Інтерв’ю провів Богдан Боднарук – політолог, експерт Фонду Громадської Дипломатії, політичний оглядач-міжнародник.
Турне лаврова
Михайло Подоляк заявив раніше, що візити лаврова до африканських держав є квінтесенцією садизму. Що б ви додали зі свого боку, як людина, котра перебуває в безпосередній близькості до справ африканських?
Якби мені довелося прокоментувати дуже стисло, я би сказала, що це крок останньої надії. А насправді я думаю, що більшість країн світу визначилися вже з тим, що Україна на сьогодні виборює не тільки основні цінності людства, але й стабільність у світі й у регіоні.
Те, що відбувається у нашій країні, торкається сьогодні всіх. Не тільки постачання зерна та інших сільськогосподарських товарів до Африки. Люди тут гадали, що їх ця війна не зачепить. Аж доки не побачили впливу побічних ефектів війни на двосторонню українсько-африканську торгівлю.
Думаю, що у нас буде дуже багато дискусій надалі з цього приводу. Африканські партнери не сподівалися, що події в маленькій Україні, про яку вони ніколи до ладу нічого й не чули, так потужно впливатимуть на всезагальний добробут.
Тепер же, завдяки в тому числі й моїй роботі, як посла, африканські держави знають, де знаходиться Маріуполь, де Чорнобаївка, і що вона для нас означає.
Наша головна проблема в усьому, що стосується Африки, це те, що ми її недооцінюємо. Цей континент може нам багато в чому допомогти зростати, як державі. Та й ми також можемо допомогти зростати чорному континентові.
Другим пунктом, який хотілося б виділити, я назву недооцінку з нашого боку того, наскільки в цей час росія змогла поширити свій ідеологічний вплив на африканському континенті. російські позиції й по сьогодні продовжують бути досить міцними здебільшого завдяки глибокій ідеологічній вкоріненості. Нічого більше нашого ворога з Африкою ніколи й не поєднувало.
Немає жодних ні економічних, ні будь-яких інших зв’язків між африканцями та росіянами. Ідея якраз і є одним із ключових факторів з точки зору африканського населення. На цьому росія дуже вдало зіграла.
Любов Абравітова
Продовжуючи цю “лавровську” тему, хотів би, щоб ви сказали, як на вашу думку, африканці сприйняли слова російського очільника МЗС про намір кремля звільнити Україну від “антинародного режиму”.
Позиція африканського політикуму окремих країн Африки далеко не завжди співпадає з поглядами населення цих таки країн. Якщо котрась із африканських привладних еліт має хороші політичні та бізнесові стосунки з москвою, то ці елітарії переважно будуть виходити саме з цих хороших стосунків, формуючи свою позицію в зовнішній політиці.
Нещодавно нам стало відомо, що Єгипет розірвав з Україною контракт на постачання 240 тисяч тон зерна. То лавров все-таки не тільки на піраміди поглянути приїздив, а й зробив якесь дипломатичне зусилля, котре було б на руку росії?
Африканські режими обрані так само власним населенням. Відповідно, все чого вибрані політики будуть хотіти, – це або бути переобраними, або зберегти свої партії при владі.
А відтак, максимум з того, що можна зробити маючи такі бажання, це мінімізувати втрати та страждання населення через російську агресію в Україні. За таких умов для них стають другорядними питання принципів чи міжнародного права.
На перший план виходить питання екзистенційне. Як ось у цьому випадку зокрема. Мені здається, що єгипетський сценарій був дуже передбачуваний. Розраховувати на те, що Єгипет, будучи вкрай залежним від нашої агропродукції, раптом візьме та й скаже, що, мовляв, ми будемо чекати вашого зерна стільки часу, скільки буде треба.
Ми бачили декілька країн регіону, які охоче купували крадене рф вітчизняне збіжжя. Тому єгипетська реакція була цілком очікуваною. І зовсім не є результатом дипломатичної роботи лаврова.
Чому лідер Сенегалу так і не наважився відвідати Київ? Наче ж збирався, ні? Де варто шукати заковику в цій історії?
Річ у тім, що керівництво Африканського Союзу перебуває під відчутним російським впливом. Особливо чітко це прослідковується в Ефіопії та Субсахарській Африці.
Будь-яке головування в Африканському Союзі є щорічним. Наступного року Сенегал поступиться місцем іншій країні. Не потрібно наголошувати на країнах, які очолюють. Набагато доцільніше концентрувати увагу на державах ваговитих в політичному сенсі. Наприклад, таких, як Кенія, Ефіопія чи та ж Південна Африка. Перелічені мною країни є головними, коли йдеться про ухвалення тих чи інших рішень іншими державами довкола.
