З часів Радянського союзу прийнято вважати, що Дід Мороз приходить в новорічну ніч і дарує подарунки. А допомагає йому молода дівчина – Снігуронька, яка є його онукою. Та цей сивий дід не завжди був добрим персонажем, а Снігуронька – насправді не його онука.
“Дід Мороз і Снігуронька для вас та ваших дітей” – напередодні Нового року у соцмережах подекуди все ще з’являються такі оголошення.
Утім коли як не зараз час розібратися, хто їх вигадав і чому ми нарешті маємо забути цих радянських пережитків минулого, передає НСН.
Що не так з Дідом?
Дід Мороз – головний атрибут Нового року в СРСР – не лише казковий герой, як його представляють в російських казках, кіно та мультиках. Насамперед він один з персонажів антирелігійної та антиріздвяної пропаганди у колишньому Союзі.
Радянська влада вирішила, що введення казкового Діда в реальне життя громадян – гарний спосіб позбутися традицій святкування Різдва, що були притаманні “братським” росії народам, а також приховати власні злочини за добре зрежисованими святами з солодкими подарунками.
Боротьба зі святом й традиціями тривала роками: за віру й прикрашену ялинку саджали, церкви знищували. Під заборону потрапили Святий Миколай, якого шанували в Україні, щедрівки з колядками й решта народних традицій. Автора найвідомішої різдвяної пісні світу – українського композитора Миколу Леонтовича – було жорстоко вбито чекістом у власному будинку.
І у той час, як український “Щедрик” лунав у кращих концертних залах Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії, США, Мексики, Бразилії, Аргентини, Уругваю, Куби та Канади, в СРСР на святах навʼязували “В лесу родилась елочка” і спонукали кликати Діда Мороза.
Робилося це все з однією метою – люди мали вірити тільки в режим й святкувати виключно ті свята, що їм дозволила партія.
Хто такий Дід Мороз насправді
Почнемо з того, що насправді Дід Мороз – міфологічний персонаж давньослав’янських племен. У давнину його вважали повелителем зими та морозів, а називали по-різному: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник, Мороз, Дядо Коледа, Позвізд. Існує міф, що Дід Мороз – це перевтілення слов’янського бога Морока, якого вважали повелителем зими та холоду.
Образ Діда Мороза був злим. Його уявляли велетенським дідом із сивою бородою, що виморожував людей, їх посіви та худобу. За переказами селяни боялися цього персонажа, залишали для нього гостинці: оладки, кисіль, печиво. А в деяких поселеннях навіть людську жертву. У лісі до дерева прив’язували молоду дівчину та залишали на ніч. Так просили не губити посіви та худобу. Якщо дівчину вранці знайдуть замерзлою та ще й покритою льодом чи снігом – це означає, що Мороз прийняв жертву, і зиму люди переживуть без втрат.
Як уявляли Діда Мороза в прадавні часи
З розвитком суспільства жертви для міфологічного Зимника ставали менш жорстокими. Замість людей його задобрювали вбитими тваринами або їжею. Робили це у день зимового сонцестояння, коли ніч була найдовшою в році. Цей день у давнину вважали початком астрономічної зими і, зазвичай, погода була найбільш морозною. Тому люди намагалися робити підношення лісовим богам, які розвішували на гілках дерев. Люди приносили в ліс напої, їжу, розпалювали ритуальні багаття, колядували та ворожили. Так святкували народження нового Сонця. Вважається, що ці обряди були зачатками сучасного святкування Нового року.
З появою християнства церква стала засуджувати поклоніння образу Тріскуна, адже вважала це тяжким гріхом та єрессю. На зміну злому образу прийшов добрий − Святий Миколай. Йому не треба було приносити пожертви, адже він не нищив людей та їхні статки морозами. Натомість приносив дітям подарунки, а неслухняним міг принести під подушку різки.
Святий Миколай
Дід Мороз, як добрий персонаж, з’явився лише наприкінці 30-х років ХХ століття. Сталося це через те, що більшовики, прийшовши до влади 1917 року, розгорнули антирелігійну політику, а образ Святого Миколая, що виконував до тих пір роль дарувальника подарунків для дітей, заборонили. На зміну прийшов оновлений образ Діда Мороза − доброго персонажа із сивою бородою, що не має стосунку до церкви. Тоді і дали дозвіл людям на святкування Нового року, але 1 січня поки ще залишалося робочим днем.
Деякі науковці вважають, що святкування Нового року впровадили аби відвернути увагу людей від масових репресій та кількох Голодоморів.
У житті українців як новорічний персонаж Дід Мороз з’явився у 1935 році, разом з ялинкою, яку радянська влада вирішила “реабілітувати”, проте у новому статусі.
