Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Владислав Мартинович
Загиблі на Київщині: Владислав Мартинович
Вранці 14 березня 2022 року Владислав Мартинович із мамою, бабусею і сестрою намагатися виїхати з тоді окупованого села Гавронщина, що на Київщині. Біля Колонщини евакуаційну колону окупанти обстріляли. Куля влучила Владиславу у голову. Йому було 22 роки.
Рідних загиблого, тяжко поранених, взяли у полон – добу протримали у селі Вишеград в одному з будинків, де окупанти облаштували свій штаб.
«Коли почалася повномасштабна війна, я зі своєю родиною приїхала до нього в Гавронщину. Планували рушати далі, але вже 26 лютого опинилися в окупації. Умови для виживання були страшні. Влад мужньо переносив усе, підтримував нас. 8 березня мені з сестрою, її чоловіком і племінницею вдалося виїхати з окупації. Ми з Владом домовилися, що кожні два дні будемо зв’язуватися. 13 березня він зателефонував і сказав, що з села Маковище до них завернула колона з п’яти машин. Зранку 14 березня повідомив, що будуть виїжджати, сказав: «Або зараз, або ніколи». Об 11:00 я дізналася, що їхню колону розстріляли, але продовжила вірити, що вони живі, шукала їх. Згодом подзвонила мама Влада і розповіла, що сталося», – розповіла Вероніка Лісова, дівчина Владислава
Владислав Мартинович народився у селі Гавронщина. Працював на складі супермаркету у Колонщині. Відповідав за товар, був вантажником, помічником менеджера. Владислав займався спортом. Дуже любив рідне село. Мав багато друзів.
«Ми познайомилися за три місяці до його загибелі, на сайті знайомств. Зустрілися і зрозуміли, що це доля. Ми наче зналися все життя… Він був світлою, доброю людиною. Не був схожим ні на кого. Завжди допоможе, підтримає. Коли ми востаннє говорили, він казав, що приїде і ми одружимося. Я його як чекала, так і чекаю. 24 лютого ми хотіли зробити парні татуювання, але почалася повномасштабна війна. Після загибелі Влада на його честь я зробила тату – слово «ангел», крила і перша літера його імені посередині», – додала Вероніка Лісова
Владислава поховали 15 квітня 2022 року в рідному селі.
У нього залишилися мама, бабуся, сестра і наречена.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
