Становище та права українських жінок козацької доби історії України у складі ВЛК, Речи Посполітій та Гетьманщині у 16-17 столітті було досить стабільним і регулювалося нормами, закріпленими світським, церковним та звичаєвим законодавством. Про це НСН повідомляє з посиланням на сторінку «Історія українського козацтва».
Згідно литовських статутів до злочинів проти сім’ї належали: укладення шлюбу проти волі батьків і за відсутності бажання однієї зі сторін… За злочини проти сім’ї винні підлягали смертній карі. Хоча певно по цій статті смерті вироки проголошувалися вкрай рідко. Нормальні батьки не будуть вимагати смерті власним дітям, якщо вони вирішили оженилися без благословення. Що цікаво за статутом 1529 року дівчина теж обов’язково мала дати свою згоду на шлюб, чого наприклад не існувало в сусідній Московщині, де за подружжя договорювалися батьки і враховувалася думка лише жениха, а жінка згідно юридичного документів Московії вважалася якби худобою що вміє розмовляти. Українські жінки різних станів в часи ВКЛ та Гетьманщини ст. могли вільно наслідувати майно та землю чого не було у багатьох країнах Європи та Азії. Для свого часу статути ВЛК були досить прогресивним документом, що закріплювали гендерну рівність жінки з чоловіком. Українські та білоруські жінки в той час мали більше прав ніж жінки навіть таких передових країн світу як: Британія, Голландія та Швейцарія.
Цікаво, що Арт. 6 розділу VII Статуту 1529 р. захищав права жінок усіх соціальних станів, регламентуючи судову процедуру і необхідні докази вини чоловіка, який згвалтував жінку. При цьому ґвалтівник підлягав покаранню “горлом”, врятувати йому життя могла тільки сама потерпіла, якщо вона погоджувалася вийти заміж за кривдника. Є свідчення що у 18 столітті ця норма литовський статутів еволюціонувала і дівчина якщо погоджувалася вийти заміж за злочинця засудженого до страту за якийсь злочин могла скасувати страту.
Втім норма про врятування засудженого шлюбом існувала і раніше – Левицький знайшов в архівах згадку про подібне у Ніжині, датовану 1604 роком.
Але, вочевидь, такі випадки були нечасті, саме тому збереглися як напів легенди.
Щодо майна засудженого до кари шляхтича, то слід зауважити, що в цьому випадку не підлягало конфіскації віно, яке він виділив дружині.
Віно – частина майна чоловіка, яке він зобовязаний виділити майбутній дружині при укладанні шлюбу. Факт виділення віна фіксувався документально.
Так само вінове майно мало імунітет від будь-якого стягнення.
Ще б хотілося додати такий що факт, що вдови мали повний обсяг цивільних та громадянських прав.
Іноді навіть по досягненню сином повноліття, удова однак мала більшу вагу.
Ще цікавий факт жінка козака, шляхтича, міщанина чи навіть селянина засудженого до смертної кари, мала непорушне право на його майно. Ні про яке переслідування дружини та дітей злочинця не йшлося.
Ці норми старого статуту 1529 року также перейшли в новий литовський статут 1588 року яким користувалися в українських землях до 40 років 19 століття. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського«Соборного уложення» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії.
На світлині Новий Литовський статут 1588 року
