У кризовій психології виокремлюють кілька етапів виходу з кризового стану. Вихід у кожного буде свій, особливий. Це залежатиме від стресостійкості кожного з нас.
Психологиня Вікторія Гуро
Перший етап – шоковий. Хтось зупиняється в діях, панікує. У багатьох вмикається тваринний інстинкт самозбереження. При цьому людина не може раціонально обдумувати проблему.
Другий етап – заперечення. Від початку карантину це тривало досить довго. Навіть зараз багато хто заперечує той факт, що загроза для здоров’я країни таки є. Багато хто не дотримується вимог карантину. Причиною є властиве багатьом заперечення ситуації і відсторонення від проблеми за принципом «моя хата скраю…» .
Яскраво виражався етап агресії. Він був помітним ще до карантину. Бійки в маршрутках, сварки з тими, хто з ГРВІ ходив на роботу, знаходився у громадських місцях. Люди гнівалися на владу, перекладали відповідальність на інших, звинувачували когось у своєму нещасті. З часом робили винними і себе, тому що не можемо змінити ситуації, не можемо захистити себе і рідних.
На третьому етапі багато хто опинився вже в період карантину, коли примусово нас замкнули вдома. 24 годин на тиждень родині бути під одним дахом – це випробування. Але це також і перевірка на безумовну любов, прийняття, на терпимість, терплячість, на вміння окреслювати власні кордони.
Агресивність змінилася на етап договірних взаємин. Ми ніби самі з собою, родиною, роботодавцями, державою підписуємо договір про прийняття певних умов, щоб вижити під час пандемії. Але до повного прийняття ситуації і примирення з тим фактом, що ця халепа може прийти до кожного в будь-який момент ще потрібно пройти щонайменше два періоди.
Найстрашніший етап, він може бути і найдовготривалішим, – депресивний період. Італія болюче переживала цей етап. І, можливо, переживає й досі. Умови карантину в цій країні були в рази суворішими, ніж є в Україні. Будь-які обмеження призводять до того, що людина не може задовольнити власні потреби, робити те, що вона хоче і від цього псується настрій.
Хандра, апатія це стан, в який ми самі себе заводимо. І самі себе можемо витягти. Головне знати, що цей період також закінчиться. І буде знову можливість рухатися, їздити, мандрувати, зустрічатися.
У періоді депресії важливо нарешті почути свої істинні бажання. Бути чесним з собою і своїми близькими, навчитися слухати і чути себе й інших. У цьому стані люди часто змінюють свої пріоритети, цінності, плани на майбутнє. І якщо людина духовно розвивається, займається особистісним розвитком, вчиться чомусь новому, то перехід з цього депресивного етапу швидко перейде у прийняття ситуації і себе в ній.
Прийняття – це життя тут і зараз. Це створення чогось нового, навіть в тих умовах, які склалися. Це позитивний погляд у майбутнє. Це турбота і піклування про себе і тих, хто поруч. Світ постійно в катастрофах: війни, хвороби, природні катаклізми. І якщо говорити про Україну, то ми таки загартовані.
Для того, щоб вийти з карантину з іншим кращим поглядом на життя потрібно:
- Навчитися бачити цінність в дрібницях.
- Перестати страждати. Стати нарешті зрілими дорослими людьми. І власним прикладом показати дітям, що ми, дорослі, можемо покращити цей світ, а не знищити його.
- Навчитися пробачати себе і відпускати минулі помилки.
- Навчитися безумовно і безкорисно любити та приймати себе, дітей, близьких, світ.
- Егоцентризм, пихатість, жадібність до всього змінити на повагу і терпимість.
Як тому навчитися? Важливо вміти інколи бути учнем. Це допомагає зміцнити здоров’я в усіх сенсах цього слова. Бо учень – дитина, якій властиво чогось не знати, але дізнаватися. Це вміти бути гнучкою, креативною, творчою людиною і інколи тверезо дуркувати. Бо в грі і сміхові – природній антистрес.
Однак не всіх змінить самоізоляція. Є категорія людей, яким вигідно залишитися в тому стані, статусі, ролі, в якому вони були до карантину. Хтось так і «гойдатиметься» на гойдалці від агресії до депресії. І залишиться в позиції жертви, бо так зручно.