Галичани та буковинці вперше побачили Діда Мороза у 1939-му, коли на їхні землі прийшла червона армія.
Ідейний батько та “творець” Діда Мороза в тому статусі, як ми його знаємо – головний організатор Голодомору в Україні й борець з українським опором Павло Постишев. За його ідеєю Дід Мороз мав допомогти зменшити вплив церкви й народних традицій серед людей та тим самим розмити національну ідентичність.
З цією ж метою радянська влада ввела у святкування нові символи: різдвяну ялинку замінили на новорічну, восьмикутну вифлеємську зірку – на комуністичну п’ятикутну червону, а замість традиційних прикрас із соломи на ялинку почали вішати іграшки, що зображували головні здобутки радянської влади: фігурки шахтарів, космонавтів, ракети та навіть кукурудзяні початки. А в новорічні привітання почали вставляти важливі для партії наративи.
28 грудня 1935 року на першій шпальті газети “Правда” було опубліковано статтю, яку написав Постишев: “Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку!” А вже незабаром у Харкові – українському місті, що постраждало через штучний Голодомор, провели перше святкування радянського НР. Лише через рік почали святкувати й в Москві.
Приховування злочинів радянської влади та відтворення в очах народу “благодійників” та “рятувальників”, що прийшли подарувати людям свято – важлива пропагандистська мета, яку за допомогою Діда Мороза вирішувала влада.
На тлі нескінченних репресій, пограбувань, насильницьких смертей та штучного голоду чекісти влаштовували свята, дарували цукерки й розповідали про добро комуністичної партії. Так дітей змалечку намагалися привчити до правильних для радянської системи цінностей.
До речі, це майже та сама пропагандистська модель, за якою сьогодні російські війська намагаються під виглядом гуманітарних конвоїв “врятувати” українців у Маріуполі. Щоправда, сьогодні замість Діда Мороза використовується образ “російського солдата-рятувальника”.
А що до Снігуроньки?
Персонаж Снігуроньки з’явився через 20 років після Діда Мороза – 1937 року. Взяли цю постать з дівчат, яких, за язичницькими повір’ями, приносили в жертву богу Зимнику.
Цікавим фактом є те, що за понад 60 років до цього, 1873 року, російський драматург Олександр Островський написав п’єсу “Снігуронька”. Зробив це під враженням від легенд про жертвоприношення дівчат. А 1881 на сцені Маріїнського театру відбулася прем’єра однойменної опери, музику до якої написав композитор Микола Римський-Корсаков.
На рубежі XIX та XX століть після появи п’єси, образ Снігуроньки набув популярності. Фігурками із її зображенням прикрашали ялинку, на її манер вбиралися дівчата. Часто сцени із п’єси або опери інсценували на сімейних святах.
Під час антирелігійної кампанії більшовиків Снігуронька була заборонена. Однак вже 1937 році − через 20 років після появи Діда Мороза, вона з’явилася на виставі у московському Будинку Союзів. Образ Снігуроньки – це тендітна дівчина, онука Діда Мороза, що допомагає йому у своїй новорічній діяльності. На святах вона є посередницею між дітьми і Дідом Морозом, інколи біля новорічної ялинки з’являється раніше за свого дідуся та разом з дітьми закликає його на свято.
У 1950 роки сценарії новорічного свята детально прописувались та затверджувались у кабінетах вождів. Над їхнім створенням працювали дитячі радянські письменники Лев Кассіль та Сергій Михалков.
Так, наприклад у фінальній сцені святкування Нового року міг бути вписаний епізод з розсуванням лаштунків, за яким у кінці вистави відкривався величезний портрет Сталіна. А Дід Мороз і Снігуронька тим часом закликали дітей до хороводу навколо ялинки з пропагандистськими віршиками:
В дружный круг у елки встанем
И споем со всей страной:
“Славься, наш великий Сталин!
Славься, Сталин наш родной!”
Чому ми маємо відмовитись від Діда Мороза й перестати кликати його до дітей
Україна має власних героїв. Задовго до появи радянського Діда Мороза в Україні співали колядки про Миколая, а у Києві на Аскольдовій могилі стояла церква на його честь.
Після розпаду радянського союзу від Діда Мороза відмовились багато країн. У Словенії повернулись до традиційного божка, у Болгарії кличуть Дядо Коледе, а у Польщі шанують Святого Миколая.
Україні та решті країн, де під час новорічних свят подекуди все ще чекають на Діда Мороза, також пора відмовитись від цього пережитку минулого. Не варто забувати: як і за багатьма пам’ятками радянської пропаганди, за образом цього “кривавого діда” також приховуються злочини СРСР й тисячі смертей.
Джерело: РБК-Україна, Суспільне
