106 років тому в ці дні Донецька група Армії УНР звільнила від росіян Слов’янськ, Бахмут і Костянтинівку, а також ще низку населених пунктів. І вийшла на міжнародно визнані кордони УНР. Розповідаємо, що відомо про це.
Про події квітня 1918 року нагадав сьогодні начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Він написав, що 106 років тому у ці дні донецька група Армії УНР звільнила від poсійської окупації Барвінкове, Слов’янськ, Бахмут, Костянтинівку, Микитівку, Колпаків та значну частину українського Донбасу, і вийшла на міжнародно визнаний кордон Української Народної Республіки з poсією.
Змогли у квітні 1918 – і тепер зможемо. Україна обовʼязково поверне усі свої сучасні кордони, які визнала міжнародна спільнота! – написав Козицький
Він привітав з Днем прикордонника усіх, хто першим з честю боронить український кордон від окупанта, і пліч-о-пліч зі Силами оборони та безпеки захищає нашу державу на різних ділянках фронту.
Низький уклін і вдячність ветеранам прикордонної служби. Вічна шана прикордонникам, які, виконуючи службовий обовʼязок, віддали життя, – написав Козицький
106 років тому Донецька група Армії УНР звільнила від росіян частину Донбасу – що про це відомо
3 квітня 1918 частини Запорізького корпусу які перебували в Полтаві отримали наказ про створення Слов’янської групи під командуванням Сікевича. В тексті наказу повідомлялося:
Згідно з наказом група повинна була складатися з трьох полків і допоміжних загонів загальною чисельністю близько 2000 чоловік. Посадка мала здійснюватися на станції Полтава. Маршрут: Константиноград, Лозова, Слов’янськ. В авангарді кіннота Гордієнківського полку. Полковник Петрів, 5 сотень. 4 квітня був виданий наказ по групі про виступ з Полтави о 6:00 по вказаному напрямку.
Донецька група військ армії УНР під командуванням полковника Сікевича (4 полки), наступаючи в авангарді німецьких військ, 4 квітня увірвалася до Донбасу, зав’язавши бій за станцію Лапна із залишками Одеської армії П. Лазарева. До 8 квітня ця група захоплює Константиноград (нині Красноград) і стратегічну станцію Лозову. Далі Донецька група швидко просунулася в напрямку Барвінкове — Слов’янськ.
Наприкінці квітня 1918 року група військ, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон УНР з Росією і тодішнім Доном. 30 квітня 1918 року українські війська біля станції Колпакове встановили свої символи на кордоні Української держави — два високі стовпи, розмальовані у кольори національного прапора. На кожному з двох стовпів намалювали тризуб, а під ним написали «У.Н.Р.».
Сучасний український історик Олексій Бешуля в інтерв’ю “Радіо Свобода” розповів, як українській армії вдалося фактично за три тижні звільнити Донбас.
Відповідно до мемуарів, це вдалося зробити доволі просто. Тоді по суті армія УНР формально воювала не з червоною Росією, а з «Донецько-криворізькою республікою». Насправді, максимальний бій відбувався не більше двох діб. У них була нормальна військова структура, багато військових частин. Але вони дуже швидко здавались. У більшості своїй, вони думали, що зараз вони дадуть перший залп і далі ніхто не піде. Основні бої – перший бій Барвінкове-Слов’янськ, потім був великий бій за Горлівку, за Дебальцеве, а далі вже були локальні сутички, – каже історик
Ось як Володимир Сікевич описує, як його зустрічали місцеві мешканці та вояків армії УНР:
«Рано наша кіннота подала сигнал до збору, і 21 квітня вирушила по великій дорозі здобувати козацьку славу. Я поїхав за військом автом зараз же за кіннотою. Близько полудня ми прийшли до Краматорівки. Робітники як не з любов’ю, то зі страху нової влади, стрінули нас із хлібом і сіллю, і піднесли кінноті український прапор з написом: «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!» Сотник Ляхович під’їхав до них, прийняв цей стяг і передав хорунжому і сказав: «Ми з гордістю приймаємо ваше благословення і будемо все робити, щоб ваше бажання виконати і щоб по цілій Українці скрізь заспівали радісну пісню: «Ще не вмерла Україна!» А це мусить бути, бо військо і робітництво, це непоборима сила. Слава вам і всім робітникам по цілій Україні, які є тої самої думки, що і ви».
А місцевий більшовик Іван Зміїв залишив такий опис перебування частин Донецької групи Армії УНР на станції Дебальцеве. Із зрозумілих причин, він не дуже гарно відгукується про українських воїнів.
“Вранці Малахов провів мене в Петровеньки до мого товариша по службі і колезі Конакову, ввечері тільки що повернувся з Дебальцевого. Він розповів, що робиться в Дебальцеве, і запропонував мені пройтися на станцію подивитися гайдамаків, яких ніхто ще не бачив.
Біля іхніх вагонів було багато народу, дивилися на оздоблених вояк, як на дивину. Всі вони не молоді, старше середнього віку, одягнені, як ляльки, барвисто. Всі в синіх жупанах (чумарці), в широких малинових шароварах, в пласких сірих шапках. Але найдивніше – в усіх на голених головах залишені довгі чуби – «оселедці». Озброєні карабінами і кольтами, у деяких шашки. На платформах кулемети, гармати, а кулеметники, за прикладом грізних моряків революції, обвішані кулеметними стрічками хрест навхрест через плечі. Взагалі не Армія, а якась бутафорія! Бракує лише каруселі. Всі вони налаштовані по-святковому, урочисто, як личить «переможцям». Всіх вітають лагідними усмішками !?
Малюються простими і добрими «хлопцями», ідейними борцями за незалежну Україну. Але хто дивився уважно, той бачив, що все це напускне, награне, а насправді це жорстокі хами-кати. У всіх пики пропиті, погляди нахабні і злі. Прослизає через маски ненависть до всього російського і кровожерна, садистська помста до більшовиків. Правда, вони добре співали українські пісні і цим привернули до себе хитаючихся без діла дівок. Але найнеприємніше визирало з їх плакатів. Всі їх вагони були прикрашені червоними і жовто-блакитні прапорами, а що за гасла! “Геть сміття з Нашої хати” і т.д., і т.п….»
Якби ще тоді українцям вдалося повністю «викинути сміття» у вигляді російських більшовиків зі своєї хати, ймовірно, сьогодні у нас не було б війни…
На головному фото – дорошенківці в Бахмуті
Ще новини України і світу: 30 квітня – яке сьогодні свято, прикмети і традиції, пам’ятні дати, іменини