І складно навіть уявити, які гігієнічні «особливості» ховалися за розкішними вбраннями, химерними перуками і величними покоями панянок минулого.
Гаряча ванна панночкам минулого і не снилася… Милися європейці дуже рідко і дуже неохоче, адже вважалося, що у воді, через шкіру, найлегше підхопити інфекцію. Жінки особливо боялися митися і ретельно доглядати за інтимними місцями, оскільки це вважалося прямою дорогою до безпліддя.
До ХVIII століття було прийнято ополіскувати водою тільки руки і рот. Мити все обличчя не радили навіть лікарі, адже вважали, що це загрожує ризиком запалення або втратою зору. Якщо враховувати якість води і рівень каналізацій, то у лікарів був привід попереджати про небезпеку. У XIX столітті ванни в принципі приймалися тільки під час хвороби і тільки за приписом лікаря.
Навіть на початку ХХ століття вважалося нормою, коли всі члени сім’ї милися один за одним в одній ванні (найчастіше – в одному великому кориті), не замінюючи воду. Спочатку молодші, потім старші.
Одяг і постільну білизну прали 2-3 рази на рік, використовуючи сечу і луг, а ліжко з червоного дерева увійшло в моду, тому що на ньому були не так сильно помітні… розчавлені клопи. До речі, і балдахіни над ліжком виконували дуже практичну функцію: завдяки ним на сплячих не падали зі стелі клопи і таргани.
Щоб «заглушити» запахи немитих тіл, аристократи і аристократки поливали себе запашними настоями трав, трояндовою водою, закладали в одяг мішечки із сушеними ароматними травами. А за Людовіка XIV парфумами наказали користуватись королівським указом.
Перший дезодорант був випущений тільки у 1888 році, хоча він навряд чи міг «перебороти» запах поту. Дієвий антиперспірант побачив світ у 1903.
Витончені та трудомісткі у своїй віртуозності зачіски укладалися цирульниками по кілька годин за допомогою гусячого жиру (в ньому прекрасно уживалася і розмножувалася всякого роду живність – від вошей до мишей) і не розбиралися тижнями, тому модницям для збереження вежі з волосся доводилося спати на спеціальних підставках, а щоб почухати голову – використовувати спеціальні палички.
Якщо вже паразити долали, волосся натиралися часником, золою, гірчицею. Чоловіки почали носити перуки, щоб приховати природне облисіння на фоні запущеного сифілісу.
Спідня білизна і сорочки з шовку допомагали знатним дамам уберегти себе від комах: слизька тканина не дозволяла вошам у ній влаштуватися.
Під час менструації жінки використовували шматки тканини і повсть, роблячи з них свого роду прокладки, які вони прали і сушили – готували до наступних «критичних днів».
Доводилося обходитись без туалетного паперу аж до початку ХХ століття, хоча в Китаї його випускали для імператорського палацу ще в VI столітті. До появи звичних рулонів користувалися листям, соломою, травою (у кращому випадку), а потім – газетами і листками з непотрібних книг. Люди похилого віку в наших селах, у кого до цих пір туалети на вулиці, і сьогодні запасаються газетами.
До речі, реверанс як ритуал ввічливості був придуманий для того, щоб прибрати “запашний” капелюх подалі від обличчя дами, що знаходиться поруч. Широкополі капелюхи виконували у ту пору стратегічну місію: так як нечистоти виливалися просто з вікон, широкі поля головного убору хоч якось захищали обличчя від потоку «несподіванки».
