Військовий розповів про роботу в ТЦК та її специфіку. Торкнувся і теми «бусифікації», яка так хвилює сьогодні багатьох. Леонард Григор’єв після двох років на фронті працював у ТЦК. Зараз він вже звільнився і планує знову повертатися на поле бою.
Військовий дав розгорнуте інтерв’ю виданню «Мета», передають «Новини України – НСН». Пропонуємо його вашій увазі.
Автор Георгій Раут
«26 лютого 2022 року ми з кумом пішли до ТЦК»
– Розкажіть, як потрапили до ЗСУ? Після такої сфери, як шоубізнес, складно було адаптуватися до нових реалій?
— 24.02.2022 мене розбудив телефонний дзвінок мого кума, слова його були – почалась війна, досить спати, вивози сина та дружину. Я не повірив, подивився новини в телеграмі і був в шоці.
26.02 ми з кумом вже повернулись до Києва і пішли до ТЦК, там нас відправили додому зі словами: “у нас і так багато таких як ви”.
Десь вже на початку березня мені зателефонував товариш і попросив допомоги, бо його батьків силою вивозили в Білорусь з Гостомеля, тож ми все кинули і поїхали через ліса на зустріч “пригодам”, тоді не було часу думати чим це все може обернутися. Я звик приймати рішення оперативно та чітко. Так ми провели кілька місяців на околицях Київської області, вирішуючи складні, але цікаві задачі, інколи дуже небезпечні.
У травні 2022 року я чітко для себе вирішив що треба щось думати, хоча по стану здоров’я міг і не йти, але щось мене все ж потягнуло. Поступила пропозиція в ССО (сили спеціальних операцій), тут все і почалось, спочатку ППД (пункт постійної дислокації), потім полігон, навчання, злагодження і ми вирушили на Схід, але ще влітку 2022 року були виїзди в складі ТГ (тактичної групи) тоді був Соледар, Бахмут.
У грудні 2022 року ми вже стали 67 ОМБР (колишній ДУК ПС), так я потрапив на Схід більше ніж на 2 роки. Перший рік був реально тяжким і я пристосувався до нових реалій, людей, задач, командуванню і в цілому до армії. Але можу точно сказати що мені дуже повезло з моїми побратимами, командирами, тай зі всіма людьми з ким я познайомився та виконував різні задачі.
Хоча і були ситуації до котрих я був відверто не готовий, особливо коли ти наче творча людина і останні 10-15 років керував компанією, а тут ти солдат і керують тобою. Але дуже швидко пристосовувався до нових обставин життя і виявилось що мій досвід в організації заходів, як не як, згодився на війні, бо організація це не тільки музика та співи, це цілий процес, так само і в армії — логістика, забезпечення, планування, звітність та інша часткова бюрократія. Хоча останнім часом все більше і більше саме бюрократії та паперів зі звітами з’явилось в армії.
Тож можу точно сказати що не важливо ким ти був у цивільному житті — головне, щоб була мотивація та бажання навчатися не тільки виживати, але і допомагати і робити так, щоб все було правильно та вчасно!
Військовий розповів про роботу в ТЦК
— І чому після всього цього ви вирішили піти в ТЦК?
— Після останнього шпиталю та лікарні, у квітні 2024, мене відправили на ВЛК (хоча до того старався уникати, бо знав що визнають непридатним, через хворобу з дитинства – астма), тож після проходження ВЛК заключення було остаточним — придатний до ВЧЗ (військова частина зв’язку), ТЦК, ВННЗ (вищий військовий навчальний заклад).
А так як у мене бригада повністю бойова тож мені сказали: або сам шукаєш куди, або відправимо на ППД. Тож взяв кілька днів звільнення та поїхав до Києва (все ж краще бути біля дому, ніж десь у центральній частині країни). Найближчим до будинку виявився ТЦК, там пройшов співбесіду з керівником відділу рекрутингу та з комісаром, після вже подав на перевод.
— А як взагалі потрапляють до ТЦК? Чи справді там одні військові чи є й цивільні?
— Є розподіл, коли військовослужбовці не можуть виконувати задачі на бойових посадах по стану здоров’я їх відправляють до ТЦК (один з варіантів).
Тут треба спочатку розібратися що таке ТЦК та СП — “Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки”. Це можна сказати один з підрозділів Сухопутних військ ЗСУ, бо підпорядковується саме їм, і так само ТЦК отримує накази, як і військові частини. Тому так, ТЦК це частина ЗСУ, котра працює, дуже грубо кажучи, як кадровий центр всіх військових частин.
В ТЦК є і взвод охорони і різні відділення, і, так само як і в бригадах (частинах), різні задачі, але основна – це комплектація військових частин залученням людей, майбутніх військовослужбовців. ТЦК займається підготовкою та супроводом документів, а тільки після цього відправляють людей до навчальних центрів, далі вже задача навчальних центрів відправити людей до військових частин. Але як тільки людина попадає в НЦ (навчальний центр), то ТЦК вже ніякого відношення не має до супроводу.
– Всіх хвилює питання з “бусифікацією”, ці численні ролики. Ви бачили колись щось подібне? Наскільки це часте явище?
— Так, бачив подібні випадки особисто і не тільки у Києві. Чого так відбувається, я замислювався ще тоді коли сам був на Сході. Після того коли потрапив до ТЦК вирішив просто спитати у тих, хто там працює. І виявилось, що все банально просто.
