Купити квартиру в Дніпрі

Як дослідити свій родовід – з чого почати і де шукати інформацію

Щоб краще розуміти себе і мати уявлення про своє походження, варто дослідити свій родовід – зануритися в історію своїх предків.

З чого почати, де шукати інформацію і для чого це потрібно розповідає Ukraїner, передає НСН.

Століттями Росія стирала українцям пам’ять, і зараз ми вкотре переживаємо часи, коли нас знищують і фізично, і ментально. Цілі злощасної країни-сусідки не змінилися, іншими стали лише методи. Тож знання про предків і про нас самих важливо зберігати й передавати далі. Національна пам’ять починається з кожного з нас.

Усі ми маємо 4 прабабусі й 4 прадідусі — це вже аж 8 людей. Проте часто не знаємо навіть їхніх імен, що й казати про роки життя, точні дати народження чи смерті. Голодомори, війни, депортації, русифікація, знищення архівів — усі ці лиха поступово призвели до того, що сучасне покоління не знає й не завжди вважає за потрібне досліджувати своє походження. Зрештою, в час епідемії та війни пошук коріння видається далеко не першочерговим завданням. Але саме в часи таких криз і глобальних випробувань потреба розуміння себе і своєї належності до чогось більшого набуває більшої значущості.

Коли побутове відходить на другий план — гострішими стають глибинні питання ідентифікації та самоусвідомлення. Разом із розумінням, що ми маємо власну мову, культуру й історію, з’являються нові відповіді на питання «ким ми є». Змінюється і сприйняття своєї цінності як особистості, коли дізнаємося, скільки обставин повинно було скластися, щоб ми з’явилися на світ і скільки всього довелося пережити нашим предкам. Ці історії стають чимось значно більшим, аніж просто рядками біографії.

Чому важливо досліджувати свій рід

Ті, хто все ж прагне розкопати історію свого роду з-під завалів забуття — нерідко стикаються з серйозними викликами. На відміну від, скажімо, наших сусідів поляків, які сприймають власну історію як чи не найбільшу цінність, українці лише на початку цього шляху.

Наприклад, під час Другої світової війни, коли нацисти вирішили підірвати королівський палац у Варшаві, працівники музею вивезли та сховали майже всі експонати, а після відновлення палацу в 1988 році безцінний історичний спадок повернули в його стіни.

Таке ж трепетне ставлення у поляків до національних архівів. Так, із 2009 по кінець 2021 року понад 48 млн архівних документів були оцифровані й об’єднані в архівну мережу Archiwa panstwowe та проєкт Szukaj w archiwach (станом на кінець 2022 року на сайті проводять технічні роботи) та ще понад 14,7 млн документів — в інших онлайн-сервісах. Маючи в розпорядженні ці портали, користувач може досліджувати документи, не виходячи з дому.

Україні в цьому пощастило менше. Вивезення та знищення архівів як за імперських часів (скажімо, Батуринський архів, викрадений із гетьманської резиденції під час її зруйнування в 1708 р., залишився в Москві й Петербурзі), так і під час радянської окупації (наприклад, евакуація архівів у східні регіони СРСР у часи Другої світової тощо), пожежі в архівних будівлях через умисні підпали чи руйнування під час воєнних дій, крадіжки цінних документів — усе це призвело до втрати цілих пластів української історії. Крім того, Росія продовжує нищити національну пам’ять і зараз, уже під час повномасштабного вторгнення: у листопаді, при відступі з Херсона, російські військові розграбували Державний архів Херсонської області й викрали документи з архівів судів, міської ради та РАЦСу.

Голова державної архівної служби України Анатолій Хромов каже, що Національний архівний фонд України (від XIII до XXI ст.) становить 86 млн одиниць (включно з кіно-, фото- та фонодокументами). Якусь частину документів уже відскановано, однак наразі, навіть із оптимізацією темпів оцифрування на 500 % (у порівнянні з 2019 роком), для цього знадобиться приблизно 200 років.

