З року в рік бюджет Пенсійного фонду – основного джерела виплати пенсій в Україні – виконується з дефіцитом у сотні мільярдів гривень.
У найближчій перспективі вирішити проблему діри в бюджеті Фонду не вдасться. Держбюджет продовжить фінансувати значну частину пенсій, отже, нинішні й майбутні українські пенсіонери продовжать жити на межі бідності – грошей на більше у держави немає і не буде. Проблему могли б вирішити накопичувальні пенсії, але дефіцит бюджету Пенсійного фонду – це серйозна перешкода для довгоочікуваної реформи. У короткостроковій перспективі вона може тільки погіршити ситуацію з грошима на першому – солідарному – рівні.
Як вибратися з вічної нестачі грошей? І чи є сенс Україні переводити громадян на обов’язкові пенсійні накопичення? Спойлер – так! Про це пише Регіна Дацюк для LIGA.net, передає НСН.
Старі проблеми
2020 року Пенсійний фонд витратив на виплату пенсій 479 млрд грн. Майже 40% від цієї суми або 185 млрд грн Фонду дав держбюджету – власних грошей ПФУ хронічно бракує. Через кризу ситуація ще більше погіршилася – Фонд змушений був додатково позичити у Держказначейства ще близько 14 млрд грн. У 2021-му передбачено державне фінансування “дірки” в 195 млрд грн.
За задумом пенсійної реформи 2017 року, протягом 7-10 років дефіцит повинен був поступово знизитися до нуля, заявляв тодішній прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Зниження дефіциту – важлива передумова для запуску 2020 року накопичувального рівня пенсійної системи.
Проте навіть почати рух до бездефіцитності Пенсійного фонду так і не вдалося. Заважають причини, які десятиліттями притаманні українській економіці.
Демографія. Зниження народжуваності триває в Україні з 1991 року. Якщо в рік здобуття Україною незалежності народилося 630 800 дітей, то в 2019 році більш ніж удвічі менше – 308 800.
Це призвело до зниження співвідношення працездатного населення та пенсіонерів. У результаті зараз на 11,1 млн пенсіонерів припадає близько 10 млн працюючих українців, які сплачують Єдиний соціальний внесок – ключовий податок, що наповнює бюджет ПФУ.
Трудова міграція. За даними Кабміну, з 2010 року з України виїхали і не повернулися близько 4 млн українців – близько 10% працездатного населення країни. Вони не сплачують податків в Україні, зокрема єдиний соціальний внесок.
Оптимізація податків. Наприклад, поширена схема працевлаштування через укладання договорів з ФОП замість найму працівників за трудовим законодавством. Це дозволяє великим компаніям знизити витрати на сплату ЄСВ та інші відрахування.
Низький пенсійний вік. Пенсійна реформа 2017 року передбачала часткове вирішення цього питання. Один з її наслідків – для виходу на пенсію працівнику необхідно не просто досягти пенсійного віку, а й мати достатній страховий стаж (період, коли відбувалися відрахування в ПФ).
Цей показник збільшується щороку, наприклад, щоб вийти на пенсію в 2020 році, необхідно мати щонайменше 27 років страхового стажу, а до 2028 року ця планка збільшиться до 35 років. За словами головної економістки Dragon Capital Олени Білан, планувалося, що завдяки цьому ефективний трудовий стаж виросте на 4,5 роки в перспективі 10 років, що дозволить якщо не зменшити, то хоча б стабілізувати дефіцит Пенсійного фонду.
Політика. Згідно з пенсійною реформою, підвищення розміру пенсії було безпосередньо прив’язане до зростання інфляції та середньої заробітної плати. Однак ця логіка витримується далеко не завжди: як і в минулі роки, підвищення пенсій в Україні відбувається незалежно від успіхів економіки.
“Уже цього року було прийнято рішення про виплату карантинних надбавок пенсіонерам старшим 80 років, а пізніше – і старшим 75 років”,
– наводить приклад Дарина Марчак, керівниця Центру аналізу публічних фінансів і публічного управління Київської школи економіки.
Загалом на ці цілі з держбюджету-2020 було витрачено 9,9 млрд грн.
Спецпенсії. На забезпечення пенсій військовослужбовців, суддів, прокурорів, чорнобильців та інших спеціальних пенсійних програм у 2020 році пішло 131 млрд грн – 28,5% всіх пенсійних виплат.
“Проблема в тому, що влада хоче досягти двох взаємовиключних речей: зберегти низькі податки і навантаження на фонд оплати праці і водночас виплачувати високі пенсії”,
– зазначає Марчак.
