Реконструкція: Україна. Гуляйполе – місто на лінії вогню, Нестор Махно, історія і сучасність, архівні фото, спогади

Зміст

• Де знаходиться Гуляйполе?
• Історія Гуляйполя: коли з’явилося місто, як розвивалося у 18 і 19 століттях
• Паровий млин «Надія» у Гуляйполі: що про нього відомо
• Гуляйполе на початку 20 століття
• Нестор Махно і його вільна республіка
• Радянський період Гуляйполя
• Гуляйполе у незалежній Україні

Банк товариства єврейських та німецьких колоністів. Будівля зведена у 1901 році. У ній багато років розміщувався Гуляйпільський краєзнавчий музей. Так будівля виглядала до великої війни

Можливо, хтось думає, що назва міста утворилася саме тоді – у часи діяльності Махна? Адже вона якнайкраще личить тому, що робив пан анархіст. Але це не так. Просто співпадіння. Історія у імені міста зовсім інша, назва з’явилася задовго до народження Махна. А от чи могла вплинути на характер і долю революціонера? Все може бути…

Отже у цьому матеріалі – історія у сумна сучасність міста Гуляйполе. Цікаві факти. Архівні фото, знайдені і збережені місцевими краєзнавцями у Фейсбук-спільноті Гуляйпільські старожитності, за що їм велике спасибі. А також декілька художньо реконструйованих нами старих світлин, які допомагають уявити, яким було місто десятки років тому…

Обов’язково прочитайте про Гуляйполе. Місто, яке вже майже три роки відбивається від російської навали. А колись подарувало світові видатного анархіста. Воно тримається з останніх сил сьогодні. І точно заслуговує на увагу!

Де знаходиться Гуляйполе?

Місто Гуляйполе знаходиться у Запорізькій області за 98 км від Запоріжжя, в долині річки Гайчул (назва водойми етимологізується з тюркських мов — гай «вільний» + чул «степ»), на території Пологівського району, частково окупованого.

Ще на самому початку повномасштабної війни росіяни майже впритул підійшли до Гуляйполя. Та тут і спинилися. Точніше, їх спинили наші героїчні ЗСУ. І продовжують утримувати буквально у декількох кілометрах від славетного міста весь цей час. Від жителів часто можна почути, що окупантам не по зубах Гуляйполе. Адже сам Нестор Махно з небес захищає свою малу батьківщину від чужинців.

Гуляйполе на мапі бойових дій станом на січень 2024 року

Щоправда, мешканців у Гуляйполі залишилося зовсім мало. Від сили десята частина… Якщо на момент початку великої війни тут проживало близько 16 000 людей, то зараз ледве набереться 1600… І це переважно старенькі, які не хочуть залишати свій дім попри страшні випробування… Їм допомагають виживати волонтери, які привозять хліб, воду, дрова.

А окупанти нищать Гуляйполе з особливою жорстокістю. Вже навесні 2022 року тут зникли світло, вода і газ. Місто фактично зруйноване. Знищені його історичні пам’ятки, у тому числі легендарний паровий млин Шредера – головна родзинка і візитна картка Гуляйполя.

Але так вже колись було… Можливо, не зовсім так страшно, як зараз. Але ж було… Під час Другої світової війни теж палало Гуляйполе і замість красивих будівель залишалися згарища та руїни. А потім люди все відбудували. І мирно жили до приходу нової орди.

Історія Гуляйполя: коли з’явилося місто, як розвивалося у 18 і 19 століттях

Гуляйполе не завжди було містом. Цей статус воно отримало лише у 1938 році. А до цього було селом, заснованим у 1770-х роках на колишніх землях Кальміуської паланки Вольностей війська Запорозького низового в контексті політики Російської імперії по залюдненню та освоєнню завойованих запорозьких вольностей.

У 1785 році правління Катеринославського намісництва зобов’язало Новомосковський земський суд заснувати й облаштувати біля Гайчура при балці Калмичкі державну військову слободу Гуляйполе.

Першими мешканцями тут були переселенці зі Стародубщини, а згодом почали прибувати люди з Київщини, Чернігівщини, Полтавщини та Слобідської України.

У 1794 році поселення мало 150 дворів. А у 1797 році тут вже побудували дерев’яну православну церкву «Воздвиження Честного і Животворящого Христа Господнього». Щоправда, вона згоріла через рік. Потім на її місці звели нову.

Жителі села активно займалися землеробством і тваринництвом. Розвивалася торгівля. У 1859 році в Гуляйполі відбувся перший ярмарок. Діяли більше півсотні торговельних підприємств і велика кількість торговельних лавок. Торгівля сприяла припливові населення. І до 1859 року тут вже мешкало близько 2520 осіб.

