй фермі біля села Дудчани Херсонської області. Неподалік тривали бої між російськими військами та Збройними Силами України. Ворожа міна прилетіла біля ферми та вбила Миколу. Йому було 59 років.
Дудчани перебували в російській окупації з 10 березня до 2 жовтня 2022-го. Микола залишався там, жив на фермі, бо не хотів покидати своїх 260 овець.
«Тоді, коли Микола загинув, ця територія перебувала у сірій зоні, – розповіла Людмила Потишняк, дружина. – Його тіло не могли забрати чотири дні. Тривали сильні бої. Потім майор Нацгвардії дозволив. Забрали, поховали…»
Микола Потишняк народився у Дудчанах. 25 років разом із дружиною жив у Новій Каховці. Працював автокранівником на будівельних підприємствах. Згодом подружжя обробляло землю. Останні чотири роки вирощували худобу, зокрема овець.
«Немає ні Миколи Юрійовича, ні овець, ні ферми – все розбили. Всі плани, які були, поховані разом із ним», – сказала Людмила
Після початку повномасштабного російського вторгнення Микола із дружиною передавали баранину людям, які виготовляли тушкованки для Збройних Сил України. Передавали й різноманітні овочі.
«Окупанти приїжджали до нього на ферму і ледь не вбили його ще раніше. Бо він з ними сварився. Вкрали у нас дуже багато. Приходили й забирали, що їм треба. Вони не церемонились», – пригадала період окупації Людмила
Їхня з Миколою дочка тоді була вимушена тікати з Дудчан. Людмила каже: «Вона гарна, і вони її запримітили, тому тікала з трьома дітками, бо не знаю, що було б із нею».
Микола під час окупації майже весь час був на фермі. Додому приїздив тільки, щоби взяти харчі. Чоловік переживав за тварин, хвилювався, щоби окупанти не розікрали ферму.
«Він там усе зробив сам. Мав золоті руки. Міг відремонтувати машину, трактор, сівалку. Мав добру вдачу. Дуже багато друзів мав. Любив пригощати усіх морозивом, на свята – шампанське купував. Не жадібний був. Для мене він був найкращим», – сказала Людмила
У Миколи Потишняка залишилися дружина, син, дочка і четверо онуків.
Тіло загиблого, поховане недалеко від ферми, рідним уже понад рік не вдається ексгумувати та перепоховати.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
