Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Тімур Козирєв
Загиблі діти України: Тімур Козирєв
Тімурові був 1 рік і 7 місяців. Його життя відібрала російська армія 14 березня 2022 року на Київщині. Автівку, в якій вони з мамою Тетяною втікали з окупації, ворог розстріляв із кулеметів. Мама хлопчика загинула поряд із ним.
Тімур Козирєв народився 26 липня 2020 року. Із мамою і татом жив у Здвижівці на Київщині. Хлопчик був схожим на батька. Мав гарне здоров’я, швидко ріс. Як тільки почав ходити, став активно пізнавати світ – руки так і тягнулися до всього навколо!
Забавок у малюка було багато, але найбільше любив іграшкову бензопилу. Вона вмикалася за допомогою кнопки та гуділа, а Тімура це дуже тішило. У свої рік і сім місяців він ще не говорив повними фразами, а окремими короткими словами.
«Син усе розумів. Коли щось запитували, відповідав: «Угу». Він гарно розвивася, усе для нього було новим і цікавим», – розповів батько
24 лютого 2022 року він був на роботі у Києві. Зрозумівши, що почалась повномасштабна війна, зібрався додому. Дістався Здвижівки пішки.
Від обстрілів у селі родина ховалась у погребі, проте він захищав лише від уламків снарядів, а на голову постійно сипались шматки стін та стелі. Одного разу випали двері.
Малюк спокійно сприймав усе, що коїлося навколо.
«Пам’ятаю, перший приліт був у нас на подвір’я. Вдарило так, що вікна повилітали. Ми були вдома. Я встав, увімкнув ліхтар. Така пилюка була, що я дитину взагалі не бачив, хоча ліжечко стояло за два метри від нашого. Узяв сина разом з матрацом, за секунд 20 зніс у погріб. Він навіть не прокинувся, спав до кінця того обстрілу», – пригадав Олександр
Про перші виїзди людей з окупації тато хлопчика не знав. А коли довідався про наступну колону – сказав, щоби Тетяна з Тімуром їхали. 13 березня вони сіли в авто родини Логвиненків – Олександр із Валентиною виїздили разом із 14-річним сином Максимом. На єдине вільне місце взяли ще місцеву жительку похилого віку.
14 березня колону, в якій їхала родина, розстріляли. Батько Тімура до звільнення Київщини від російських військ достеменно не знав, чи змогли вижити його рідні.
«5 квітня сів на велосипед та поїхав по трасі. Знайшов у Гавронщині хлопця Олексія, він і показав розстріляну машину. Я ще не під’їхав, як зрозумів, що все…», – говорить Олександр Козирєв
Тімура і Тетяну Козирєвих поховали у Чернігівській області. Їхні імена розмістили на меморіалі у Бучі, який відкрили 2 липня 2023 року.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
