Купити квартиру в Дніпрі

Вагнерівці розстріляли у полоні: у Дніпрі попрощалися з добровольцем, який повернувся з Ізраїлю, щоб захищати Україну

У Дніпрі на Алеї слави Краснопільського кладовища 5 травня попрощалися з добровольцем батальйону НГУ “Свобода” Олександром Дубовиком, позивний Партизан.

Олександр загинув 23 грудня 2022 року на Бахмутському напрямку, неподалік від селища Озарянівка. Довгий час місце бою було під контролем російських військ, і лише нещодавно з’явилася можливість потрапити туди. Тіло Олександра опізнали за татуюванням на лівій руці, його вдалося повернути тільки на початку травня 2023 року, передає НСН з посиланням на видання Новинарня.

Олександр Дубовик

Олександр Дубовик був справжнім патріотом України. Він дуже любив свою родину, своїх дітей. Саме через них, коли почалася повномасштабна російська агресія, він вирішив вступити до лав Збройних Сил. Після кількох проукраїнських мітингів у Тель-Авіві він повернувся в рідну Україну, щоб стати на її захист.

Олександр Дубовик з дітьми

Спочатку чоловік служив у територіальній обороні, а згодом перейшов до Нацгвардії, з якою до своїх останніх днів обороняв Донецький напрямок. Вже 23 грудня підрозділ чоловіка потрапив у засідку і намагався боротися до останнього, проте сили противника були набагато більшими.

Партизан отримав 2 поранення в руку та ногу, а згодом потрапив у полон до найманців ПВК “Вагнера”.

Момент загибелі Партизана випадково потрапив на камеру дрона аеророзвідки, який здійснював обліт місця бою. До нашого пораненого нацгвардійця підійшов військовий РФ у формі ПВК “Вагнер”, забрав зброю. Між чоловіками відбулася емоційна розмова. Після чого вагнерівець зайшов за спину Партизана і дав автоматну чергу.

Цей епізод дуже подібний до розстрілу тероборонівця Олександра Мацієвського за слова “Слава Україні!”, також під Бахмутом і також у грудні. Після розголосу і оприлюднення відео Мацієвському було надано звання Героя України.

Олександр Дубовик наразі не має високої нагороди. Однак його вбивство окупантами поповнило перелік воєнних злочинів росіян на території України. І перелік проявів найвищого патріотизму.

Тепер офіцер батальйону “Свобода” бригади швидкого НГУ реагування “Рубіж” Андрій Іллєнко повідомив, що “Свобода” ініціювала подання про присвоєння Дубовику звання Герой України.

Що відомо про Олександра

Олександру Дубовику було 34 роки. Народився 11 вересня 1988 року.

На момент повномасштабної російської агресії він із родиною кілька років жив і працював в Ізраїлі, мав також громадянство цієї країни. Але події в Україні та в його рідному Дніпрі не могли лишити чоловіка байдужим.

“У мене був шок. Я йому влаштувала істерику, погрожувала розлученням, багато чого наговорила. Але він так вирішив. А в день від’їзду ми сіли, і він каже: “Давай так. Дивитися збоку, як вбивають старих і дітей я не буду. Я не зможу, ти мене знаєш. Якщо я не поїду – як я дивитимуся потім в очі своїм дітям?” І він поїхав”, згадує дружина Партизана Олена Дубовик.

Олександр Дубовик нгу

2 березня 2022 року разом, з майбутніми добровольцями Інтернаціонального легіону ЗСУ, Дубовик перетнув кордон Польщі з Україною. Спочатку потрапив до Міжнародного центру миротворчості та безпеки на Яворівському полігоні. Однак після того, як 13 березня росіяни випустили туди близько 30 крилатих ракет, командування вирішило не залучати іноземців до бойових операцій, Олександр Дубовик разом зі своїм другом Аскольдом Смогоржевським, позивний Бургер, вирішили шукати інші підрозділи. Так обоє опинилися в батальйоні “Свобода”.

“Ми з Партизаном з цього дуже прикалувалися. В цьому була певна іронія, що два євреї – і в “Свободі” (мається на увазі патронат націоналістичної партії ВО “Свобода” над 3-м батальйоном “Свобода” 4-ї бригади оперативного призначення НГУ “Рубіж” – “Н”). В батальйон ми потрапили на початку квітня, ще встигли виїхати на Малу Старицю на Бориспільському напрямку. А потім поїхали в Сєвєродонецьк, Зайцеве – і далі”, розповідає Бургер.

Шлях Партизана

Партизан ніколи не відмовлявся від участі навіть у найбільш ризикованих операціях. У серпні минулого року, перебуваючи в Зайцевому під шквальним вогнем ворога, він записав дружині коротке відеозвернення, де були такі слова:

“Я не знаю, чи ми виберемося звідси. Але я хочу, щоб ти знала: я ні про що не шкодую”.

Тоді бійці “Свободи” вистояли і повернулися. Відеозвернення так і залишилося в телефоні.

партизан

Друзі кажуть, що це були дві фрази, які Дубовик часто повторював: “Я ні про що не шкодую” і “Я ніколи не здамся в полон, краще смерть”.

“Він був вражаючою людиною. Іронічний, веселий, балакучий, часом колючий, але відкритий і прямолінійний. У нього було загострене почуття справедливості. Він носив на руці шеврон із зіркою Давида, учив правильно вимовляти “Шалом, Ісраєль”. При цьому казав, що воює за Україну, а ще більше – за світ свободи проти рабства. Так воно і було”, згадують побратими.

Побратим Історик згадує про дотепного і відчайдушного Партизана:

“Якось нам довелося в одному селі вночі під обстрілами міняти колесо. А темно – хоч в око стрель. “Нічого, щось придумаємо, зараз буде світло”, – каже Партизан. – “Та яке світло, як тут обстріли”. В цей момент міна прилітає в сусідній будинок, там спалахує пожежа. “Ну от, я ж казав, що буде світло”, – спокійно каже Партизан і береться міняти колесо”.

Олександр Дубовик мав багато планів на майбутнє. Дуже любив своїх дітей, хотів бачити їх щасливими. Задумувався про те, щоб після війни назовсім повернутися в Україну, розбудовувати її далі. Не судилося.

“Партизан – це найкращий приклад для кожного українця. Його шлях воїна – унікальний. Це людина, яка продовжувала йти вперед, коли інші зупинялися”, сказав на церемонії прощання 5 травня побратим із позивним Ян.

Олександр Дубовик похорон

“Він став на свій шлях воїна, коли поїхав в Україну в той час, коли мільйони спішно полишали її. Після боїв під Києвом він пішов далі, коли інші зупинилися. Після Сєвєродонецька і кожної наступної ротації він мав можливість повернутися в теплу й безпечну країну, до своєї сім’ї і дітей, але щоразу він продовжував впевнено крокувати вперед. І так кожен раз, коли інші зупинялись – він ішов уперед.

Це безцінний історичний приклад для кожного українця сьогодні і в майбутньому”, зазначив побратим.

свобода

В Олександра залишилася дружина і двоє дітей, 9-річний син та 2-річна донька. А також – батьки, молодший брат та сестри, які живуть в Україні і в Ізраїлі.

Історія воїна Олександра, з яким попрощалися у Дніпрі. Відео

Ще новини України: Український військовий про полон у «вагнерівців»: «Показували відрізані голови наших солдатів, лякали розстрілом»

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×