Нам не треба дивуватися ось саме такій позиції Сенегалу. Останній в цій ситуації завжди може апелювати до того, що він, як головуюча країна цьогоріч в АС, хоче бути рівновіддаленим та неупередженим.
Африка загалом живе за принципом “краще не зробити й почуватися спокійно, ніж зробити щось і бути звинуваченим”.
Африканські лідери люблять увагу до себе, люблять, коли до них хтось приїздить. Самі ж вони радше утримаються від проактивної позиції.
Зв’язки України та Африки
Яким Ви бачите рецепт зміцнення українсько-африканських зв’язків, пані Любове? Адже всім зараз очевидно, що ми трошки недопрацьовуємо на цьому напрямку.
Ви знаєте, критикувати завжди дуже легко. У нас не вистачає ресурсів. Тим паче тоді, коли у нас в країні велика війна. Та що казати, коли ми й раніше не могли якісно підійти до африканського треку з точки зору якісного добору кадрів та відповідного фінансування. Тепер і поготів не можемо.
Водночас якщо порівняти український рівень дипломатичної присутності в африканському контексті з польським чи німецьким, можна дійти висновку, що ми в цьому моменті не програємо нашим європейським партнерам.
Головною нашою хибою є неприсутність юридично. У нас немає дипломатичних представництв у більшості африканських країн.
В Намібії у нас є міцна громада, є підтримка партнерів. І все ж мені бракує юридично підкріпленої позиції. Я не є послом у Намібії. До зони моєї відповідальності входять аж 10 країн, але Намібії серед них немає. Наших амбасад немає також і в 7-ми з цих 10 країн, з котрими я працюю як посол.
Нещодавно у вас була ціла серія офіційних візитів до ряду країн континенту. Коли ми з Вами домовлялися про розмову, ви саме були на прийомі в монарха королівства Бафокенг. Давайте, поговоримо про ці візити.
Я їздила до Ботсвани, бо є послом в тому числі й у тій державі. Вона послідовно підтримує український суверенітет і територіальну цілісність. Існує така річ, як Кімберлійський Процес. Даю Вам, як журналісту, цю наводку. Ця організація заснована, якщо я не помиляюся, 2004-го року.
І об’єднує вона країни, які займаються діамантовим промислом. Великими гравцями там є саме видобувачі цих камінців.
Однією з найбільших “діамантових” країн в цьому форматі є росія. Доходи від збуту діамантів є одними з найбільших для рф. Сьогодні ми намагаємось сконцентрувати нашу увагу на тому, щоб не допустити справної торгівлі діамантами Африки та росії. Наша оскаженіла сусідка є терористичною державою. А тому не має права збувати будь-яку свою продукцію на загальнодоступних світових ринках.
Позаяк, Ботсвана має право вето у рамках Кімберлійського Процесу, рівно, як і росія в ООН, метою мого візиту серед іншого було переконати політичну ботсванську верхівку застосувати своє право проти росії.
Наприкінці Вашої розповіді, я здогадався, що візит був не просто плановим.
От бачите, як я Вас до цього висновку підвела? (Дзвінко сміється). А проте, давайте, продовжимо про мої візити.
Я була і в Габороне. Відвідувала організацію співробітництва країн африканського півдня. Ми активно працюватимемо з МЗС, щоб бути акредитованими в цьому форматі. Це також дає певні можливості.
Наш міністр Дмитро Кулеба збирається навідатися до Субсахарської Африки. Чи не є це відповіддю на лавровське турне часом? І якою буде кінцева мета цих наших поїздок?
По-перше, ні, це не є ніякою відповіддю лаврову. Серія візитів Кулеби планувалася заздалегідь. Міністр особисто мені ставив завдання з підготовки майбутньої його поїздки. В Африці – це цілий процес. Маємо, що маємо. Підґрунтя треба було готувати дуже довго. Цим ми, власне, і займалися разом з очільником нашого МЗС.
росія, відправляючи свого представника, робила це не планово. Вона намагається в такий спосіб на ходу рятувати економіку. Тоді як ми намагалися зміцнити зв’язки з африканцями вже завчасу.
Географія турне пана міністра ще до кінця не узгоджена. І у світі, й в Африці присутні надто багато факторів, що можуть вплинути на цю подорож. Однак, нічого немає екстраординарного та нового в цій поїздці немає. Вона має плановий характер, як я вже казала.