На відміну від Польщі, наша держава значно довше знаходилася під російським ярмом, а тому українцям потрібно докласти ще більше зусиль, щоб осмислити та пропрацювати колективну травму, зокрема щодо своєї ідентичності.

Упродовж століть Російська імперія, а потім СРСР докладали величезних зусиль, щоб максимально розмити кордони між українцями й росіянами як окремими націями. Наприклад, за допомогою суфіксів -ов, -ев, -ін зросійщували українські прізвища. Так Коваль ставав Ковальовим, Петрів — Петровим, Куліш — Кулєшовим. Або ж питомо українські частини прізвищ «відпадали». Яскравий приклад — історія всесвітньо відомого диригента й композитора Ігоря Стравинського, який до російської окупації мав подвійне прізвище — Стравинський-Сулима, бо походив із роду українських козаків. Ще один митець із козацького роду — Ілля Ріпин через зросійщення став Іллею Рєпіним. Ба більше, у Радянському союзі людям із «нєрускімі» прізвищами було в рази важче досягти кар’єрних успіхів, а подекуди — взагалі неможливо.

Сотні років ідентичність поневолених народів (українців, кримських татар, гагаузів та інших) знищували, натомість цілі покоління жили без розуміння, хто вони і якого роду. Привілейований український соціальний стан — шляхту, який існував чотириста років (XIV–XVIII ст.) — було фактично викреслено з історії і пам’яті. Декрет Всеросійського ЦВК і РНК «Про знищення станів і цивільних чинів» від 23 листопада 1917 року ліквідував права привілейованих верств суспільства, а радянська ідеологічна машина зацементувала наратив про них як «експлуататорів» і «буржуїв». Хоча саме шляхта доводить нашу приналежність до європейського дискурсу і європейської цивілізації.

Під імперською владою українська шляхта піддалася майже повній русифікації. До початку XX ст. слово «українець» фактично було синонімом слова «селянин», яке на той час звучало зневажливо, зверхньо. Ми стали суспільством, якому знищили пам’ять про власну еліту, а це цілий історичний пласт.

Так само довго маргіналізувалася козаччина: славетний спадок «одягнули» у смішні шаровари і пластикові віночки, зробивши предметом насмішок і низькосортного гумору. Разом із цим ідея «homo soveticus» не передбачала можливостей для дослідження свого походження — доступ до всіх архівів для простих людей було закрито. Тільки зі здобуттям незалежності України документи совєтських часів із грифом «совєршенно сєкрєтно» стали доступними загалу.

Суттєвим поступом у цьому питанні стало прийняття низки декомунізаційних законів. Зокрема з 2015 року діє закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Це означає, що будь-яка людина наразі має можливість дізнатися будь-яку архівну інформацію цього періоду. Натомість архіви колишнього УРСР, які, за словами Анатолія Хромова, майже на 50 % складалися із засекречених документів, були недоступні простим людям чи навіть дослідникам без спеціального дозволу.

Очільник Державної архівної служби України на прес-конференції, що відбулася в кінці липня 2020 року, зазначив, що в Україні «майже не залишилося засекречених документів часів СРСР», чим не можуть похвалитися інші країни, що були у складі Радянського Союзу.

У часи незалежності тотальне домінування російського культурного продукту (музика, книги, преса) в українському просторі, а також витіснення української мови російською призвело до того, що чимало громадян України не відчули, що щось іде не так. А вже сучасна російсько-українська війна спонукає звільнитися від нав’язаних цінностей і повернутися до свого. На жаль чи на щастя, люди, які проживають на території України — завжди опиняються в епіцентрі історії. І саме це завжди підштовхувало нас шукати відповіді на ключові питання про те, ким ми є і звідки прийшли.

Інтерес досліджувати своє коріння часто починається з родинних легенд: «хтось у далекому коліні був німцем», «чоловік від горя пішов у монахи», «дід був героєм війни» або ж «поїхав у Гамерику і не повернувся, і тепер там живуть наші “багатоюрідні” брати й сестри». Перед початком дослідження родинного дерева буде чудово пояснити своїм родичам, чому такі історії цінні й чому їх треба фіксувати. Так вдасться заручитися їхньою підтримкою і вплести кожну з таких розповідей у канву приватної (і колективної) історії.