У 1868 році в Гуляйполі з’явилася перша земська школа (сучасна ЗОШ №1). ЇЇ будівництво ініціював барон Микола Корф – він, хоч і не був гуляйпільцем, але тісно пов’язаний з містом.

Барон Корф Микола Олександрович (1834-1883)

Педагог і просвітник, земський діяч, почесний член Женевської Академії наук, почесний член Петербурзького педагогічного товариства, а також Московського комітету писемності та Московського університету.

У селі Нескуче Великоновоселківського району Донецької області у барона Корфа був родовий маєток та земельні володіння. Пізніше у його власність перейшла і частина села Темирівки Гуляйпільського району.

Поміщик належав до знатного роду баронів Корфів, що походив із Вестфалії (Західна Німеччина). Представники цього роду були на російській службі з 17 століття

Микола Корф став не тільки талановитим публіцистом і письменником з педагогічної тематики, а й активним земським діячем та плідним практиком на тогочасній ниві народної просвіти. Він займався створенням початкових шкіл і відкрив їх понад сорок у селах Катеринославщини. Це був новий тип сільської школи для народу, як її називали – «корфовська тризимка». У цих школах з трирічним терміном навчання уроки давалися одним вчителем одразу у трьох класах.

Для таких шкіл Микола Корф розробив плани занять, навчальні підручники, методичні посібники для вчителів. У своєму домі в Нескучному він проводив перші вчительські з’їзди, один з них проходив і в Гуляйполі.

Педагог відстоював право українських дітей на навчання рідною мовою в початковій школі.

Увійшов в історію також як організатор сільських народних бібліотек, читалень. Був автором великої кількості методичної літератури для шкіл, книг та статей на педагогічну тему.

Іменем барона Корфа, який ініціював і допомагав у розбудові першої земської школи у Гуляйполі. названа одна із вулиць міста.

Новий корпус СШ №1 та вулиця Соборна.
Гуляйполе, 1960-ті рр.

Наприкінці 19 століття у Гуляйполі жваво розвивалася промисловість. Підприємства з’являлися немов гриби після дощу.

У 1882 році почав працювати завод сільськогосподарських машин підприємця Крігера. Через 10 років ще один такий завод і паровий млин відкрив капіталіст Кернер. Обидва заводи випускали жниварки, кінні молотарки, січкарні тощо.

Великий паровий млин мав і поміщик Шредер. Цей млин згодом став однією із візитівок Гуляйполя, мав назву «Надія» і пропрацював аж до наших днів, поки не був зруйнований рашистами.

Паровий млин «Надія» у Гуляйполі: що про нього відомо

Млин поміщика Шредера, 1894 року побудови (вул. Соборна). Так він виглядав до початку повномасштабної війни

Будівля була унікальним зразком промислової архітектури Запорізького регіону та входила до історичного ареалу міста. Млин був збудований купцем другої гільдії Самсоном Саксаганським. Купець вклав в будівництво величезні кошті й навіть заліз у борги. Проєкт та саме будівництво виконала відома проєктна та будівельна контора Антона Ерлангера. Величезний паровий двигун закупили в Англії.

У 1907 році Самсон Саксаганський продав млин меноніту Давіду Шредеру. Фактично млин став і першою електростанцією Гуляйполя, адже у 1912 році при ньому відкрилась центральна електростанція міста.

З 1915 року його власником стало товариства «Кємах».

За радянських часів та за часів незалежності України, аж до російського вторгнення, споруду використовували за призначенням – як млин.

Нижче фото першої половини 1930-х років, на якому зафіксовано паровий млин “Надія”. Наразі це єдине відоме фото млина, де він зафіксований у своєму первісному вигляді. Бо вже у 1935 році млин згорить (вигорить висока його частина), а при подальших відновленнях вже будуть втрачені оригінальні його частини та елементи.

Так млин виглядав у 1990 роки.

Паровий борошномельний млин “Надія” 1990 роки

А це – найсучасніші фото.

На жаль, будівля не пережила російсько-українську війну. Окупанти неодноразово обстрілювали млин у 2022 і 2023 роках. А нічний удар 17 лютого 2024 року став фатальним. Внаслідок нього була зруйнована історична будівля парового млину «Надія» — одна з найвизначніших та найупізнаваніших споруд історичного Гуляйполя.

Гуляйполе на початку 20 століття

В останні роки 19 століття стартувала нова ера у розвитку Гуляйполе. ЇЇ початок зумовило прокладання залізниці Чаплине — Бердянськ у 1898 році. Це дуже суттєво позначилося на економічному розвитку села.

Залізнична станція Гуляйполя. Зараз це селище Залізничне. Датовано квітнем 1943 року

В цей період Гуляйполе вже впевнено можна було назвати торгово-промисловим містечком.

