Щороку у третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. Вишиванка – є давнім національним символом українського народу.
Але довкола української вишивки є чимало легенд та не надто досліджених тверджень. Олександра Сторчай з Музею Івана Гончара розповіла про найпоширеніші помилки, які стосуються вишивки та вишитих сорочок, передає НСН з посиланням на Куншт.
Вишиті сорочки були короткими
Жіночі сорочки були довгими. У науковій літературі існує такий термін як додільна сорочка. Тобто до самого долу, до підлоги.
Побутує думка, що традиційна вишита сорочка була спідньою білизною. Сорочка не є спідньою бізною. Але нижня частина сорочки, яка ховається під поясним одягом, виконує функцію спідньої білизни.
Це не синонім сучасної сукні. Тобто жінка або дівчина не могла з’явитися в одній сорочці перед іншими людьми, вона могла так перебувати тільки в межах свого помешкання. Поясний одяг, який прикриває нижню частину сорочки, був обов’язковим у традиційному народному гардеробі.
Дуже пишно вишиті рукави і гарна вимережині поділки сорочки вказують на те, що ця частина не ховається, і її видно в товаристві. Тому верхня частина не вважалася білизною.
Нижню частину могли пришивати до верхньої, часом її навіть робили з грубшої тканини. У такому разі нижня частина мала назву «підтичка». Згодом, наприкінці ХІХ й на початку ХХ століть, підтички могли обрізати, щоб носити із сучаснішим одягом та для зручності.
Фото з книги “Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть” (“РОДОВІД”)
Давні чоловічі сорочки також були довгими. Звичайно, вони не були додільними, як жіночі – трохи не досягали рівня колін. Давні чоловічі сорочки завжди носили на випуск, не заправляли в штани. Якщо говорити про XVIII та першу половину ХІХ сторіччя, то всі чоловічі сорочки були довгими.
Люди вишивали білим по білому, бо в них не було грошей
Вишивка білим по білому вважається найдавнішою. Вона присутня в усіх регіонах України. У кожній області є такі зразки. Побутує думка, ніби вишивка білим по білому така популярна, тому що селяни були бідними і не могли дозволити купити собі достатньо кольорових ниток.
Навпаки, вишивка білим по білому вважалася дуже ошатною, пишною, святковою. Ми маємо в кожній області різні візерунки й орнаменти, вишиті білим. Інколи були так густо зашиті рукави, що здавалося, ніби вони зроблені з самого мережива. І такі речі завжди були дуже дорогими і цінувалися.
Борщівська вишивка чорна, тому що це знак жалоби за полеглими чоловіками.
На Поділлі був поширений особливий тип вишивки чорними нитками, який отримав назву борщівська вишивка. Існує легенда, ніби татаро-монголи пройшли через ці території (зараз – Борщівський район Тернопільської області), вбили багатьох чоловіків, а жінки на знак жалоби пообіцяли всі сорочки вишивати тільки чорним кольором. Однак це міф. Навіть на весілля жінки вдягали чорні сорочки, на всі свята чорний колір вважався найбажанішим у гардеробі. Святковою хусткою була чорна, у цьому регіоні дуже любили намисто з чорного скла і бісеру. Вишивку чорним кольором можна було зустріти й в усіх інших регіонах, але у меншій кількості. На Полтавщині, Слобожанщині, Житомирщині ми знаходимо сорочки, вишиті чорним кольором. Але на Тернопільщині вони найпопулярніші.
Сорочка з візерунком “баранячі роги”
Традиційна вишивка – тільки червоно-чорна
Існувало дуже багато рослинних барвників, і кольорова палітра давніх сорочок була різноманітною. Наприклад, є вишивка дубом. Йдеться про те, як пофарбували нитку – лляну чи конопляну. Щоб отримати ніжний охристий відтінок, використовували відвар кори дуба. Вишивка дубом – одна з найпопулярніших у центральній Україні. Також використовували кору вільхи – такий фарбник давав сріблясто-сірий відтінок. Яскраво-жовтий колір отримували, якщо домопрядену лляну або конопляну нитку замочували в конопляній олії, запікали в житньому хлібі й потім прали нитки. На південній Київщині любили додавати до білого або чорного саме яскраво-жовтий колір.
