Фанати СРСР вважають, що радянське житло було безкоштовне та доступне усім бажаючим. Але правда в тому, що воно господарям не належало і тільки після розпаду СРСР громадяни змогли назвати це житло своїм.
Білоруський блогер Максим Мирович у своєму блозі показав та розповів, яким було “безкоштовне” житло, яке радянська влада виділяла своїм громадянам, передає НСН.
Варто зазначити, що для жителів СРСР такі квартири були дуже бажаними, адже до того як до влади прийшов Хрущов, сім’ї тулилися в комуналці. Разом, у двох-трьох-чотирьохкімнатних “сталінках” могли жити 2-4 сім’ї, тобто від 5 до 25 осіб.
Коли до влади в СРСР прийшов Хрущов, він активно зайнявся розв’язанням квартирного питання. І по всій країні почали зводитись цілі квартали нових будинків, квартири в яких почали називати “хрущовками”. Варто зазначити, що “якість” будівництва була дуже низькою.
Що являло собою типове “безкоштовне” радянське житло
Будинки з “хрущовками” будувалися не поквартально, а “ялинкою”, що нібито покращувало інсоляцію, але виглядало це сумно. Через те, що в будинках зникли закриті двори, простір навколо швидко занепадав. А самі будинки більше нагадували коробки: без декору та персоналізації.
Якщо говорити про планування таких квартир, то вони також кардинально відрізнялися від “сталінок” або “шведок”: висота стель зменшилася з 3-х метрів до 2,3-х метрів, коридори зовсім зникли, передпокої стали дуже маленькими, кухні були більш схожі на комори, а санвузли стали суміщеними.
Варто відзначити, що в такі квартирки заселяли ті самі великі сім’ї: у “двушку” цілком могли заселити сім’ю з трьома дітьми, а в “трьошку” — сім’ю з двома дітьми, та ще й з бабусею-дідусем.
Як виглядали “безкоштовні” радянські квартири
Типова радянська “вітальня” у хрущовці — це вузька кімната-пенал, третину якої займає величезна полірована “стінка”, диван та телевізор.
Зверніть увагу на це красиве фото в одній з таких “безкоштовних” квартир. Все б нічого, якщо не враховувати, що в маленькій кімнатці живуть п’ятеро людей — мати, батько і троє дітей.
Багато гостей у таку квартиру покликати не вдавалося, адже, серед внесених столів та стільців, і сісти не було де. Зазначимо, що “вітальня” ще грала роль і спальні господарів, про що говорить складний диван-ліжко, над яким висить килим (для кращої звукоізоляції).
Але реалії були набагато гіршими, ніж гарні постановочні фото, які робили для реклами “доступного житла”. Реальність — це коли посередині однієї з кімнат стоїть холодильник, адже на кухні для нього місця дуже мало, а річ необхідна.
Брежневські забудови
Ближче до 70-х почали масово з’являтися житлові масиви та мікрорайони із брежневськики забудовами, які за своєю суттю були тими ж хрущовками, пише Мирович. Різниця між ними полягала в тому, що стіни там були товстіші, а квартири були дещо просторнішими. І поверховість їх була значно більша.
У світі таке житло вважалось вкрай убогим та бідним, проте радянські мешканці цього не розуміли. Адже 60-65 метрів у панельній “брежневці” була чи не розкішшю, адже до переїзду у таку будівлю більшість сімей проживала у тісних двокімнатних квартирах, а то й у однокімнатних. Окрім того, громадянин СРСР і не міг порівняти краще з гіршим, адже у той період ЗМІ не показували якість життя громадян у інших країнах. Побут та життя іноземців було таємницею за сімома замками.
Експеримент в Америці
Невдалий експеримент намагалися повторити й у Америці. Там також намагалися побудувати багатоквартирні будинки. І зробили це раніше, аніж у СРСР. Вже в середині 50-х у штаті Міссурі звели соціальний житловий комплекс “Прюітт-Ігоу”, якиий мав класичний та звичний нам вигляд із комлексу багатоповерхівок.
Квартал складається з 11 типових багатоповерхівок. Проте, у ньому мешканці не затримувались надовго. Люди, яким вдалося заробити певну кількість коштів, практично одразу з’їжджали звідти у нормальні будинки. Тому вже наприкінці 60-х квартал “Прюітт-Ігоу” став гетто. Там зріс рівень криміналу, а рівень життя став надзвичайно низьким. Через це влада його вирішила знести і квартал залишився хіба що на архівних фото.
Житло середнього класу в США
“Середній клас” в СРСР налічував інженерів, лікарів та вчителів, які переважно залишались у панельках зі смердючим сміттєпроводом та тісними під’їздами. А от типова середньокласова американська родина мала зазвичай власну земельнку ділянку та великий будинок на 2-3 поверхи.
На відміну від радянських будівель, американські оселі мали великі прохідні кімнати, просторі кухні. Кухня завжди мала окрему столову, адже американці не їдять зазвичай там же, де й готують. Також такі будівлі мають багато кімнат, які рівноцінно розподіляються між кожним членом сім’ї. Діти мали або простору дитячу, або окремі кімнати. Старші члени сім’ї інколи мали навіть окремі поверхи.
Окрім того, типовий американський будинок мав кілька санвузлів. Мінімум два у будинку, кожен з яких на одному поверсі. Ще були окремі кладовки та гардеробні, які прибудовувались до кожної кімнати. І окрім цього всього кожен будинок мав власну ділянку, на якій можна було розмістити гараж на 2-3 машини, майстерню, зону для барбек’ю, тощо.
Так от наврядчи таким міг би похизуватися типовий громадянин СРСР. Поки жителі могутньої імперії тулилися у тісних багатоповерхівках, мешканці у інших країнах дихали на повні груди у просторому житлі.