Стали до ладу обозний та винокурний заводи, кілька олійниць, торговельні склади. Працювали 2 заводи сільськогосподарських машин, чотири винокурні та одна пивоварня.

Три парові млини були у Гуляйполі та ще десятки по навколишнім селам та економіях, що входили до гуляйпільської волості. Окрім них навколо була велика кількість селянських «вітряків». Крім цього у Гуляйполі працювало два цегельно-черепичних заводи та дванадцять по селах і хуторах.

Поряд із промисловими підприємствами, у селі існувало півтора десятка невеликих, напівкустарних виробництв — екіпажна майстерня, декілька гончарень, а також олійниці, кузні, столярні та інші майстерні.

З 1884 року й аж до Першої світової війни через кожні три роки в Гуляйполі відбувалися земські виставки-аукціони сільськогосподарської та промислової продукції.

Один з корпусів гуляйпільської земської лікарні, що була збудована в 1870-80-х рр.
Знесений при будівництві КСК “Сучасник”.
Фото кінця 1940-х рр.

Було збудовано й нову церкву – з каменю.

Гуляйпільська Хресто-Воздвиженська (з 1906 р. – Свято Троїцька) церква. Збудована протягом 1890-1900 років, підірвана  комуністичним режимом в 1935 році.
Фото початку ХХ-го століття (1901-1910)

А це – 1935 рік

Фото священника гуляйпільської Свято-Троїцької церкви Олександра Тимофійовича Лоскутова. Фотокартка зроблена перед висвятою в сан в 1913 р. в м. Олександрівськ (Запоріжжя) в фотоательє Сковороденка С.В. Крім того, О.Т. Лоскутов викладав Закон Божий в багатьох школах Гуляйполя та в жіночій гімназії, був одним з засновників та активним діячем товариства “Просвіта” в м. Гуляйполі.

Після Першої світової та радянсько-української воєн у Гуляйполі відбувалися нові соціально-економічні перетворення, спричинені зміною державної влади та політичного режиму.

Гуляйпілець Артем Артемович Литвиненко. Учасник Першої світової війни. Солдат 54-го піхотного Мінського полку 14 піхотної дивізії Російської імператорської армії. Загинув (пропав безвісти) у травні 1915 року біля села Тамановичі сучасного Мостиського району Львівської області під час бойових дій

І ось тут ми підходимо до головної, мабуть, події в історії Гуляйполя.

Нестор Махно і його вільна республіка

Нестор Махно (Ілюстрація Володимира Заграничного)

Широку славу Гуляйполе набуло під час радянсько-української війни. Саме тут у 1919—1921 роках містився осередок махновського руху. Гуляйполе було столицею Вільної території.

Нестор Махно народився в родині селянина і був п’ятим сином

Майбутній ватажок анархістів Нестор Махно народився 26 жовтня (7 листопада) 1888 у родині 42-річного Івана Родіоновича Міхна (Міхненка), колишнього поміщицького селянина села Гуляйполе, та його дружини Євдокії. Наступного дня хлопчика охрестили у Христо-Воздвиженській церкві й дали ім’я Нестор.

У 1889 році, коли Несторові не виповнилося ще й року, його батько помер. А мати Явдоха Матвіївна Передерій залишилася у великій матеріальній скруті з п’ятьма синами.

«На 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 копійок в день», — так згадував Нестор Махно про своє дитинство. Згодом він працював у малярній майстерні, в купецькій лавці

У 1906 році став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», яка діяла на Катеринославщині. Така діяльність очікувано не віталася імперською владою. В житті Махна почалися переслідування і арешти.

Він був тричі заарештовуваний за підозрою в причетності до ряду політичних убивств та експропріацій. Останній раз – у 1908. Звільнений з ув’язнення в березні 1917.

А потім настали буремні роки великих змін…

Нестор Махно

Республіка, яка не мала аналогів

Виникнення в Гуляйполі “держави в державі” досі вважають однією із найцікавіших загадок історії України. Незважаючи на те, що збереглися архівні документи, які проливають світло на основні події “махновщини”, її роль в становленні української державності ще не визначена.

Наприкінці 1918 року обстановка в Україні була непростою. Влада Директорії УНР, що змінила гетьмана Скоропадського, була занадто слабка. В українській провінції цілі райони контролювалися арміями, зграями і бригадами місцевих отаманів, що прагнули встановити свою владу. У той час в Україні виникла ціла низка незалежних “республік”: Переяславська, Дерманська, Мліївська, Пашковська, Баштанська.

Але те, що відбувалося в Гуляйполе, не мало аналогів.

Махно спробував створити особливу форму громадського устрою, що сягала коренями у часи Запорізької Січі.

Отже, 24 березня 1917 року Нестор Махно вийшов із потяга на станції Гуляйполе, де його зустрічала велика група прихильників. Вже досить відомий на той момент анархіст повернувся додому після довгого ув’язнення.