Чому дефіцит ПФУ загрожує накопичувальним пенсіям
Пенсійні системи в розвинутих економіках складаються з трьох рівнів. Перший – солідарний, коли всі працюючі громадяни віддають частину доходу на виплати пенсіонерам. Другий – обов’язкові накопичення: всі громадяни відраховують частку від зарплати на пенсійні накопичення. Третій – добровільні накопичення: ті, хто хоче більшого, накопичують за допомогою недержавних пенсійних фондів.
У теорії, перший рівень залишається основним, інші – доповнюють його, що підвищує добробут пенсіонера після втрати працездатності. В Україні існують тільки перший і третій рівень (введений 2003 року). Введення обов’язкових пенсійних накопичень постійно відкладається з 2007-го.
Одна з причин – проблема дефіциту солідарного рівня пенсійної системи. Якщо введуть накопичувальну частину пенсійної системи, дефіцит може сильно збільшитися.
У Верховній раді зареєстровано два законопроєкти про введення в Україні накопичувальних пенсій. Мова про обов’язкову накопичувальну систему, яка торкнеться кожного працюючого українця (законопроєкт №2683) №2683), та професійні пенсійні заощадження (проєкт закону №4408) – перш за все для представників небезпечних і шкідливих професій.
Одне з ключових питань – за рахунок чого будуть профінансовані накопичувальні пенсії. Основних варіантів два: або підвищити “трудові” податки (ЄСВ і податок на доходи фізичних осіб), що підвищить навантаження на бізнес, або відібрати частину надходжень у ПФУ, що збільшить його дефіцит.
До якого варіанту схильні законодавці? Базові параметри реформи на даний момент – фінансування накопичувальних пенсій за рахунок частини ЄСВ і податку на доходи фізичних осіб: з кожного з податків на другий рівень пенсійної системи піде по 2%, повідомила LIGA.net глава комітету Верховної Ради з питань соціальної політики Галина Третьякова.
Відповідний законопроєкт може бути прийнятий в першому читанні вже до кінця лютого, уточнила вона.
Що робити?
Опитані економісти радять владі не чекати зниження дефіциту солідарної системи і вводити накопичувальний рівень якнайшвидше.
З одного боку, за рахунок накопичень Україна зможе наблизитися до 40% співвідношення зарплати до розміру пенсії до 2035 року. Зараз коефіцієнт заміщення (сума, яку людина отримує після виходу на пенсію порівняно з доходами під час трудової діяльності) не перевищує 35%. Наприклад, у Нідерландах цей показник становить 80%.
“Співвідношення власних доходів пенсійного фонду та коштів державного бюджету збережеться на тому ж рівні (60/40) в перспективі найближчих трьох-п’яти років,
– каже керуючий локальними активами групи ICU Григорій Овчаренко.
– Домогтися рівноважного стану за існуючих параметрів системи неможливо”.
З іншого боку, чи можуть українці без побоювань довірити пенсійні накопичення державі? І наскільки високі ризики того, що рано чи пізно за рахунок накопичувальних пенсій доведеться вирішувати проблему солідарного рівня?
Подібні приклади у світовій практиці є. У 2014 році в Росії пенсійні накопичення громадян були націоналізовані, нібито у зв’язку з необхідністю фінансувати витрати анексованого Криму. Ця ситуація повторилася і в наступні роки.
У 2010-му сталася націоналізація приватних пенсійних накопичень в Угорщині. Внаслідок пенсійної реформи в Польщі 2014-го більшість поляків також перевели свої приватні накопичення назад до солідарної системи. З 2016-го другий рівень пенсійної системи ліквідували в Чехії.
У всіх випадках уряди мали економічні чи демографічні причини. Населення європейських країн стрімко старішає, а країни з високим рівнем трудової міграції ще більше страждають від зниження числа працюючих всередині країни громадян. Все це підсилює дефіцит солідарної системи.
Є й інший аспект. Накопичувальний рівень – це додатковий шанс для держави вирішити поточну проблему виплати солідарних пенсій. Саме приватні пенсійні фонди, як правило, інвестують накопичення клієнтів у держборг: гривневі та валютні ОВДП, за рахунок яких фінансується дефіцит держбюджету.
“Накопичення другого рівня вкладаються в ОВДП, а кошти потім використовуються для поточної виплати пенсій,
– каже заступниця виконавчого директора Центру економічної стратегії Марія Репко.
– По суті, ці мало відрізняється від ситуації, коли держава винна гроші працюючим людям: тільки не на той час , коли вони вийдуть на пенсію, а набагато раніше”.
Щоб оперативно отримувати найважливіші новини України і світу, підписуйтесь на наш Телеграм
