«Я Аня. Мені 33. У мене передсмертний стан печінки». Допоможіть врятувати маму трьох особливих хлопчиків!

138734384 787891155135755 2963579451286756794 o

Їй 33 і у неї троє синів, народжених в один і той же день з перервами рівно у три роки. На жаль, у всіх трьох хлопчиків – інвалідність через генетичну хворобу, спричинену порушенням розщеплення білку. А у їхньої мами – рак.

Аня Курілова з Балаклеї, що на Харківщині, терміново потребує допомоги небайдужих. До повної перемоги над хворобою залишився один, але вкрай важливий, крок. Подолано дуже багато, за плечима відчайдушна боротьба, і зараз Аня щодня продовжує боротися, бо приз за перемогу – життя. І не одне, а одразу чотири. Адже хто буде гідно піклуватись про трьох особливих дітей, якщо не стане їх МАМИ?

Братики народилися 19 червня з різницею в 3 роки

137656366 786376318620572 7006300216073843539 n

Макар — наймолодший, йому чотири

137231285 1089923708120116 8751599811881706145 n

Лук`яну сім
128593674 829338024567900 2311677530280060547 n

Даніїлу — десять
128427672 668085747431208 1893865773706374338 n

Тому ми просимо всіх, хто може допомогти бодай гривнею – будь ласка, зробіть це. Адже з маленьких сум складаються мільйони! А в цьому випадку не йдеться про мільйони, але родина точно не впорається сама.

Ані залишилось зібрати на момент публікації даного матеріалу 1829 євро з необхідних 15 тисяч євро. Більша частина суми зібрана. Це кошти на придбання ліків для трансплантації печінки, яку жінці проведуть у Мінську і яку (на щастя) оплатила держава. Тобто саму операцію буде проведено за державний кошт, а от препарати потрібно придбати самостійно.

А тепер історія Ані, яку вона розповіла NNS 

«Фактично я захворіла 23 роки тому.

Мені було 10, я лежала у лікарні.

Після виписки стало погано. Поклали знову. Діагностували гепатит В (цей гепатит передається через кров: лікарні, стоматологи, манікюр…).

А потім, все доросле життя, я була дуже здорова.

Я ходила одночасно у 3 спортивні зали.

Зранку пробіжка п’ ять кілометрів. Потім качалка, йога. Ввечері аеробіка.

Я не хворіла навіть застудою. І пишалася своїм здоров’ям.

Рік тому відчула біль у плечі. Знала, що туди “віддає” печінка.

Наступного дня була у лікарні.

Діагноз ошелешив.

Цироз… Потім рак…

Я не хотіла лікуватися… Точніше не могла.

Всі гроші йшли на дітей..

Ну, як гроші?..

Я не працювала 11 років.

Дітям потрібне було особливе піклування. І щоб розібратися, що з ними, ми пройшли 7 кіл пекла.

І купу тисяч… Десятки лікарів… Мішки медикаментів. Від яких було лише гірше..

І це до часу, поки не потрапили до генетиків.

Їх лікування було дієвим.

Але аналізи та препарати.

Дорогі.

Для нас дорогі втричі.

Був час, коли я обирала, кого з дітей лікувати.

Я навіть думати про це не хотіла… Так не можна… Не правильно…

Але я мусила. Думати, хто перспективніший. Бо на всіх не вистачало..

У мене ніколи не було грошей. Все йшло на ліки, аналізи, зайняття…

Борги.. Борги..

І тут мій діагноз.

Я знала, що єдине, де я можу взяти гроші на своє обстеження та лікування – це забрати з дитячого лікування

Мене все ж вмовили.

І я поїхала шукати порятунку.

Де я лише не була… Бабки, дєдки, лікарі, професори…

І лише гірше…

Поки я не стала на свій шлях.. Правильний..

І тут як у кіно..

Страшному але захопливому.

З’явилися люди, що молилися, підтримували.

А головне лікарі.

Бондар з 22-ї інфекціонки, онкологи з Помєрок, наші Балаклійські лікарі.

Всі почали робити “нераціональні” речі.

Мене прооперували ідеально. І безкоштовно. Швидко. Я купляла лише ліки (від редакції – Ані видалили вражену хворобою частину печінки).

Потім мене взяли у клінічні дослідження.

Я отримувала безкоштовно дуже дорогий препарат та обстеження.