Символ інь-янь
Жоден природний барвник не дасть повністю чорний колір. Найтемніший колір, який можна було отримати, – це індиго. Тому давня українська вишивка була насправді не червоно-чорна, а червоно-синя. На червоно-чорну кольорову гаму остаточно перейшли, коли у достатній кількості з’явилися хімічні барвники.
На Поділлі чорну нитку отримували дуже простим способом. У рукавів Борщівської сорочки переважно дуже високий рельєф. За фактурою вони іноді навіть нагадують килим. Це вишивка вовняною ниткою. На території Поділля просто в достатній кількості розводили чорних овечок. Їх стригли і пряли нитку чорного кольору.
Вишивка містить символ “Криниця” й руну родючості
Дуже поширений спосіб фарбування нитки в червоний колір – за допомогою жуків під назвою кошеніль. Народна українська назва – червець. Необхідно було зібрати цього жука, у певний спосіб обробити і заготувати цей барвник. Це барвник тваринного походження. Поруч із ним побутував барвник рослинного походження – марена красильна. Вона давала яскравий червоний колір.
Ще один міф – щодо традиційності поєднання синього й жовтого кольорів у вишивці. Етнологиня Оксана Косміна наголошує, що наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть справді почали з’являтися синьо-жовті сорочки. Але це «данина національній символіці, яка народилась у середині XIX століття», національний маркер. Однак у традиційній вишивці ці кольори важко зустріти без поєднання з іншими.
Вишивка, що містить символи 8-кутної зірки, “вужа”
Орнаменти традиційної вишивки – переважно квіткові
Рослинні орнаменти у давній вишивці були стилізованими. Ми не можемо сказати, що це за квітка. Натуралістичні орнаменти з’являються лише наприкінці ХІХ століття. На давніших сорочках зображені геометричні або стилізовані зразки. Часто здалеку можна було навіть не зрозуміти, який саме орнамент був на сорочці, доводилося придивлятися.
Вишивка червоним по білому
Оксана Косміна стверджує, що найдавнішими техніками були ті, які імітували ткацтво: нитка настилалася на полотно. Геометричні фігури у такій техніці зображувати просто зручніше. Мотиви урізноманітнилися, коли поширилася техніка вишивання хрестиком. Натомість оберегова функція вишивки (нібито кожен геометричний елемент мав сакральний захисний зміст) – питання суперечливе, адже довести це наразі неможливо.
Пам’яткоохоронець Андрій Салюк теж стверджує, що наразі ключі до прочитання української вишивки втрачені:
«Це пласт, який вже ніхто зараз не розгадає. Ніхто не знає ключів для прочитання. Зараз в інтернеті є пояснення, що означає той чи той орнамент. Але це все байка. Хтось собі таке надумав. На жаль, це не розшифрування».
Більш натуралістичні квіткові орнаменти почали з’являтися, коли стала поширеною так звана брокарівська вишивка – за ім’ям підтриємця Генріха Брокара. На початку XX століття почали мануфактурно виробляти й продавати мило. Щоб це мило купували, його загортали в ескізи орнаментів вишиванок. І люди почали вишивати за зразками, які розробили художники Брокара.
Символ 8-кутної зірки
Однак мильна імперія Брокара – не єдина, яка мала вплив на українську вишивку зламу століть.
«В останню чверть ХІХ сторіччя, на яку припадає розквіт його мильної імперії, на українському ринку була купа різних видань, жіночих альбомів – більших чи менших – зі схемами вишивки. Окрім геометрії, буяло багатство й рослинних мотивів», нагадує Оксана Косміна.
Десятиріччями інформацію про традиційне українське вбрання і вишивку спотворювали з політичною метою. Окрім того, вона обросла народними легендами, а частину знань втратили через нівелювання традиційного спадку в часи СРСР. Втім зараз є змога відновлювати українську культуру та дізнаватися про неї більше.
Міфи про українську вишиванку, які нам нав’язали в СРСР
Ще про свята: Трійця 2023 – коли святкують за різними календарями, чи буде додатковий вихідний