Перший етап махновського руху був відносно мирним і охоплював села всього двох волостей: Гуляйпільскої і Камишевахськой. Але вже до кінця 1917 року Гуляйполе стало помітною політичною величиною у рамках свого повіту.

Анархісти сподівалися, що революція, яка відбулася, не тільки змінить політичну еліту, а переросте в соціальну. І в суспільстві встановиться новий принцип організації – безвладний.

У Гуляйполі Махно створив Селянську раду, яка до літа 1917 року стала найвпливовішою політичною силою в окрузі. Важливим питанням, за рішення якого взявся Махно, було питання про землю. На першому ж районному з’їзді селянам було запропоновано об’єднатися в комуни.

Вибір між більшовиками і Центральною Радою

Але ще важливішим було питання військового характеру. З самого початку діяльності “батько” поставив перед собою мету забезпечити оборону свого району від будь-якого вторгнення ззовні.

Політична ситуація була така, що Махнові належало зробити вибір в конфлікті між більшовиками і Центральною Радою. Махно тричі укладав союз із червоними, не один раз укладав союз із представниками української сторони.
Ставлення Махна до УНР було неоднозначне і проходило певну еволюцію. Спочатку це були ворожі відносини. В чомусь Махно піддавався й більшовицькій пропаганді, а в чомусь у нього були особисті претензії до Центральної Ради. Тому що саме Центральна Рада уклала Брестський мир з кайзерівською Німеччиною, монархічною державою, яка прийшла на наші землі нібито як союзник Української Народної Республіки, але широкі верстви населення сприймали німців та австрійців як окупантів.

Від австрійців постраждала родина Махна, один з братів був розстріляний. Дуже багато односельчан, земляків Махна також постраждали, по суті, від окупантів. Махно складно притирався до патріотів незалежної української держави. На партизанському рівні він співпрацював з багатьма пропетлюрівськими отаманами, але чомусь не сприймав самого Петлюру, дуже критично до нього ставився.

У певні періоди більшовики здавалися йому менш небезпечними. Тому Другий районний з’їзд рад проголосив недвозначну резолюцію: “Смерть Центральній Раді”!

Необхідно було створити боєздатну армію. І Махно зробив, здавалося б, неможливе. Він, що ні дня не служив в регулярній армії, не мав скільки-небудь серйозної підготовки, створив військо, з яким були вимушені вважатися набагато краще озброєні і підготовлені частини.  Створення збройних сил Гуляйполя почалося із заклику записуватися в “Чорну гвардію”. Спочатку в неї вступило всього 60 осіб з числа місцевої молоді, до січня 1918 року вона виросла до 300 осіб, а у кращі часи своєї історії армія Махна нараховувало понад 80 000 «штиків».

Бойове хрещення махновці отримали на початку 1918 року, коли Олександрівськ був атакований гайдамаками Центральної Ради. Махно тоді виграв свою першу битву.

Після укладення Брестського миру (3 березня 1918 року) на Гуляйполе рухалися об’єднані німецько-українські війська. Махно поїхав до Москви, аби заручитися підтримкою більшовиків та анархістів. Але після низки зустрічей зрозумів: йому ні від кого чекати допомоги.

Дібрівський загін отамана Щуся 1918 рік.

Переодягання, тачанки, експропріації

Повернувшись додому, Махно взявся формувати партизанський загін. На одному із сходів його було оголошено “батьком” усього революційного повстанства в Україні.

Загін воював з гетьманськими і австрійськими військами. Використовуючи тактику партизанської війни, здійснював озброєні «вилазки»: несподівано нападали і так само несподівано ховалися, щоб наступного дня з’явитися десь за сотню верст. Нерідко використовували і трюки з переодяганням: переодягнувшись у форму вартових (поліцейських), махновці приєднувалися до справжніх гетьманських загонів, а потім несподівано нападали і знищували їх.

У інших випадках махновці вступали в контрольовані ворогом села під виглядом весільного потягу або похоронної процесії. У цих “представленнях” брали участь одягнені по-святковому люди похилого віку, жінки, діти. Іноді в наречену переодягався особисто Махно. Благополучно минувши сторожові пости, махновці захоплювали ворожий штаб і вимагали від військової частини негайної капітуляції.

Важливим військовим відкриттям того часу стали тачанки. На віз ставилися кулемети, які могли на повному ходу поливати ворога вогнем. А якщо виникала необхідність швидко розформувати загін, то тоді кулемет геть, в затишне місце, кінь – в стійло, віз – на двір. Форми у повстанців не було, тож відрізнити мирного селянина від махновця було важко.

Таке виглядали легендарні тачанки

Організував Махно і власну армійську контррозвідку. До її складу входили вихідці з соціальних низів, але працювали вони досить ефективно.