Мене навіть возило таксі до лікарні.

З’явилися люди, що розказали про програму МОЗ.

І після чергових кіл пекла мені проплатили трансплантацію печінки у Мінську!

Я вже встигла попрощатися з родиною. А виявилося, що є шанс!

85% на повне одужання.

Але для цього мені потрібен імуноглобулін від гепатиту В.

200 мл.

Разом з витратами з медтуризму (купляти їх треба у Мюнхені), квитками на літак – це 15000 євро.

Без них операцію мені, звичайно, проведуть.

Але нова печінка інфікується гепатитом з крові.

І зруйнується за рік»

Аня вже пройшла обстеження у Мінську. Там її чекають 1 березня. Вона повинна мешкати біля клініки, щоб швидко прийти на операцію, коли з’явиться орган.

Жінка безмежно вдячна всім, хто вже допоміг їй і продовжує, а особливо – лікарям.

«Вони завжди поруч, вони надають медичну допомогу і просто підтримують. Морально. Грошима. Вони не кажуть, але я ж бачу їх прізвища у Приват-24. Вони вірять у мене і моє одужання. І це вселяє віру у мене. Що все буде добре»,

розповідає Аня Курілова.

А нещодавно Аніна лікарка – хірург, яка оперувала жінку, влаштувала для своєї пацієнтки фотосесію у балетній студії, і мама трьох дітей з інвалідністю, на деякий час забула про те, що вона хвора і стоїть на краю прірви, забула про проблеми і просто відчула себе молодою, вродливою, щасливою жінкою… Прийшли сили боротися далі за своє життя.

136677618 405645413874706 8266286117746935532 n

136789653 547199432924251 6332056300932470193 n

Зараз, після свят, в період карантину та підвищення тарифів, збір іде повільно. Адже люди не захищені фінансово і з острахом дивляться у майбутнє. Але Аня вірить, що вона все одно встигне…Хоча просити їй надзвичайно важко. Це виснажує чи не більше, ніж хвороба.

Щоб зібрати кошти, жінка створила і веде групу у Фейсбуці.

 «Я Аня. Мені 33 роки. У мене рак. І термінальний (передсмертний) стан печінки.

Хворобі начхати, що я спортсменка. Що пила по два літри води, їла лише овочі, фрукти та злаки, бігала по п’ять кілометрів на день. Їй все одно на трьох моїх маленьких синочків.

Але вам не начхати»,

бачимо ми допис з самого початку.

Щоденно Аня викладає пости у групі. І тут не тільки прохання про допомогу та звіти. Тут мудрі і теплі історії, життєві спостереження, цікаві ідеї. Які надихають ЖИТИ.

Ось посилання на групу — https://www.facebook.com/groups/663415297675969

Ось реквізити для допомоги:

Картка Приватбанк: 5168755447388998 (Курілова)

А ось декілька постів Ані, які багато чого розкажуть про цю людину, яка так хоче жити… Особливу маму. Трьох особливих хлопчиків. 130706584 766769330581271 380589785257022181 o

«Які перші симптоми? У Мінську кожен лікар мене запитував. Як ви зрозуміли, що хворі?

Не знаю… Все було дуже розмито.

Але вже зараз, коли я обертаюсь назад, то розумію. Мені постійно хотілося спати. Я списувала це на темперамент. Та змушувала бігати, ходити на йогу, у качалку.

До речі, про качалку. За день до постановки діагнозу РАК та ЦИРРОЗ я ще була у спортзалі.

І все злилася на себе. “Ну як так?”

Я не перший рік займалася, а сильнішою не ставала. Навпаки.

Там, де я раніше легко пробігала 4 км по стадіону, 10 присідань з вагою 50, ще кілометр, ще 10…і т.д… І все це легко, то потім я не могла вже і 5 присісти. З меншою вагою. Без пробіжок.

А ще холодно. Постійно. Пару років тому я бігала взимку у футболці. При – 20.

Всі вікна завжди були відчинені цілодобово.

А зараз… Є таке чудове слово “зябнути”.

Я зябну. Мене сковує цей холод. Не дає рухатись. Я втомлююсь від нього як від болю.. Противна хвороба.

Зараз я виглядаю просто ледаркою та розмазнею. Я лежу весь день. Встаю максимум на пару годин. Я не складала ліжко вже рік. Бо постійно треба прилягти.