Як досліджувати родовід і побудувати родинне дерево

Родинне дерево — це схема із зображенням поколінь членів сім’ї та їхньої спорідненості одне з одним. Як правило, вона низхідна, тобто рухається донизу. Низхідне родинне дерево починається з найвіддаленішого відомого предка з переходом до нащадків. Наприклад, найвище розміщують прадідуся, нижче — покоління дідусів (бабусь), ще нижче — батька, матір, дядька, тітку, а далі — ваше покоління: вас, братів і сестер.

генеалогічне дерево

Дерево можна намалювати й заповнювати на папері, проте зручніше і практичніше (навіть із погляду збереження даних) одразу складати його онлайн. Це ще й відкриває більше можливостей: автоматичні збіги з іншими користувачами, пошук архівних документів, зберігання всієї генеалогічної інформації в одному місці тощо.

Існує багато ресурсів, які пропонують послуги створення дерева онлайн. Ось найпопулярніші з них:

Що зробити, щоб наповнити родинне дерево

родовід 1

Поговоріть із найстаршими членами своєї родини

У старожилів феноменальна пам’ять на родичів і різні деталі, пов’язані з їхнім життям і контекстом тої чи тої доби, а це — безцінна інформація. Важливо одразу додавати людей у родинне дерево: так уникнете плутанини й не доведеться двічі робити одну й ту ж роботу. Записуйте максимум інформації: звідки походять предки, дівочі прізвища, прізвиська, родинні перекази тощо. Для надійності фіксації можна використовувати диктофон (аудіофайли з голосами родичів — теж важливе й цікаве доповнення для родинного архіву).

Попросіть показати старі фотографії

Фото варто підписати, відсканувати й теж одразу додати до дерева.

Поспілкуйтеся з рештою родичів, наскільки це можливо

Сконтактуйте з усіма, щоб отримати максимум інформації та фотографій.  Як правило, наші бабусі знають адреси й телефони всіх «п’ятиюрідних племінників», тому їх можна знайти і розпитати. За потреби — вирушіть в експедицію.

Також не варто забувати про цвинтарі. Кожне кладовище — це своєрідна база імен і прізвищ, а головне — фотографій. Дуже часто єдина світлина людини, яку можна знайти — це якраз фото на надгробку.

Продовжіть пошуки в Інтернеті

Багато інформації можна знайти, не виходячи з дому. Якщо у процесі виникають запитання — можна порадитися на генеалогічних форумах або у профільних групах у соцмережах.

Перелік корисних ресурсів:

Багато інформації про українців є на російських сайтах, тут може знадобитися VPN (усі назви у списку перекладено з російської):

У мережі можна знайти дані і про тих предків, які виїхали з України. В час між двома світовими війнами українці масово виїжджали передусім на заробітки. Ті, хто опинився на окупованій СРСР території — були безправними, людям за Збручем пощастило більше. Переважно для переїзду обирали Канаду, США, Аргентину, Бразилію, Австралію. Тож у процесі пошуків часто знаходиться заокеанська рідня.

Для пошуків родичів-емігрантів будуть корисні такі посилання:

  • National Archives of Australia — національний архів Австралії. Тут є списки пасажирів, які прибули на континент у період 1898–1972 роках.
  • The Statue of Liberty―Ellis Island Foundation — організація зі збереження Статуї Свободи. На сайті можна знайти списки пасажирів-емігрантів, які висадилися в Нью-Йорку. Із 1892 до 1954 року через острів Елліс до США прибуло 12 млн людей із різних країн, тому з 1982 року тут діє музей. Один із напрямів його діяльності — генеалогічні дослідження. Всі охочі можуть створити акаунт на сайті музею і зробити запит про предка.
  • Canada.ca — офіційний сайт уряду Канади. Тут можна знайти дані з канадських портів Галіфакс, Нова Шотландія, Монреаль і Квебек, Сент-Джон, Нью-Брансвік (різні періоди з 1608 по 1935 рік).
  • CEMLA — організація, що досліджує міграцію в Аргентині. На сайті є списки пасажирів, які прибули до країни (дані за 1882–1932 роки й окремі книги за 1930–1950-ті роки).