У історичній літературі зустрічається немало згадок про махновський терор. Але застосовувався він суворо вибірково. Знищенню підлягали гетьманські вартові, російські і австрійські офіцери, чиновники держадміністрації і поміщики, які переслідували селян. Причому селяни самі вирішували, хто з їх кривдників гідний смерті, а повстанці виконували вирок.

Крім того, махновці ділилися з жителями захопленого села узятими в бою трофеями, залишаючи іноді до половини цінностей. Не дивно, що селяни охоче підтримували свого “батька” – і якщо йому для операції були потрібні додаткові бійці, багато хто з них охоче відгукувався, а після бою поверталися додому.

При Махнові окремі повстанці громили євреїв, але масових погромів – таких, як при білих і червоних, – землі “Махновії” не знали.

У економіці “Гуляйпільської республіки” перше місце займали інтереси селянства, збереження вільного ринку. Ця мета була ідеологічно обґрунтована і закріплена на декількох з’їздах фронтовиків-повстанців. Серед основних тез ідеології були наступні: заборонити проведення продовольчої диктатури радянської влади, боротися за економічну свободу селянства.

«Смерть всім, хто на пиришкоді добутья вільності трудовому люду». Прапор махновців, 1920 рік

Втім, методи досягнення цієї благородної мети були далекі від законних. Наприклад, інспектор-контролер Третьої Української армії Яків Сельцовський докладав:

“Бригада Махно на станції Пологи 30 березня захопила 50 вагонів з цукром, 13 квітня – на станції Стульнево – 7 вагонів з борошном, 15 вагонів фуражу”.

Всього за весну 1919 року військами Н. Махна було реквізовано таким чином 90 вагонів продовольства і пального.  Махно ніскільки не турбувало, що захоплені ним ешелони мали своїх відправників і адресатів. Експропріюючи продукти і створюючи недоторканний запас, він в той же час вживав заходи для захисту населення від продрозкладки. Комісарів, що проводили її, Махно відкрито оголосив ворогами народу.

На Гуляйпільщині були скасовані податки з селянства до державного бюджету.

А ось до робітників Махно відносився далеко не так прихильно. Він навіть не намагався з’ясувати потреби промисловості і вважав, що робітники повинні вести той же спосіб життя, що і селянство.

Були узяті Кривий Ріг, Нікополь, Олександрівськ, Катеринослав

Тим часом над Повстанською армією згущувалися хмари. Махно, що об’єднався з більшовиками проти Денікіна, чесно виконував умови договору. Безліч разів його загони виходили з оточення, перетворюючи неминуче, здавалося б, поразка в блискучу перемогу. Чисельність махновської армії нестримно збільшувалася і сягнула 80 000 осіб.

До того ж переміщалася вона з небувалою для таких великих військових формувань швидкістю – до 120 км в день. Були узяті Кривий Ріг, Нікополь, Олександрівськ, армія переправилася через Дніпро і рвонулася далі. Відстань від Умані до Гуляйполя була здолана всього за два тижні.

У ставці Денікіна з наростаючою панікою відмічали на карті втрачені міста: Токмак (6 жовтня), Бердянськ (8 жовтня), Мелітополь (9 жовтня), Маріуполь (14 жовтня), Юзово (16 жовтня), Гришино (19 жовтня).

Тилові частини армії Денікіна були поголовно розбиті, військові склади знищені або потрапили в руки махновців. Артилерійська база в Маріуполі і на Бердянській косі була ліквідована. Залізниці зруйновані. Зв’язок з портами Чорного і Азовського морів, що поставляли постачання денікінським військам, був перерваний. Махно повністю контролював територію розміром приблизно в дві губернії.

Ще однією блискучою перемогою стало узяття Катеринославу. Махновці застосували військову хитрість: прибули на вокзал на потягу під виглядом робітників. Незабаром місто було захоплене.

Більшовики злякались і підступно зрадили

Більшовики оцінили військову потужність і неординарні здібності свого тимчасового союзника. І тому стали побоюватися, що його вплив може стати занадто сильним. Скориставшись тим, що в Україні поширився тиф і армія Махно була фактично розпорошена (усім була зрозуміла загроза зосередження в одному місці великої кількості бійців в розпал епідемії), більшовики почали полювання на непокірного отамана.

Перший напад стався під Павлоградом. Червоні оточили великі частини армії на чолі з Махном. Але він не став вплутуватися в бій, розпустив частини на дрібні групи і буквально розчинився в повітрі. Не раз більшовики оточували махновців, але всякий раз історія повторювалася: невловимий “батько” всякий раз устигав піти, зберігши велику частину військ.

Майже два роки точилася запекла боротьба між махновцями і більшовиками.  За вісім місяців 1920 року махновці пройшли більше 1400 км по червоних тилах.  Цей період існування махновщини іноді називають “республікою на тачанках”.

