Меморіал: вбиті росією – це проект агенції «Або», що створила платформу для збереження пам’яті про загиблих мешканців України. Автори проекту збирають інформацію про українських військових, а також цивільних дорослих та дітей, яких вбила армія російської федерації
НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікує матеріали, оприлюднені на платформі.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Іван Козир
Загиблі діти України: Іван Козир
Іванові Козирю було вісім років. Він загинув 5 жовтня 2023-го у селі Гроза на Харківщині. Тоді російська армія завдала ракетного удару по кафе, де на поминки за українським захисником Андрієм Козирем зібралося багато людей.
Полеглий воїн був родичем хлопчика по татовій лінії. На його поминки Ваня прийшов із батьком Ігорем, мамою Ксенією, дідусем Анатолієм, тіткою Ольгою. Лише матір вижила того дня, після обстрілу вона потрапила до лікарні. Цей удар ворога по Грозі відібрав життя десятків цивільних людей.
Іван Козир народився у селі Максимівка Куп’янського району. Був єдиним сином у батьків. Навчався у другому класі Шевченківського ліцею №1. Любив розповідати вірші. Через постійні обстріли Харківщини уроки в хлопчика проходили дистанційно.
«Ванічка народився через кесарів розтин. Це дитя далося синові і невістці нелегко… Усі в селі дуже любили онука. Він був комунікабельним, ходив до сусідів у гості, не соромився і не боявся дорослих. Часто з батьками ходив у ліс по гриби. Дуже красивий хлопчик із величезними, блакитними очима… Ігор і Ваня були такими схожими…», – розповіла Валентина Козир, бабуся Івана
Коли почалася повномасштабна війна і Харківщину окупував ворог, російські військові намагалися нав’язати навчання за своїми книгами і програмою освіти. Ігор і Ксенія не хотіли віддавати Івана у школу. Лише після того, як у вересні 2022-го українські військові звільнили Харківщину, хлопчик пішов навчатися.
«Я їздила у морг, ховала Ваню, Ігоря, Олю, Толю. Допомогла мені моя сестра, колишні свати і добрі люди. Чотири домовини стояли у мене у дворі. Приїхали два капелани, зібралися люди. Мені довелось усе витримати. То до одного підійду, то до другого, але зі усіма змогла попрощатися…», – сказала Валентина
У загиблого Івана Козиря залишилися мама і бабуся.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nikopolnews.net/tag/memorial/
