Скільки зброї залишилось у росіян для війни з Україною – аналітика The Insider

dev.ua розповідає, що відбувається у російському військовому промі і чим противник планує бити взимку на основі аналізу колег, передає НСН.

Артилерія та дефіцит снарядів

За півроку агресії проти України росія мала витратити не менше 7 млн снарядів, без урахування втрат прифронтових складів внаслідок українських ударів. Іншими словами, за збереження інтенсивності війни на нинішньому рівні, Москва вже до кінця 2022 року зіткнеться зі справжнім снарядним голодом і з метою економії змушена буде скорочувати використання артилерії.

Крім снарядів, існує також проблема зносу стволів. І якщо направляючі на реактивних системах залпового вогню при належному обслуговуванні мають тривалий ресурс експлуатації, то у нарізних гармат артилерійських, так само як і в танкових гармат, стовбури зношуються набагато швидше. Так, наприклад, стволи російських танків мають ресурс від 210 пострілів бронебійними підкаліберними снарядами до 840 пострілів осколково-фугасними та кумулятивними снарядами. У той самий час артилерійські нарізні стволи, залежно від калібру, типу снаряда і дальності пострілу, мають ресурс до 2000 –3000 пострілів.

І навіть якщо припустити, що російські солдати не нехтують процедурами технічного обслуговування стволів та інших гарматних механізмів, а росія має нехай і невідому, але зовсім не нескінченну їх кількість у запасі (особливо на гарматах з баз зберігання), до кінця 2022 року знос артилерії сам собою призведе до різкого зниження її ефективності. Крім того, самі російські військові ще 2020 року обережно вказували на проблеми з живучістю артилерійських стволів, а також на недостатню ефективність системи польового обслуговування та ремонту артилерійських знарядь.

Виходить, що очікуваний снарядний голод повинен збігтися з дефіцитом артилерійських знарядь, що наростають, самих по собі. У зв’язку з цим не дивно, що росія почала завдавати ударів по українським містам за допомогою систем ППО/ПРО С-300 і С-400, регулярне відпрацювання чого почалося щонайменше ще п’ять років тому. Боєзапас відповідних ракет для цих систем вимірюється тисячами чи максимум десятками тисяч запусків.

Підсанкційне імпортозаміщення

Будучи відрізаними від поставок західного обладнання, запчастин і матеріалів і одночасно обмеженими за людським капіталом та продуктивністю праці, російські виробники артилерії та боєприпасів неминуче зіткнуться в найближчій перспективі не стільки зі стагнацією, скільки зі скороченням виробництва. Можливо, що у 2022–2023 роках вони ще зможуть підтримувати набрані у попередні роки темпи виробництва, але у наступні роки неминуче їхнє зниження.

Ракетний потенціал

До російської високоточної зброї належить кілька типів ракет.

• Ракети з дальністю більше 300 км: балістичні ракети для комплексів «Іскандер-М», крилаті ракети «Калібр» морського та наземного (9М729) базування, крилаті надзвукові протикорабельні ракети «Онікс» (П-800) морського та наземного базування, крилаті базування Х-101, Х-555 та Х-22/Х-32.
• Ракети з дальністю до 300 км: авіаційні крилаті ракети Х-35 та Х-59. З них ракети Х-555 та Х-22 дісталися Росії з арсеналів СРСР, а також від України у 1990-і роки, і більше не виробляються.

За винятком більш простих крилатих ракет Х-35 і Х-59, кількість яких важко оцінити, кожного з цих типів в арсеналі Росії напередодні війни було по кілька сотень одиниць. Про це можна судити з того, як інтенсивність їх використання знизилася з кількох десятків одиниць на добу в перші дні війни до поодиноких пусків зараз і іноді раз на кілька днів.

При цьому росія маскує дефіцит далекобійних ракет, що зростає, обстрілами українських міст з далекобійної реактивної артилерії та використанням комплексів ППО/ПРО С-300/С-400 для ударів по наземних цілях.

Обсяги щорічного виробництва далекобійних крилатих та оперативно-тактичних балістичних ракет кожного типу вимірюються у кількості до 50 одиниць. Причому за морськими ракетами «Калібр», авіаційною ракетою Х-101 та крилатою ракетою наземного базування 9М729, які за великим рахунком є різновидами однієї й тієї ж ракети, сумарна оцінка становить 100 одиниць на рік. У свою чергу, по крилатих ракетах «Онікс» ця кількість трохи вища за 55 одиниць, а за ракетами Х-32, чиє виробництво на заміну Х-22 почалося в 2018–2019 роках навряд чи перевищує 20 одиниць. Загалом виходить, що обсяги виробництва російських високоточних ракет дальністю понад 300 км становлять 225 одиниць на рік. Однак ця оцінка може бути скоригована у міру надходження нових даних. Крім того, варто ще раз наголосити, що з цієї оцінки виключені ракети дальністю до 300 км, Х-35 і Х-59, обсяги виробництва яких оцінити поки що важко.