У тому ж 1920 року Махно виявився у сфері пильної уваги Врангеля, що почав наступ в Таврії. Врангель був зацікавлений в союзі з “батьком”, проте Махно, який люто ненавидів білогвардійців, від альянсу відхилився. Одночасно він продовжив боротьбу з більшовиками, влаштувавши рейд по верхньому Дону.

Під час однієї з битв він був поранений розривною кулею в ногу, тому до кінця життя залишився кульгавим.

Радянський уряд пішов на принизливий крок

Незабаром більшовикам стало ясно, що без союзу з Махно Врангеля зупинити не вдасться. Радянський уряд був вимушений піти на досить принизливий крок – попросити допомоги у людини, за якою ще нещодавно полювали.

Махно торжествував. У договорі, який був складений повстанцями, обумовлювався цілий ряд умов: входження армії Махно до складу Червоної армії в якості автономної одиниці; звільнення всіх анархістів і махновців, що містяться у в’язницях України, автономію махновського району.

Виконання останньої умови означало, що “Махновія” мала б внутрішній суверенітет, формально входячи до складу УРСР. Зокрема, республіка зберігала б свою власну армію і право вступати у відносини з іноземними державами. Останній пункт договору викликав особливо серйозні заперечення. Він суперечив конституційним основам РРФСР, і його потрібно було погоджувати безпосередньо з Москвою. Махновці, що де-факто встановили автономію на своїх землях, охоче погодилися почекати, поки усі юридичні формальності будуть улагоджені.

Тим часом вплив махновської ідеології поширювався. Партійний історик М. Равич писав

“Головне зло – це вплив Махна на Червону армію. Махновщина – це дух партизанщини взагалі. І тепер в рядах Червоній армії залишилося багато червоноармійців, в яких сидить біс махновщини. Махновщиною заражена уся Україна, усі її партійні, цивільні і військові установи. Кожен український революціонер, більшовик, лівий есер в тій чи іншій мірі схильний до цього захворювання”.

Більшовики в ході переговорів наполегливо відмовлялися друкувати текст договору в газетах і приносити публічні вибачення. Вони не збиралися виконувати умови договору і сподівалися просто використовувати махновську армію в боротьбі з Врангелем.

Історіограф Ставропольської кінної бригади писав:

“Пропозицію “батюшки” прийняли лише з однією метою – залучити його банди в “кримський мішок” і там остаточно розгромить”.

Врешті-решт, під загрозою переростання наступу Врангеля в зимову кампанію, договір був надрукований – правда, у сильно урізаному виді.

Після публікації договору махновці стали діяти. Вони прорвали врангелівський фронт в Таврії, одними з перших форсували води Сивашу і знищили кінний корпус генерала Барбовича.

Захопивши 13 листопада 1920 року Сімферополь, махновці змусили білих кинути перекопські позиції і почати втечу до портів.

Гуляйполе не передчувало біди

Махно, який на той момент все ще не оправився від поранення, залишався тим часом в Гуляйполі. Тут на цей момент активно впроваджували реформування школи, прагнучи відокремити її від держави. Велику роботу проводила дружина Нестора Махна Галина Кузьменка, уродженка Кіровоградщини, освітянка. Вона проводила значну просвітницьку роботу серед селян, з її ініціативи відкривалися народні школи, бібліотеки — предтечі радянських лікбезів та робфаків.

Галина Кузьменко з чоловіком Нестором Махном та донькою Оленою, 1925 рік

У Гуляйполі повсюдно працювали курси ліквідації неписьменності. Випускалося декілька газет, друкувалися листівки, влаштовувалися мітинги, лекції, аукціони в допомогу пораненим. Особливо популярними були спектаклі похідного театру.

Існування Гуляйполя здавалося як ніколи спокійним і мирним. Але Махно не вірив більшовикам. За деякими даними, у разі чергової зради червоних він був готовий організувати в середовищі Червоної армії велику антибільшовицьку змову. Але цей план так і не був реалізований.

Друга зрада більшовиків і кінець Вільної республіки

23 листопада махновці затримали в Гуляйполі дев’ять агентів ЧК, посланих для організації вбивства Махно. Від агентів Махно дізнався про підготовлюване оточення Гуляйполя і плани по розгрому повстанців.

Через три дні були заарештовані і потім розстріляні члени махновського представництва в Харкові, потім убитий найближчий соратник Махна Каретників.

26 листопада Червона армія почала наступ на Гуляйполе. Частини червоноармійців наступали на центр махновського руху з трьох сторін. Махну дивом вдалося вийти з оточення.

