Серйозна економічна й соціальна криза в Україні розпочалася б найближчим часом і без світової пандемії коронавірусу. Епідемія тільки пришвидшила й посилила її, бо при владі в Україні перебувають не нові обличчя, а непрофесійні політики.
Подробиці НСН дізнався з інтерв’ю OBOZREVATEL, українського публіциста та журналіст Віталія Портникова.
– Коронавірус виявився чорним лебедем для всього світу. Прем’єр Шмигаль уже заявив, що Україна входить у економічну кризу, спричинену вірусом. Як переживемо?
– Ніхто в усьому світі не може передбачити наслідки пандемії – тож і я не буду пророком апокаліпсису. Але те, що слабкі й залежні економіки мають менший запас витривалості, думаю, і пояснювати не потрібно. Як і те, що в Україні серйозна економічна та соціальна криза розпочалася б найближчим часом і без епідемії. Епідемія її тільки пришвидшила й посилила.
– За тиждень до масштабної світової ізоляції президент Зеленський перезавантажив владу, змінивши уряд та генпрокурора. Навіщо?
– Ми не маємо справу з класичною конституційною процедурою формування українського уряду. Ми живемо в президентсько-парламентській республіці, де відповідальність за формування уряду має брати на себе партія влади або коаліція більшості в парламенті. Ця партія влади для початку повинна мати достатню кількість кваліфікованих депутатів, які можуть заслухати кандидатів на посади міністрів, кандидатів на посаду прем’єр-міністра, на посади інших очільників уряду, віцепрем’єрів, заслухати їхні програми дій на тій чи іншій посаді, затвердити їх на постах для подальшого затвердження президентом країни.
Президент може долучатися до цього процесу тільки тоді, коли він категорично не погоджується з якоюсь кандидатурою. Також депутати мають повне право заслухати тих очільників, які пропонуються самим президентом – міністра закордонних справ і міністра оборони. І в разі незгоди з їхньою програмою чи особистостями, відмовитися від затвердження. Якщо президент країни є представником партії влади – це більш легке завдання.
Однак в українських умовах нічого подібного не відбувається. По-перше, у нас нема компетентних депутатів, які могли б зрозуміти, якими є програми дій міністрів. Через катастрофічні для України президентські й парламентські вибори 2019 року була сформована непрофесійна парламентська більшість. Вона далека від розуміння процедури й самої логіки парламентаризму, ще й пов’язана з непрофесійним очільником.
– Тобто у 2019 році на президентських і парламентських виборах українці насправді проголосували не за нові обличчя у політиці, а за непрофесійність?
– Так, і в такий спосіб висловили своє презирство до самої суті демократичних процедур в управлінні державою. Депутати українського парламенту не заслуховували прем’єр-міністра й міністрів ні торік, ні цьогоріч. Вони голосують за список кандидатур, про який дізнаються за кілька годин перед його призначенням.
Навіть більше, у нинішній ситуації дійшло до того, що більшість кандидатів, запропонованих Зеленським на засіданні фракції керівної більшості, відмовилася від участі в уряді. Але це нікого не зупинило від подальшого голосування. Жоден із депутатів монобільшості навіть не поцікавився в президента щодо управлінського сорому, до якого він закликав. Не було жодного обговорення кандидатури міністрів, не було жодних запитань про наміри дій міністрів, не було жодного розуміння, хто ці люди й чи здатні вони виконувати свої обов’язки на цих посадах. Не було навіть жодних питань до глави держави, який взяв на себе невластиві функції призначення міністрів, фактично підмінюючи собою парламентську більшість.
– Чому ж він сам пропонував кандидатури в уряд?
