Чи була наркоманія в СРСР до його розпаду? Офіційно – не було, як і алкоголізму, організованої злочинності, сексу, великих техногенних катастроф.
Протягом усіх років існування радянської влади, за винятком хіба періоду гласності, офіційна пропаганда стверджувала, що в СРСР відсутнє соціальне середовище, в якому може розвиватися наркоманія. Мовляв, явище це властиве виключно буржуазному суспільству і з давніх-давен страждають від наркоманії головним чином багаті закордонні нероби. Але насправді наркозалежних в СРСР було чимало.
СРСР і наркотики
Наркотики на території СРСР з’явилися ще до його створення. Після початку Першої світової війни на території військового конфлікту масово почали поширювати наркотичні речовини різних видів. Раніше вони використовувалися як знеболювальні. Оскільки поранених було багато, виробництво лікарських засобів збільшилося, що спричинило погіршення їхньої якості, а часте недотримання точних дозувань призвело до поширення залежності.
Вже у 1918 році на території СРСР навіть створювалися клуби морфіністів. Учасники відкрито вживали морфій, ефір, опіум та героїн. До слова, купити наркотики стало надто просто – їх продавали у кіосках з тютюновими виробами, а коштували вони копійки. Горілка була дорожчою.
Таке становище зберігалося у СРСР до кінця НЕПу. Пізніше ціни на синтетичні наркотики стали зростати через мито, тож вони перестали бути доступними. Але наркозалежні знайшли вихід: вживали опіумний мак та дикорослі коноплі.
Наркоманія в СРСР і боротьба з нею
У 50-70-х роках наркотики отримали “популярність” на всій території СРСР. В окремих республіках якийсь час люди майже легально вживали тер’як. Синтетичні наркотики можна було купити у знайомого провізора (з переплатою) та іншими злочинними каналами, які були добре відомі залежним.
Як зазначає “БИЗНЕС Online”, для сучасного наркомана асортимент радянських аптек у 1950–1980-х роках був би справжнім клондайком. У п’ятдесяті роки вільно продавалися, наприклад, шлункові таблетки на основі натурального опіуму, а пізніше і ефедрин, і кодеїн, і різноманітні барбітурати. Приготувати якесь “звеселяюче” зілля не складало ніяких проблем.
На фоні масового вживання наркотиків, у 1956 році із переліку вільних для продажу препаратів таки виключили морфій, героїн, опіум та ряд інших нарковмісних медикаментів. Відтоді їх продавали лише за рецептом лікаря, а крадіжка таких препаратів – каралася законом.
Але залежним це не дуже допомогало, про наркоманію в ЦК, уряд та союзну Верховну Раду писала досить велика кількість громадян. Батьки наркоманів скаржилися на те, що їм ніхто не допомагає у їхній біді. А уважні громадяни повідомляли, що торгівля наркотиками йде спокійно по всій країні, включаючи Москву.
Ситуація стала ще більш критичною, коли поїздки до зарубіжних країн перестали бути привілеєм обраних. Саме тоді кількість наркозалежних людей в СРСР виросла, а щось із цим робити владі вже було не під силу.
НСН за матеріалами видання “О СССР”