Поліція разом з співробітниками ТЦК (військовослужбовцями) проводить оповіщення чи просто проводить перевірку документів, і коли зупиняють людину, а вона у розшуку по різним причинам, хто за ТЦК, хто за інші скоєні злочини, тож задача доставити людину, котра у розшуку до відділка поліції чи ТЦК, бо просто так у розшук не подають, як ми розуміємо.
Але Ви кажете про відео, так згоден, але нашим людям у всі часи подавай “хліба та видовищ”, бо коли до них підходять і спокійно просять для перевірки документи, нормальні люди покажуть, поліція перевірить і людина йде далі або отримає повістку на руки і так само йде по своїх справах.
Але є випадки, коли підходять, перевірили документи, і одразу починаються образи, мати, інколи навіть нападають з ножем на військових, котрі просто перевіряють стан військово-облікових документів. Тож тут питання до людей, чого вони одразу кидаються на військових та поліцію, коли самі перебувають у розшуку, не виконують свої обов’язки майже три роки, а потім ще обурюються зі словами — хай хтось за них іде в ТЦК.
Однозначно можу підсумувати: немає правильної комунікації з мешканцями країни та тим самим ТЦК, на жаль ніхто не проводить роз’яснювальну роботу і одним, і іншим. Так само нема у нас алгоритму досі (на 11 році війни), як має проводитись ця комунікація.
— Які основні обов’язки у вас були у ТЦК?
— Спочатку кілька місяців був у роті охорони та просто ходив на чергування, адаптувався до Києва, до людей, до того що тут відбувається, бо це реально складно морально.
Після кількох місяців перевівся у відділення рекрутингу, та займався підготовкою документів для людей, котрі самі приходять, добровільно на контракт. Бо як виявилось підготовка однієї справи на одного кандидата інколи займає і місяць часу.
— Розкажіть про свій стандартний день, який був розпорядок дня в ТЦК?
— Стандартний день починається з 08:00 ранку і до 23:00 вечора, без вихідних, тільки перерва на сніданок, обід та вечерю. Купа роботи, підготовка документів та відправка до НЦ контрактників. Можна сказати що “день сурка”, тільки в кабінеті.
— Які моменти роботи в ТЦК виявилися для вас найскладнішими?
— Графік та режим, бо навіть на сході, на “0” і то є час на відпочинок та сон, тут же 24/7 за останні два місяці був один день вихідного, коли можна прийти до дому і просто спати, нікуди не виходячи, фізично і морально це дуже важко.
— Чи були у вас якісь випадки, що особливо запам’яталися, або події? Розкажіть.
— За майже три роки багато чого відбулося, і запамʼяталось. Найкраще запамʼяталося, коли ми були у Харківській області, селище Липці (вже майже нічого від нього не залишилося), і я заступив на бойове чергування охороняти майно нашого батальйону. Через годину вже прийшлось “зустрітися” з ДРГ та затримати їх! Коли командування хотіло приставити до нагороди, я відмовився та просто попросив кілька днів звільнення, щоб зʼїздити до сина.
— Мене одного разу зупинила та перевірила документи дівчина. Чи багато дівчат у ТЦК? Чи це виняток?
Дівчата є, не багато, але це ті дівчата котрі прийшли так само з бойових, або після військової кафедри потрапили до ТЦК. Інколи навіть важливо, щоб саме у ТЦК були жінки, бо вони можуть людям спокійно пояснити що до чого, і з розумінням допомоги в різних питаннях.
«Планую повертатися на Схід»
— І, звісно, що далі? Які у вас подальші плани?
— Тиждень назад я звільнився з лав ЗСУ. Зараз просто трохи відпочити, можливо підлікуватись у лікарні, побачитись з сином. Потім однозначно на Схід! Так, бо за період служби мені стало трохи нудно, і в Ізюмі (Харківська область) я відкрив кавʼярню, тож не тільки будучи військом я допомагав нищити ворога, а ще і сплачував, і сплачую податки в державний бюджет. Щоб було за що отримувати зарплатню бюджетникам. Ну і не міг я просто служити, завжди потрібно щось організовувати, це вже професійне.
Будучи в Ізюмі та займаючись кавʼярнею й надалі допомагаю ЗСУ, донати, збори, та частка з продажу кави йде хлопцям на допомогу, тож бізнес може і повинен бути корисним, навіть зараз.
— Ну і, певно, кілька слів для українських чоловіків, які ще не на фронті. Що ви їм сказали б?
— Армія — змінилася з радянських часів, і зараз все по-іншому. Всі будуть там, так чи інакше, в країні війна, і хлопці на жаль закінчуються, і сили треба відновлювати. Одне можу точно сказати, що навіть в армії можна себе знайти, і стабільно стати командиром, офіцером, головне робити те, що допомагає війську та людям. Ти можеш у цивільному житті бути водієм, а в армії станеш крутим оператором БПЛА чи командиром підрозділу. На сьогодні є реальний шанс нашу країну зробити найпотужнішою у світі! Не вестись на закиди ворога, критично мислити, та фільтрувати новини!
Тож однозначно можу сказати, якщо хочете жити у вільній країні, долучайтеся до лав ЗСУ/НГУ, підписуйте контракт і будьте корисними для суспільства, а не тягарем.
Ще новини України: «Потрібна єдність, щоб зберегти державу»: після інформації про санкції Порошенко звернувся до українців (відео)