І…

І я так чекаю, коли після трансплантації я зможу цілий день займатися справами.

Я складу всі іграшки. Підклею… Ні, краще переліплю шпалери. Переберу всі речі. Я нарешті викину весь непотріб. Я буду готувати. Щодня. Ніякої картоплі у лушпайках, як весь цей рік.  Я готуватиму плов з овочами, гарбузову кажу, компоти… А колись зроблю, навіть, шубу. Обожнюю її. Але зараз для мене це фантастика.

Зварити все. Потерти. Перемити посуд. Перемастити…

Але колись я зможу.

Зараз я дивлюся на людей, що роблять ці буденні речі, та не уявляю як їм це вдається.

Я так хочу згадати.

Як це жити…»

134872600 781971312394406 6525618497390566895 o

«Я знаю, як важко допомагати довго.

… Холодно було. Я поспішала додому. І лише одні думки :”Чаю.. Чаю.. Зараз зроблю тазік чаю. І вип’ю”.

І зустріла дідуся безхатченка.

Я біжу, бо знаю, що це лише проміжок.

Мені треба перетерпіти.

І я розслаблюся. Дома. В теплі..

А у нього лише голод… Холод. І жодних перспектив.

Тоді було так логічно  сказати:

” Я живу на четвертому поверсі. У тоооому будинку. Приходьте, я дам гарячого супу”..

І на серці стало добре, добре..

Він приходив щодня…

Півлітрові банки закінчувались.. А пересуди починалися…

Після нього багато годин не вівітрювався запах.

Він ходив з собаками… Зі сворою.

І сусіди вже агресивно перешіптувалися.

Я не знала куди наливати їжу.

І… І я злилася…

А разом з тим мені було так соромно.

Він же не просив, навіть.

Я сама запропонувала.

А зараз, коли побачила, що благодійність це часто “пошук банок, готовка та неприємний запах і невдоволені сусіди”, злюся..

Але ж він не винен у цьому…

У всіх нас свої уроки та своя карма.

Зараз я на його місці.

Коли стаю невільним катом тих, хто згодився допомогати.

Це виявилося довго та виснажливо…

І вже перегоріло все..

І допомога як повинність..

Але знаєте що?

Якщо це таки карма.

То я його не кинула.

Навесні він прийшов.

Я попросила почекати, поки нагрію суп.

А він сказав, що прийшов подякувати.

Він вже сам може знайти їжу.

А я врятувала його. Бо зиму б він не пережив..

Тож.

Сподіваюся, і мене не кинуть за крок до…»

136943293 441016393604568 1127974518101026595 n

«Сьогодні знайома випадково проговорилася…

Без імен та подробиць розкажу історію.

Їй потрібно так само як мені…

Дорогущі ліки, які нам, тим, у кого печінка у термінальній стадії, сняться. Бо дорогі страшенно. А переривати не можна.

Це наш “наркотик”, на якому ми міцно сидим.

І ось, вона якось написала.

Що віддасть. Що у неї непотрібні залишки…

І, так. Вона певна. Їй не треба.

А сьогодні я хизувалася ліками, що замовила у Турції.

А вона випадково обмовилася. Що купляла мені майже втричі дорожче.

Купляла… Мені.

Вам важко зрозуміти, але ці ліки важливіші за хліб для нас. Без них жахливо…

Це допомога не з достатку.

Це, як розділити одну картоплю на двох. У голод…

І вона розуміла, що мені соромно. Що я не згоджуся брати. Тому вигадала цю історію. Що лишилися. Що не треба їй вже…

Мені так часто віддавали останнє.

Вихователі, особливі мамусі, лікарі, сусіди…

Друзі…

І я думаю.

Я маю повернути.

Не кожному окремо. А Світу.

Тож…

Я не просто виживу.

Я мушу стати мінімум президентом.

Що б мати змогу віддячити. Всим вам.

Дякую.

Кожну нашу історію я пам’ятаю. Я їх перебираю, як чьотки.

Коли страшно.

Я згадую…»

А ще Аня запропонувала ось таку ідею допомагати самотнім літнім людям, які знаходяться за межею бідності. 

Перебуваючи у скрутній ситуації сама, вона піклується про інших… Будь ласка, не залиштеся осторонь її долі!

Щоб оперативно отримувати найважливіші новини України і світу, підписуйтесь на наш Телеграм

To Top