– У 2019-му і в 2020 роках депутати від віртуальної політичної партії “Слуга народу” (про програму якої не знає жоден український громадянин і яка є, по суті, декорацією) проголосували за невідомих їм людей, які є декорацією уряду. В такій ситуації можна, звісно, обговорювати якість декорацій і сенс її заміни. Але громадяни України мають усвідомити просту річ – що ніякого уряду в країні після обрання Зеленського президентом немає. І це та реальність, у якій ми зараз живемо. Так само не існує і законодавчої влади. Є узурпація влади невеликою групою осіб, самим президентом України, який постійно бере на себе функції, що не прописані в Конституції, його найближчим оточенням, яке працює в Офісі президента і яке, ймовірно, не має жодних затверджених посад на сьогодні, а є представниками олігархічних кланів.
В інших країнах таке правління мало чітку назву – управління мафії, які підкорили собі державу за участі виборців і освятили цей процес консолідації мафії навколо державних ресурсів і самої системи управління. Такі приклади були в політичній історії багатьох держав. Найбільш яскравим є приклад Італії, де до певної міри це правління вдалося перервати тільки після знаменитої операції “Чисті руки”. Це був реальний приклад деградації державних інституцій, коли не вдається справитися з управлінням і підміною політичного процесу, процесами кланового управління під будь-якими гаслами.
Що дивно в цій історії, що декорація уряду Олексія Гончарука була задіяна для того, щоб створити імідж реформаторського уряду, здатного створити зміни в країні перед західними кредиторами. На це було витрачено стільки ресурсів, зокрема й особистих самого президента країни. Тепер ця декорація була змінена на іншу з такою швидкістю, що ті самі західні інвестори можуть запідозрити, що мають справу не зі справжньою владою, а з декорацією. Це серйозна помилка людей, які вигадали політичний проєкт “Володимир Зеленський”.
У захопленій державі уряд може мати виключно косметичний характер. Там можуть перебувати різні люди, більш компетентні й менш компетентні, можуть бути представники олігархічних кланів, а можуть бути й технократи. Для останніх участь у такому уряді дозволить у майбутньому обіймати якісь нові посади в компаніях, корпораціях і навіть у виконавчій владі. Але можливості компетенції такого уряду й ухвалення рішень є дуже обмеженими. У будь-якому разі всі реальні рішення, які ухвалюються на такому рівні, мають затверджуватися реальними керівниками країни в Офісі президента, самим Володимиром Зеленським. Вони мають обслуговувати інтереси олігархічних кланів, які є авторами перемоги Зеленського на виборах.
– Чому ви вважаєте Зеленського ставлеником українських оліграхів?
– Усі попередники Зеленського мали певний реальний ресурс, який давав їм змогу грати з олігархічними кланами й олігархами у власну гру. Такий ресурс був у Петра Порошенка у вигляді його власних активів і кадрових ресурсів. Те ж саме можна сказати про Віктора Януковича, який мав фракцію, лідером якої був і яка захищала певні кланові інтереси на партійному рівні. Вона не завжди відповідала інтересам олігархів, а мала певний зв’язок із партією, або, як хочете, з власною мафіозною організацією.
Так можна продовжити до початку президентства Леоніда Кравчука.
У Володимира Зеленського цього немає і не може бути в принципі. Він ніколи не займався політичною діяльністю. Його професія – телевізійний актор. Він ніколи не керував жодною корпорацією та не має жодних управлінських кадрів у принципі. Він навіть не має уявлення, що таке управлінські кадри, чим компетенція однієї людини відрізняється від іншої. Єдине, що має Зеленський – це довіра громадян, заснована на їхній наївній вірі в диво та на ненависті до політичних процесів, запропонована олігархічним телебаченням. Чим меншою буде електоральна підтримка у президента, тим менше буде в нього ресурсу й тим більшою буде його залежність від олігархічних кланів і силових структур в Україні.
Тому якщо говорити про відмінність урядів, то це насамперед відмінність рейтингів. З першим урядом Зеленський міг дозволити собі експериментувати в тому напрямі, в якому бачив державне управління. Але новий уряд демонструє зниження рейтингу Зеленського, економіка погіршуватиметься, і очевидно, що буде третій уряд. Його сформують упродовж найближчих місяців.
