Україна

Що розповідають евакуйовані із маріупольського заводу «Азовсталь» (ВІДЕО)

что рассказывают эвакуированные с Азовстали

У вівторок, 3 травня, група людей, серед яких також – евакуйовані із маріупольського заводу «Азовсталь», прибула до Запоріжжя. Що розповідають люди, які понад 2 місяці ховалися в укриттях заводу

Страх, відчай, біль – так свої емоції описують маріупольці, що провели в укриттях заводу понад два місяці, під обстрілами російської авіації. Діставшись Запоріжжя, вони розповіли журналістам проєкта Радіо Свобода «Новини Приазов’я», що відбувалося всередині заблокованого заводу, передає NNS

Маріуполь був оточений російськими військами ще в перші кілька діб широкомасштабного вторгнення Росії, яке розпочалося 24 лютого.

Українські підрозділи чинять опір у приазовському місті вже третій місяць. Нині ж тривають спроби вивести з міста цивільних і поранених військових.

«Трусишся, а поруч діти плачуть»

«Жили ми в жахливих умовах. Два місяці під бомбардуванням, постійним. Ми не могли вийти, ні на вулицю, нікуди. Сюди ми діставались майже 3 дні. Дорогою евакуації нас возили колами, маринували, постійно перевіряли документи, роздягали. Дивилися повністю всі наші речі. Записували всі наші дані, перевіряли всі наші телефони. Тримали у жахливих умовах. Нас постійно залякували. Якось так», – розповіла молода жінка, що прибула до Запоріжжя в евакуаційному автобусі. Вона не стала називати своє ім’я та прізвище.

За її словами, чоловіки, які працювали на Азовсталі і перебували в бункері, «бігали під обстрілами і в руїнах шукали їжу та воду».

«Гріли на багаттях воду, щоб ми могли там хоч якось дітей помити або нагріти воду, щоб поїсти. Їли ми один раз на день у кращому випадку. Військові нам, звичайно, допомагали. Привозили їжу, розкопували завалені склади. Останніми днями вони привозили свої пайки. Нам віддавали, щоб ми не голодували», – поділилася жінка.

Емоційно ми померли кілька разів. Жахливо, страшно, чесно. Просто не передати, як страшно. Коли всю ніч слухаєш – авіація, летить літак і ти думаєш, що по тобі зараз поцілить, або десь поруч впаде і тебе завалить. Трусишся, а поруч діти плачуть і питають: «Мамо, з тобою все добре?», «Мамо, нам страшно!», «Мамо, коли ми поїдемо додому?». І це щодня», – додала вона.

Жителька Маріуполя каже, що в тому укритті заводу «Азовсталь» діти вигадали собі ігри – із паперу робили іграшки, грали у війну та визволителів.

Виїзд через «фільтрацію»

Ще одна жінка – дружина робітника заводу – розповіла, що якби не укриття «Азовсталі», то, можливо, її вже не було б в живих:

«Я працювала в електромережі. А мій чоловік працював на «Азовсталі». Він привіз нас туди та весь час був з нами. Так він нас укрив. Бо мого будинку вже немає, де ми мешкали».

Дівчинка надіслала мені відео – наша вулиця просто стерта, можна сказати, розбомблена так, що я навіть не впізнала, що це вона».

За її словами, аби виїхати з Маріуполя, довелося проходити «фільтрацію» російських військових.

«Дітей до 14 років не оглядали. Оглядали лише чоловіків. Наявність наколок, шрамів. Дуже сильно оглядали чоловіків. Бажають побачити татуювання, які причетні саме до української символіки, української армії, «Азову» зокрема. Якби були такі наколки, людина, можливо, не пройшла б «фільтрацію», – каже жінка, яку окупанти попросили показати шкарпетки, можливо, через те що вони були захисного кольору.

«Люди у підвалах просто гниють»

Один з робітників «Азовсталі» розповів, що з початком війни виробництво на заводі припинилося. Разом з цим було відкрито доступ до бомбосховищ комбінату.

«Там був запас їжі, певний запас води. Тобто, всі могли там з’явитись. Так туди багато хто і потрапив. Хтось сім’ями, хтось просто зі сторони потрапили», – повідомив чоловік.

Він зазначив, що в перші дні війни намагався з дружиною виїхати з міста, але було вже запізно. Вони укрилися на заводі. Маріуполець каже, що запасів їжі там вистачило до середини березня.

«А потім нас підгодовували військові. Кожні 3-4 дні вони приносили каші, крупи. І цього вистачало. Варили супи, в принципі вистачало.
Обстріли за ці два місяці не припинялися. Артилерія, Гради, авіанальоти, постійні бомби. Будинки складаються ніби карткові будиночки. Корабельна артилерія стріляє. Дуже багато проходили, коли йшли на вихід. Багато залишків від касетних боєприпасів. Тобто, комбінат знищують повністю», – поділився чоловік.

Він підкреслює, що інфраструктура пошкоджена та відновленню не підлягає.

«Військових на комбінаті багато залишилося. Вони там в оточенні. Грубо кажучи ув’язнені і тримають оборону. Їм потрібний боєкомплект, їм потрібно вивезти поранених. Тому що поранені з кожним днем, на жаль, помирають. Просто тому, що немає нормального медичного обслуговування і їм не вистачає сил це все зробити. Вони у підвалах, і люди просто гниють», – зазначив він.

За його даними, коли почалася евакуація з заводу, людей спрямували до автобусів на російських номерах.

«Нас усіх вивезли на фільтрацію до Безіменного. Нас вивезли орієнтовно на годину. Проходили фільтрацію до десятої вечора.

Роздягалися, залишалися у трусах. Чоловіки окремо, жінки окремо. Ну всіх роздягали. Усі речі дивилися, все розкривали, розгортали. Перевіряли наявність татуювань, синців та все інше. Телефони теж дивилися, переглядали обов’язково», – розповів чоловік.

Деякі військові РФ вирішили лишитися в Україні: що розповідають полонені

To Top