Історія рятувальників з Дніпра: він дивом залишився живий, а вона померла після 11 місяців боротьби.
Ігор Гетало та Євгенія Дудка познайомилися завдяки роботі в ДСНС. Почуття до речниці з Дніпра змусили рятувальника переїхати з рідної Полтавщини. Вони жили та працювали разом, поки їхнє життя назавжди не змінила війна. Ігор та Женя потрапили під російський ракетний удар по аеропорту в Дніпрі у квітні 2022 року, передає НСН.
Фото з особистого архіву Ігоря
Чоловік розповів ТСН.ua про день, коли його життя розділилося на “до” та “після”, одруження в реанімації, нездійснені мрії та важку роботу ДСНС під час війни.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
Жені сказав, що розпочалася війна
“23 лютого ми лягали спати, нічого не віщувало біди. Женя була на лікарняному, я — після чергування. Відпочивали, і десь приблизно о пів на п’яту ранку мені зателефонувала моя мама і сказала “синку, розпочалася війна”. Одразу, мабуть як у кожної людини, якийсь десятисекундний ступор у голові. Ну то що… Жені сказав, що розпочалася війна”.
Ігор згадує, що після цього вони, не вагаючись, вдягнули форму, взяли обладнання і поїхали по своїм робочим місцям. Наступного разу рятувальникам вдалося побачитись лише через тиждень, адже доводилося буквально жити на службі.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
Вибух пролунав за 40 секунд — ми не встигли вийти
На другий місяць повномасштабної війни Ігор та Женя потрапили під обстріл. Чоловік каже, це був звичайний день України у війні. Опівдні 10 квітня стався ракетний удар по аеропорту, на місце події одразу направили рятувальників. За збігом обставин там опинилися підрозділ Ігоря та речниця Женя.
“Ми дочекалися відбою повітряної тривоги і після цього приступили. Від адміністрації об’єкту надійшла інформація, що людей всередині не було і основне завдання — гасіння пожежі. Протягом ліквідації декілька разів знову лунав сигнал тривоги. Ми виходили на безпечну відстань, проходили до укриття”.
Однак тривогу оголосили ще раз, коли рятувальники майже виконали свою роботу. У той момент вони перебували в ангарі на території летовища. Менше ніж за хвилину пролунав вибух. Ігор, Женя та їхні колеги фізично не встигли вийти.
Фото з особистого архіву Ігоря
Досі загадка, як я залишився живий
“Ближче всього до епіцентру вибуху був я. Десь приблизно в сімома метрах від мене прилетіла ракета. Для мене досі загадка, яким чином я залишився живий. Під час цього вибуху було поранено шість рятувальників, але, на превеликий жаль, моя дружина, Женічка, була поранена тяжче всіх. У мене були осколкові поранення ніг, контузія… Наші колеги зазнали аналогічних травм. Жені один із уламків залетів під бронежилет. Ну і з цього дня життя розділилося на “до” та “після”.
До поранення пара не була одружена. Ігор поїхав до ювелірного магазину одразу, як його виписали з госпіталю. Женя перебувала в іншій лікарні. Рятувальник каже, хотів підняти їй бойовий дух та показати, що дуже сильно кохає.
“Прямо в реанімації зробив пропозицію. Там же нас через декілька днів командир і розписав. Без всіляких урочистостей, без нічого. Ми одружилися. У нас були плани після Женіного одужання обвінчатися. Але не склалося… Нас робота звела. Я на той момент служив ще на Полтавщині. Ми з Женею спілкувалися, як колеги працювали. А потім десь у серці у нас двох щось йокнуло. Довелось переїжджати до Дніпра”.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
Спочатку поранену Женю прооперували в місцевій лікарні, а згодом доправили до Німеччини, у клініку “Шаріте”. Поруч за кордоном увесь час була її мама. За лікуванням рятувальниці слідкували тисячі українців. Женя часто публікувала фото на своїх сторінках у соцмережах, писала наснажливі тексти і закликала ніколи не здаватися незважаючи ні на що.
“Дуже багато людей, яких вона навіть не знала, писали повідомлення, підтримували її. І дуже багато людей зі всієї України передавали всілякі дитячі малюнки, робили іграшки ручної роботи. Надсилали їх мені, а я збирав їх в одну посилку і передавав їй з України. Також її завжди підтримувала мама, це її мотивувало. Те, що я її вдома чекав, добрі щирі слова, які їй писали. Ніхто не вірив, що це може так закінчитися”.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
Женя сподівалась, що вдома вилікують стіни
Всередині лютого 2023 року Женя повернулася до України. Вона скаржилася на лікування в Німеччині, яке не давало результатів, та дуже хотіла додому. Одна з українських лікарень погодилась продовжити її лікування тут. Ігор каже, Женя сподівалась, що вдома її “вилікують стіни”. Після поранення рятувальниця дуже хвилювалася, що не зможе повернутися до служби. Приїхавши до Дніпра, тяжкопоранена Женя прийшла на роботу.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
“Вона зайшла до свого робочого кабінету, подивилася, всіх провідала, походила по управлінню, де працювала. Посміхалася всім. Сказала “я скоро вже повернуся”, але не змогла. Вона мріяла просто жити, жити і далі продовжувати службу. У Жені була мрія в дитинстві носити форму. Закінчила навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ. Але на той час не було робочих місць за її фахом, тому вирішила подати заявку, щоб вступити в лави ДСНС. У неї вийшло. Так вона стала рятувальницею”.
Женя 11 місяців боролася за життя та перенесла десятки операцій. Увесь цей час вона не могла їсти звичайну їжу, тому отримувала харчування через вену. Попри біль та тяжке поранення намагалася виходити на вулицю та не опускала руки. Але її організм не витримав. Євгенія Дудка померла 7 березня 2023 року.
Українці просять підписати петицію, щоб присвоїти рятувальниці звання Героя України.
Фото: e._v._dudka17 в Instagram
Про роботу ДСНС під час війни
Ігор Гетало — начальник оперативно-координаційного центру ДСНС у Дніпропетровській області, майор служби цивільного захисту. Він розповідає, що від початку великої війни робота кардинально не змінилася, однак її стало більше. Додалися події, з якими рятувальники раніше не стикалися.
Фото з особистого архіву Ігоря
Працювати доводиться в умовах, коли існує загроза повторного ракетного удару. До і так нелегкого обладнання додались важкі бронежилети, які на ліквідації наслідків російської агресії не можна знімати. По прибуттю на місця ракетних ударів, рятувальники не знають, скільки людей їм треба шукати під завалами.
“Страх є, однозначно. Але тим ми і відрізняємося від звичайних людей, що цей страх вміємо мобілізувати. І під час ліквідації подій не думаємо ні про що. Тільки про те, щоб якісно виконати свою роботу, врятувати якомога швидше і якомога більше людей. Кожен із викликів наближає нас до перемоги. Ми, як то кажуть, герої без зброї. Кожне врятоване життя мотивує йти далі”.
Ще новини України: Що розповіли свідки самопідпалу українця у Польщі – які гасла він вигукував