У зв’язку з цим навряд чи російська промисловість має потенціал для серйозного збільшення виробництва через не тільки ембарго на постачання обладнання та кадрових обмежень, а й через порівняно низьку продуктивність праці.

Без броні

За бронетехнікою ситуація така, що основні її втрати з досвіду минулих воєн можуть припадати навіть не на пряме знищення в бойових діях, а на пошкодження від попадань снарядів, поломки та вичерпання моторесурсу. У цьому моторесурс основних російських бойових танків, Т-72 і Т-80 різних модифікацій, становить трохи більше 1000 годин. Після цього їм необхідно міняти двигуни, які виробляються на імпортному устаткуванні. Звісно, танкові двигуни ремонтують, проте їхні можливості обмежені за масового перевищення призначеного ресурсу.

Зрозуміло, танки, БМП, БТР і БМД більшу частину часу навіть на війні стоять вимкненими, проте якщо за добу вони працюють хоча б 2-3 години, то з початку війни вони відпрацювали 370-560 годин. І навіть з урахуванням підвезення свіжої, нехай і не нової, бронетехніки з військових частин та баз зберігання, левова її частка за збереження високої інтенсивності бойових дій до кінця 2022 року має піти на ремонт, за умови, що не буде знищена. І тут варто ще раз нагадати про те, що було сказано вище: ресурс танкових гармат також вичерпується.

Темпи виробництва та модернізації бронетехніки у 2010-х роках становили приблизно 650 танків та бойових броньованих машин на рік. З цього числа на танки припадало: не більше 160–170 одиниць Т-72Б3/Б3М на рік у 2011–2020 роках з підприємств Уралвагонзаводу (УВЗ) у Нижньому Тагілі та Омську (2021 року постачання цих танків скоротилося до 34 одиниць) і не понад 45-50 одиниць Т-80БВМ у 2017–2021 роках із заводу в Омську. Що ж до виробництва танків Т-90М, як і модернізації танків Т-90, випущених у 1990–2000-х роках, їх серійне виробництво розпочато лише наприкінці 2021 року. І можна з упевненістю говорити, що поки що це виробництво вимірювалося парою десятків на рік, і воно може бути збільшене лише за рахунок потужностей, зайнятих сьогодні модернізацією танків Т-72.

Таким чином, до початку війни російська армія мала близько 2000 модернізованих танків з 3300 танків, що знаходилися у військах. А з більш ніж 16000 бойових броньованих машин усіх типів, нових і модернізованих, припадала приблизно чверть. Тут варто також мати на увазі, що виробництво нової та модернізація існуючої бронетехніки також здійснюється на імпортному устаткуванні та із застосуванням імпортних комплектуючих.

Проблеми військової авіації

На цьому тлі ситуація в авіації, на перший погляд, виглядає краще. Навіть з урахуванням того, що найменший моторесурс мають двигуни штурмовиків Су-25 (500 годин), а для широкого використання фронтових бомбардувальників Су-24 ця війна в будь-якому випадку є останньою через їхню старість, інтенсивність використання російських літаків і гелікоптерів порівняно низька. Кожна машина навіть на початку агресії, коли українська ППО була менш організована, ніж зараз, здійснювала 1-2 бойові вильоти на добу загальною тривалістю 1-1,5 години. При цьому сьогодні, з урахуванням втрат і поломок, росія все ще здатна тримати біля кордонів близько 400 бойових літаків різних типів і приблизно 360 гелікоптерів (серед них далеко не всі є ударними). Тим не менш, вести повномасштабну повітряну кампанію росія виявилася не здатною від початку війни, а зараз її можливості для такої кампанії лише скоротилися.

Виробничі потужності і тут є фундаментальним обмежувачем. Якщо в десятиліття напередодні повномасштабної агресії росія щорічно виробляла 30-35 бойових літаків і 25-30 ударних вертольотів, а модернізувала від 130 до 200 одиниць різної авіатехніки, то запланований раніше на 2020-і роки перехід на нове покоління бойових літаків на користь нової якості. Тепер же технологічне ембарго навряд чи дозволить цей перехід успішно здійснити з огляду на те, що він і так затримувався протягом ще 2010-х років.

Зрештою, незважаючи на заплановані вливання у ВПК мінімум додаткових сотень мільярдів рублів в одному лише 2022 році, практично неминуча довгострокова деградація.

Ключова річ, що вплине на перебіг війни – Піонтковський розповів, що станеться 8 вересня