Учасник контрнаступу на Харківщині командир добровольчого підрозділу Хартія Всеволод Кожемяко розповів, як тікали росіяни, коли ЗСУ вийшли на український кордон.
Далі НСН публікує інтерв’ю воїна для радіо НВ.
Як розпочався контрнаступ для вас і для вашого добровольчого підрозділу?
— Ми стежимо за цими подіями не тільки в розрізі нашого підрозділу. Звісно, що тут серед військових і тих, хто причетний до цих процесів, уже давно це зріло і всі чекали цього. Коли наші пішли на Балаклію, всі розуміли, що ось воно — почалося! І було досягнуто певних успіхів. [Усе] так поступово було сплановано, що інші бригади теж почали просуватися в різних напрямках.
Не завжди було легко, так щоби без спротиву, але всі просувалися. І 127-ма бригада ТРО, якій ми підпорядковані, теж пішла вперед на півночі, разом із національними гвардійцями, в бік кордону. Ми були задіяні, командуванням нам було поставлено завдання зайти в певні населені пункти і забезпечити там контроль, що ми і зробили.
— У відео, яке ви опублікували у соцмережах, ми побачили, як ви дійшли до українсько-російського кордону. Зокрема побачили огорожу колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.
— Славнозвісну. Це було гумористичне відео, бо треба якось підбадьорювати себе та людей. Для того, щоб дійти до тієї стіни, ми зробили піший марш десь 15 кілометрів, пройшли два села, були досить виснажені. Це були вже такі емоції дуже позитивні. Це не те, що ми хотіли когось образити, факт є фактом. Я вам скажу, що те, що ми дійшли до кордону, — це робота всієї бригади, працювали декілька бригад, дуже багато людей. Просто наше завдання полягало в тому, щоб заходити в ті села, які дуже близько до кордону. Ми побачили ці пункти перетину і теж їх підчистили. Я не хотів би сказати, що це тільки ми дійшли, бо дійшли всі на різних флангах. Уже вчора в районі Вовчанська, як ви знаєте, але моє відео особисто чомусь стало таким популярними.
— Олексій Резніков, міністр оборони України, сказав, що контрнаступ ЗСУ на Харківщині був навіть більш успішним, ніж очікувалося. І дійсно він виглядає як блискавичний, фантастичний успіх. Як ви вважаєте, чому русня побігла настільки швидко, що навіть ми не очікували?
— По-перше, те, що ми бачимо, підтверджує, що була дуже ретельно та якісно спланована операція, це факт. І це дає піднесення! Я дуже тішуся, що не тільки за рахунок героїзму українського народу і тих, хто захищає Україну все відбувається, а завдяки військовій думці. Цей наступ було дуже ретельно сплановано, враховано дуже багато фактів, це реально так.
Це означає, що наш військовий інтелект на дуже високому рівні. І коли були зроблені певні дії в напрямку Балаклії, то почався ефект доміно: не було сенсу залишатися в певних місцях російській армії, бо виникла загроза їх оточення та знищення. Це зрозуміли їх командири, бійці. У них почалася реальна паніка, армія вдалася до втечі. Вони не просто організовано відступали на напрямку Балаклія — Ізюм — Куп’янськ, а вони кидали там техніку, дуже багато техніки, танків, арти.
Я розмовляв з хлопцями, яких я знаю, які на тому напрямку [знаходилися], там дуже багато всього залишилося, їх армія вдалася до втечі. Тому на нашому північному напрямку їм узагалі не було сенсу залишатися, бо вони були би знищені. Вони підготували свій відхід і здійснили його наскільки швидко, наскільки це було можливо.
Про те, що відхід планувався дуже швидко і трішечки в паніці, про це говорить те, що вони намагалися знищити БК, техніку, все забрати, але все одно дещо вони залишили. І по БК, і по техніці, ми це бачимо. Та ми розуміємо, що рішення відійти у них було прийнято, мабуть, кілька днів тому.
— Тиждень тому ви говорили що на той момент наші українські позиції були всього в 10 кілометрах від Харкова і що на війну можна їздити як на роботу. Чи змінитися ситуація зараз внаслідок такого успішного контрнаступу?
— Практично всі наші військові в Харківській області вийшли на державний кордон, а це вже зовсім інші дистанції. Як наслідок — це інші засоби ураження. Вони вже взагалі не зможуть обстрілювати нас артилерією з нашої території, можуть працювати тільки зі своєї території.
Це дуже важливо. У багатьох населених пунктах зараз починається життя, люди починають потрошечку повертатися, вони видихнули. Воно прожили там майже пів року під [окупацією]. Цей північний напрямок був окупований у перший день війни одразу, люди навіть не встигли… У мене є товариш, який виїхав із села Малі Проходи вранці о 04:00 у спальній білизні, в піжамі. Забрав дружину, дитину — вони вискочили прямо перед російською колоною. Його родичі там залишилися, таких людей дуже багато залишилося, які не змогли просто зреагувати на це.
Там дуже багато руйнувань, було багато людей закатовано… Зараз там почали працювати наші правоохоронні органи, і я думаю, що ми дізнаємося про дуже багато звірств, які росіяни вчинили з українцями на тих окупованих територіях. Там залишились і ветерани АТО, і українські активісти не встигли піти тощо.
Щодо втечі росіян, то і інформацію від розвідників, і мої слова про те що колаборанти не всі знали, що росіяни підуть, підтверджує те що вони різко вночі знялися. Колаборанти прокинулися, побачили, що нікого немає і вишиковувались у черги на кордон із Росією. Ті, хто співпрацював із російською владою, вони теж вдалися до втечі.
— Чи була у вас можливість спілкуватися з людьми, які перебували під окупацією на зараз уже звільненій Харківщині, якщо так, то що вони розповідають?
— Перебувати в Харкові — це вже певний психологічний, ментальний тиск, ми тут постійно у війні, постійно під обстрілами і на лінії фронту… Але ми тут, робимо якийсь екшн, щось, що від нас щось залежить. Настільки було би важко мені, наприклад, якби я би не був якоюсь відомою людиною, мешкати в окупації — я взагалі не можу собі уявити. Це просто жах, коли ти не можеш ні на що впливати, нічого не можеш зробити, і втекти звідти нікуди не можеш.
Ми спілкувались з деякими людьми. Ця родина, про яку я сказав — їх навіть із дому не випускали. Росіяни боялися, що вони будуть телефонувати і здавати їх позиції, інформацію. Що люди все одно робили, до речі. Але їх не випускали з домівок, вони сиділи по хатах і навіть на вулицю не могли вийти. А ті домівки, де не було власників, росіяни просто пограбували. Більш детально і довго ми розмовляти не могли, бо нам треба було зробити певну роботу, ми ж там були у справах. Я думаю, що ще прийде час, ми всі ще багато чого дізнаємося. Це була така перша хвиля. Але люди раділи.