Тим часом йому на допомогу поспішала з півдня кримська група. Але 27 листопада 1920 року вона була оточена переважаючими частинами Червоної армії, що наказали махновцям роззброїтися. Махновці відкрили вогонь з усіх кулеметів і зуміли вирватися з Криму через Перекопський перешийок в Таврію. Вони попрямували до Гуляйполя. Але не дійшли…  Командування червоних виставило на їх шляхи війська. Махновці потрапили в “кільце”, і кримська група була практично повністю знищена.

Проти армії Махна, за різними оцінками, було виставлено від 150 до 350 тисяч бійців. Але навіть цій гігантській армії не відразу вдалося розгромити військо легендарного отамана.

Після цього ще відбулася низка боїв. Співвідношення сил повстанців і більшовиків було 5 тисяч проти 60 тисяч. Але навіть з такими силами Махну вдалося виграти кілька битв. “Батько” відчайдушно мстив комуністам, що почали застосовувати проти селян масові репресії. Кожного, кого підозрювали в лояльному відношенні до Махна, розстрілювали на місці. У селі Новоспасівка за підтримку повстанців був розстріляний кожен другий. Відповідь махновців була менш жорсткою. Історики підрахували, що за час рейдів по Україні махновці убили 3500 чоловік – це значно менше, чим число страчених червоноармійцями тільки в Гуляйполі.

Після того, як повстанський район був буквально переповнений червоними військами, армія махновців втратила свою основну базу. І хоча Махно ще намагався боротися, а по всій країні раз у раз спалахували вогнища селянських повстань, доля Гуляйпільської республіки була вирішена. Після цілого ряду операцій, в яких брали участь кращі сили повстанської армії, рух розпався.

У серпні 1921 року, вичерпавши всі наявні можливості, Махно з невеликим загоном перейшов румунський кордон. Згодом через Польщу він перебрався до Франції, з 1924 останні свої роки прожив у Парижі, бідуючи та ідейно продовжуючи боротьбу з більшовизмом на сторінках своїх спогадів і публіцистики, з гіркотою спостерігаючи за остаточним розгромом Гуляйполя – мрії про державу без влади, що так і не реалізувалася…

Помер Нестор Махно 25 липня (за іншими даними 6 липня) 1934 року у Парижі.

Радянський період Гуляйполя

Розповідаючи про радянський період міста Гуляйполе, не можна не згадати про основні історичні події: голодомор, Другу світову війну, відбудову.

Відомо, що під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 108 жителів міста.

Приклад святкового жіночого одягу. На фото 1939 року уродженка села Зелене Гуляйпільського району Дашевська Катерина.

Також відомо, що  5 жовтня 1941 року внаслідок німецького наступу радянські війська покинули місто. Почався період окупації. А восени 1943 року радянські війська повернулися у Гуляйполе.

Радянські військові біля відомої американської вантажівки Студебекер Studebeker US 6, що поставлялась до Радянського Союзу по Ленд лізу в період Другої світової війни

Під час війни Гуляйполе суттєво постраждало, було знищено багато об’єктів у місті. Як, зокрема, будинок Тупікова. Його було спалено німецькими військами під час відступу восени 1943 року.

Прибутковий будинок купця Тупікова, спалений німцями

Прибутковий будинок купця Д.Тупікова знаходиться на розі вулиць Шевченка (колишня Вокзальна) та Нестора Махна (колишня Поштова). У 1916-20 роках в ньому розміщувались гуляйпільські гімназії, а у 1920-30-х рр. різноманітні структури міської влади.

У 1950-90-х роках будинок був відомий більше як “Новий” гастроном. Будівлю було відновлено в середині 1950-х

Гастроном 50-ті роки

Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний

Прибутковий будинок Тупікова, у якому розмістився гастроном – наші часи, до початку великої війни

А на цьому фото Гуляйпільська середня школа №2 (Вербівська), збудована перед самою війною – у 1940 році. При відступі німецьких військ у 1943 році школа була спалена. Відновлена після Другої світової та діяла до початку нової війни – російсько-української.

Гуляйпільська СШ №2

В період між війнами життя Гуляйполя можна назвати тихим і провінційним. З цього періоду збереглося багато цікавих фото, зібраних місцевими краєзнавцями. Світлини допомагають уявити, чим і як жило місто в роки після Другої Світової війни.

Центральна площа Гуляйполя: Базарна-Леніна-Шевченка

Вигляд центральної площі (колишньої Базарної) від старого гастроному.

Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний

Розповідають, що в перші повоєнні десятиліття молодь масово виїжджала з Гуляйполя на Донеччину. Там гуляйпільці влаштовувалися працювати на шахти.

