«Я так заздрю дітям, у яких живий тато!» – як говорити з дитиною про втрату, розповіла психолог – дружина полеглого Героя

Як говорити з дитиною про втрату

Нижче – текст, написаний Оленою Каспіркевич.

– Я так заздрю дітям, у яких живий тато. – Так говорить моя маленька шестирічна дочка. Розмови з нею про втрату я боялася найбільше. Бажання захистити дитину від важких переживань є цілком природним для мам і тат, але в житті не уникнеш страждань і втрат, тож з дитиною треба говорити щиро і відверто. Ми з моїми дітьми витримали це разом. Тому пишу пост про це.

Звичайно, діти різного віку по-різному сприймають смерть близьких. Так, у дітей до 2 років відсутнє розуміння смерті, а діти від 3 до 5 років можуть ще не усвідомлювати, що смерть є незворотною втратою. Але будь-яка дитина потребує до себе уваги й щирості інших значимих дорослих у цей складний період.

Ні в якому разі не варто приховувати від дитини смерть значимого дорослого. Навіть трирічна дитина помітить, що з дорослими в родині щось не те, вони сумні та стурбовані, відбувається щось незрозуміле для дитини. А те, що дитині незрозуміле, вона буде дофантазовувати і довигадувати. Дитині варто подати інформацію такими словами, які відповідають її вікові та розвиткові. Не зволікайте з повідомленням, якщо дитина дізнається пізніше, це може призвести до втрати довіри до дорослого.

На що звернути увагу під час втрати значимого дорослого.

• Знайдіть тихе і безпечне місце, де можна поговорити з дитиною. Говоріть щиро і відверто, але попередньо продумайте текст. Уникайте фраз на кшталт «полетів на небо», «поїхав назавжди», «заснув», це може викликати страх літати літаком, засинати, подорожувати. Текст може бути приблизно таким: «У мене сумна новина, яку я маю тобі повідомити. Твій/твоя (тато, мама, бабуся) помер/ла. Це означає, що тіло перестало працювати, він/вона більше не зможе дихати, говорити, їсти, грати з тобою, ми більше не побачимо його/її живою/живим».
• Робіть паузи між реченнями. Дитина може задавати питання, їй потрібен час на обдумування. Дитина може плакати, і тому, хто повідомляє теж не варто приховувати своїх сліз. Говоріть чесно та співчутливо.
• Реакція дитини може бути будь-якою. Вона може не тільки плакати, а й кричати, сердитися, поставтеся до цього з розумінням. Скажіть, що вам теж дуже сумно і боляче про це говорити, але треба. Дитина може задавати уточнюючі запитання, якщо ви не знаєте на них відповідь – чесно скажіть про це.
• Не давайте зайвих подробиць про обставини і деталі смерті, які можуть налякати дитину. Достатньо сказати «помер від хвороби/загинув на війні/потрапив під обстріл».
• Поясніть, що буде відбуватися далі. Як буде проходити поховання, поминання. Пояснити, що нам сумно, і люди, які приходять на поховання, тут для того, щоб підтримати нас. Вони можуть сказати «співчуваємо», і це означає, що їм теж сумно про нашу втрату. Поясніть, що під час похорону, на 9 і 40 днів люди знов збираються і згадують померлого, йдуть до церви, щоб помолитися, приносять квіти на цвинтар. Скажіть дитині, що це складний період, але його важливо прожити, щоб попрощатися і провести рідну людину.
• Помічайте прояви провини у дитини. Почуття провини є однією з особливостей горювання. Дитина може хвилюватися через те, що вона щось сказала чи зробила неправильно, і це спричинило смерть. Переконайтеся, що дитина не відчуває своєї відповідальності за те, що сталося, а якщо відчуває – запевніть, що її вини тут немає.
• Підтримуйте дитину. Запевніть, що проявляти емоції і почуття – це нормально. «Ти сумуєш за татом/мамою/бабусею… Мені теж сумно. Ми його любили, і він нас любив». Не варто уникати перегляду спільних фото чи відвідання місць, де бували разом із померлим. Так, дитина буде плакати, і ви будете плакати, а горе в цей час робитиме свою роботу. Не бійтеся говорити про померлого, адже спогади сприяють зціленню. Запевніть дитину, що ви поруч в будь-який момент, коли їй потрібна підтримка.
• Орієнтуйте дитину на життя та відновлення. Так, рідна людина померла, але наше життя продовжується. Ми можемо сумувати і плакати, але ми маємо жити далі. Намагайтесь не змінювати розпорядок дня, а якщо зміни потрібні, обґрунтуйте їх. Дитина має переключатися із суму та горювання на свої щоденні справи – гру, навчання, прогулянки, розваги.

Дякую всім за увагу і поширення моїх постів. Написання подібних текстів, можливо, теж частина проживання мною втрати. Обіймаю всіх, кому це актуально.

Можливо, вам також буде цікаво: Суспільний договір вічної війни потрібен Україні – голова Українського інституту національної пам’яті