На цьому етапі можна звернутися до професійних генеалогів, які зроблять для вас глибше дослідження, проте можете спробувати і самі.

Дослідіть інформацію в архівах

архів

Скористайтеся зведеним каталогом метричних книг України. Також можете пошукати інформацію в Міжархівному пошуковому порталі — станом на кінець 2022 року до цього проєкту приєдналося 4 архіви. Однак його засновники (компанія «Архівні інформаційні системи» у співпраці з Державною архівною службою України) працюють над розширенням співпраці і, відповідно, покращенням цього пошукового простору. Анатолій Хромов підкреслює, що у майбутньому Міжнародний пошуковий портал акумулюватиме онлайн-версії документів усіх держархів України, цілодобовий доступ до яких матимуть усі охочі українці й іноземці (окрім РФ, для якої доступ буде заблоковано).

Ще одна цінна база для пошуків — «Український мартиролог XX ст.», де станом на кінець 2022 року зібрана інформація про 103 562 репресовані особи (1920-1950-х років).

1) Найперші архіви для досліджень — обласні. Тут нас цікавлять три види документів:

  • Метричні книги — церковні документи, де записували хрещення (народження), вінчання (одруження), смерть людей певного населеного пункту.
  • Сповідальні книги (сповідний розпис, сповідальна відомість) — щорічний обов’язковий подвірний перепис на Великдень, де зазначали причину, якщо хтось з членів родини не йшов до сповіді.
  • Ревізійні казки — акти обліку платників податків Російської імперії. Усього відбулось 10 ревізій. У них містяться відомості про власника двору: ім’я, по батькові та прізвище, якщо таке вже існувало, соціальний стан, вік (за минулим переписом і актуальним), а також відомості про родичів, які мешкали із ним.

2) Органи реєстрації актів цивільного стану (РАЦСи)

Тут можна отримати документи про близьких родичів (бабусь, дідусів): свідоцтво про народження, шлюб чи смерть. Це може знадобитися, щоб довести спорідненість (прямий кровний зв’язок між предком і нащадком).

3) Надалі можна продовжувати роботу в центральних архівах у Києві (тут можуть бути більш давні відомості). Як правило, на сайтах архівів є форма для запиту, яку треба заповнити. Важливо вписувати інформацію по одній конкретній людині, проте максимально точно й повно.

Нерідко потрібні вам справи можуть зберігатися у зовсім іншому архіві, ніж той, у який ви звернулися.

4) Архіви Міністерства внутрішніх справ (МВС) та Служби безпеки України (СБУ)

У ці архіви теж треба писати запит (електронний або паперовий лист). Кожен запит реєструють як офіційний, після цього архів не більш як через місяць має надіслати відповідь.

Якщо потрібних документів немає в СБУ, архів може порадити, куди ще можна звернутися. Наприклад, документи про депортацію, виселення, розкуркулення та кримінальні справи, пов’язані з Голодомором зберігаються в архіві МВС.

Величезна кількість архівних документів оцифрована на порталі Familysearch.

Знайдіть у мережі  інструкцію з пошуку на сайті, і зможете шукати потрібні документи без поїздок і запитів у архів.

Зробіть тест ДНК

тест днк

Щороку дедалі більше людей здають тест ДНК: одні просто з цікавості, інші — задля глибшого дослідження родинних зв’язків, а комусь тест дістається як оригінальний подарунок. Скажімо, станом на 2022 рік тільки на платформі MyHeritage більш як 104 мільйони людей з усього світу зробили ДНК-тест. Відтак це найбільша база людей зі Східної Європи.