– І хто буде новим прем’єром?
– Існує тільки два варіанті. Перший – це те, що на чолі третього уряду Зеленського буде вже не технічна особа Гончарука чи Шмигаля, а досить сильний прем’єр політично-олігархічного табору. Він замкне на себе всю вертикаль влади, почне відбудовувати країну в умовах економічної кризи й соціального хаосу. Причому сам президент стане номінальною постаттю, що виконуватиме свої обов’язки навіть не в межах конституційних повноважень, але й виявиться повністю позбавленим будь-яких реальних важелів влади. Навіть більше, буде готовим від цих важелів відмовитися, як від занадто важких.
Його єдиним бажанням буде досидіти якийсь час у президентському офісі, сподіваючись, що прем’єр-політик врятує від розчарування більшість його прихильників.
Є інший варіант, більш імовірний. З поглибленням соціальної та політичної кризи буде відправлено у відставку чинного спікера ВР, на його місце виберуть нового керівника, який після відставки президента стане на якийсь час виконувачем обов’язків глави держави.
Він підготує оформлення нового уряду національного порятунку або кризового уряду та підготує ситуацію до позачергових президентських і парламентських виборів. Вони стануть для України першим кроком для виходу з цієї тяжкої політичної та економічної кризи, в яку ми занурюємося.
Цей другий варіант я вважаю цілком ймовірним. Новий спікер може походити з нової коаліції партії “Слуга народу” та ОПЗЖ. Але замість стабілізації ситуації, це може призвести до її загострення.
– Через загрозу, що такий кандидат буде повністю проросійським?
– Так, це може бути Віктор Медведчук. На сьогодні це може здаватися політичною фантастикою. Ми з вами не говоримо про ситуацію на березень, а про ситуацію, коли стане ясно, що новий уряд України не здатний виправити ситуацію в економіці, коли почнуться затримки з виплатами зарплат і пенсій, коли може відбутися дефолт української економіки й будуть робитися все більш і більш суперечливі заяви в діалозі поміж Москвою та Києвом.
І найголовніше, можуть виникнути умови, у яких проукраїнська, більш свідома частина фракція “Слуги народу” перестане голосувати за найбільш одіозні й небезпечні для майбутнього країни рішення влади, які будуть спускатися за підписом Володимира Зеленського.
Виникне абсолютно природна коаліція проросійських сил, орієнтованих на президента Зеленського без всякої цікавості до змісту пропозицій ОПЗЖ. Вони сподіватимуться на покращення взаємин із Росією для збільшення власних прибутків. Територія України цікавить їх виключно як місце отримання цих прибутків, без подальших думок про її майбутню долю.
Тож така ситуація є абсолютно реальною. Але я думаю, що обрання Медведчука відбудеться, коли будуть отримані певні гарантії від Зеленського про його швидку відставку. Медведчук в цій ситуації з’явиться як рятівник нового президента від неминучої катастрофи. Так він з’явився перед 2004 роком в ролі нового керівника адміністрації Кучми. Він був людиною, яка мала забезпечити проросійський крен президента України та врятувати його від того політичного занепаду, що намітився після ситуації з Гонгадзе й був подовжений справою з “кольчугами”.
Результат появи Медведчука ми знаємо – це Майдан 2004 року, а також глибока політична та економічна криза в країні.
Друга його поява призведе до таких самих результатів, тільки до цього додасться втрата Україною нових територій на Сході й Південному-Сході країни. Це і є найголовнішою метою російського політичного керівництва на чолі з Путіним.
В другій частині інтерв’ю, яка вийде найближчими днями, читайте, чи усвідомлює Володимир Зеленський факт, що домовлятися з Росією неможливо, допоки президентом є Володимир Путін, і чому Україна почала втрачати свої позиції на міжнародній арені.