Таке дослідження дуже корисне для пошуку родичів, про яких людина або нічого не знає, або знає дуже мало.

ДНК-тест: що це і для чого

Тест ДНК — це лабораторне дослідження, що розшифровує інформацію, яку зберігають гени. Результати можна використовувати в суді (щодо аліментів, спадщини, кримінальних справ тощо), в медичних цілях або для досліджень родоводу.

Простими словами, ДНК — це дрібні цеглинки, з яких складається тіло людини. А в кожній із них закладений унікальний код, що працює як своєрідний шифр. Якщо у людей є збіги частини цього шифру — вони кровно пов’язані, тобто є близькими або далекими родичами.

Наразі в Україні проводять ДНК-аналізи лише щодо встановлення батьківства (спорідненості між двома родичами), тому для пошуків інших родичів слід користуватися послугами зарубіжних компаній.

У генеалогічних дослідженнях аналіз ДНК дозволяє з точністю вище 99,9 % підтвердити спорідненість із тими, хто теж здав тест і зі 100 % точністю спростувати її. Також завдяки ньому можна встановити зв’язки між людьми в межах однієї сім’ї в декількох поколіннях.

Біоматеріали для ДНК-тесту дуже легко, просто й безболісно зібрати: все, що треба — взяти слину з обох щік ватними паличками, які прийдуть у наборі. Далі їх треба відправити назад у лабораторію, де вже проводитимуть дослідження. Після того, як лабораторія отримає біоматеріал — компанія надсилає результат тесту — файл, який, окрім сайту самої компанії, можна завантажити на інші веб-сервіси, що мають власні алгоритми й дозволяють досліджувати свій геном іншими способами.

Проте на Заході, де індустрія генетичних експертиз дуже стрімко розвивається, часом побоюються ризиків щодо конфіденційності таких тестів. Людина, яка передає свою ДНК, дає згоду на використання персональної інформації. Її можуть надавати поліції за запитом, проте якщо ви чисті перед законом — ці дані не будуть цікаві правоохоронним органам. Загалом, тест ДНК — це ще один інструмент у пошуку відповідей на важливі питання про нас, наш рід і наше місце в історії.

Існують Y-ДНК, мітохондріальні й аутосомні тести:

  • Y-тести використовують, щоб дослідити спадковість виключно по чоловічій лінії. Такий тест можуть здати тільки чоловіки.
  • Мітохондріальні ДНК-тести відкривають інформацію по материнській лінії. Їх можуть здавати як чоловіки, так і жінки.
  • Аутосомний тест аналізує аутосоми ДНК, тобто ті, що ми успадковуємо наполовину від батька й наполовину від матері. Саме цей тест може надати інформацію про походження особи.

Важливо пам’ятати, що в результатах ДНК-тестів про походження не йдеться про національність чи етнос. Наприклад, українцям, які користуються платформою MyHeritage, найчастіше приходить результат про «генну локалізацію» у Східній Європі, країнах Балтії і Балканах. Алгоритми різних платформ — різні, вони вираховують не так територіальну приналежність предків, а, зокрема, регіони, де зараз живе найбільше людей, у яких є збіг із вашими результатами. Тому некоректно вважати, що цей результат — карта походження. Це приблизна мапа, що показує, на яких територіях живуть люди, в які мають із вами однакові ланцюжки ДНК.

Збіги з конкретними людьми, які здали тест раніше і є у базі компанії — основна цінність результату тестування. Якщо пощастить, і тест покаже близьких родичів — ви зможете одразу додавати їх у дерево, ба більше — виходити з ними на зв’язок, якщо вони лишили контактні дані. Платформи, які продають ДНК-тести, як правило, пропонують створювати родинні дерева у них на сайтах. Таким чином, замовивши тест, ви зможете працювати з його результатами на одному сайті, проте файл із результатом можна завантажувати і на сторонні сервіси для подальших досліджень.

Ще історія України: Як з’явилися українські прізвища, що означають і яку історію приховують

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×