Ось на цьому фото – хлопчик з Донецька. Світлину прислали на Гуляйпільщину. Можливо, на фото – онук когось із мешканців, чиї діти вирушили підкоряти донецьке вугілля та там і осіли, продовживши рід…

На фото Анатолій Гречаний з м.Донецьк. Фото надіслане рідні у Новогригорівку Гуляйпільської ТГ, 1959 рік

Як і в кожному радянському місті в Гуляйполі відбувалися демонстрації і масові гуляння на комуністичні свята.

Крейсер Аврора пливе центральною частиною міста

Трибуна параду на честь 45 роковин Жовтневого перевороту у Гуляйполі Запорізької області. 1962 рік, інсталяція знаходиться на фоні будівлі міської ради (у минулому прибутковий будинок Я.Гурєвіча)

Гуляйпільські хлопці у центральному парку на фоні дошки пошани. 50-ті роки

А між святами люди багато працювали, відбудовували місто,  одружувалися, ростили дітей…

На фото нижче – фрагменти звичайного життя міста і його людей…

Весільне фото наречених Левицький Андрій та Скоромна Надія

Дівчина на мотоциклі. Гуляйполе, 29.07.1955

Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний

Гуляйпільська молодь 1948 року.

Риболовля на одному зі ставків на околицях Гуляйполя. 1950 ті рр.

Гуляйпільська “тріумфальна арка” – арка виставки досягнень сільського господарства. 1958 рік. Знаходилась в районі сучасного автовокзалу. Досить грандіозна, як для районного рівня споруда. Нажаль не збереглась до наших днів.

Тут теж видно “Тріумфальну арку”

Швейний цех Заводу побутових товарів Гуляйполя. 1973 р.

Вигляд на перехрестя вулиць Шевченка та Н.Махна. Фото 1970 х рр.

Гуляйполе у незалежній Україні

Ті, хто бував у Гуляйполі вже у наш час, мабуть запам’ятали центр міста, що являв собою архітектурний ансамбль будівель, пов’язаних з історичними подіями. І найбільше – з революційною діяльністю Нестора Махна.

Про махновщину, відомих земляків та етнографію краю можна було детально дізнатися з експозиції Гуляйпільського краєзнавчого музею.

Банк товариства єврейських та німецьких колоністів. Гуляйпільський краєзнавчий музей розташований в будівлі 1901 рок

Банк товариства єврейських та німецьких колоністів. Гуляйпільський краєзнавчий музей, розташований в будівлі 1901 року

Махновська тачанка біля краєзнавчого музею

З 2006 по 2009 роки у Гуляйполі наприкінці серпня відбувався щорічний музично-літературний фестиваль «День Незалежності з Махном» (МахноФест).

6 листопада 2018 року у Гуляйполі гучно та творчо відсвяткували 130-річницю від дня народження відомого народного лідера, українського революціонера Нестора Махно.

В незалежній Україні економіку Гуляйполя складали ВАТ «Сільмаш», ЗАТ «Аграрний дім», Гуляйпільський машинобудівний завод, ЗАТ «Гуляйпільський сирзавод», Гуляйпільський елеватор, Гуляйпільський завод лакофарбових виробів, ТОВ, Гуляйпільський міськавтодор.

12 жовтня 2016 року була утворена Гуляйпільська міська громада шляхом об’єднання Гуляйпільської міської ради та Гуляйпільської, Дорожнянської, Мирненської, Рівнопільської, Святопетрівської, Червоненської сільських рад Гуляйпільського району.

Народний дім (вул. Шевченка), у якому в наші часи була розміщена бібліотека

19 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи й ліквідації Гуляйпільського району, місто увійшло до складу Пологівського району.

Вчительський інститут, вул. Соборна 107

Будинок купця Карманова (вул. Шевченка)

А у 2022 році почалася велика війна і Гуляйполе з тих пір під постійним вогнем окупантів.

Сьогодні, на жаль, багато історичних будівель Гуляйполя зруйновані або понівечені російськими снарядами…

19 липня 2022 року окупанти накрили градом центр міста. Руйнувань зазнали будівлі виконкому, міської ради, культурно-спортивного комплексу, філії пошти та зв’язку, приватні будинки.

Так горів після обстрілу Краєзнавчий музей Гуляйполя

Музей після обстрілу

5 жовтня 2022 року, внаслідок ракетного обстрілу міста, загинули заступник голови місцевої громади Олександр Анатолійович Савицкий і керівник КП «Благоустрійсервіс» Олександр Анатолійович Косаренко.

6 листопада 2022 року російські окупанти завдали ракетного удару по головному майдану міста Гуляйполе, під час якого був вщент зруйнований КСК «Сучасник».

На задньому плані щойно тоді збудований культурно спортинвний комплекс Сучасник, нині зруйнований росіянами.

У квітні 2023 року була суттєво пошкоджена історична будівля Гуляйполя — Музей-садиба родини Крігер, яка на той момент вже не вперше потрапляла під обстріл з боку російських окупантів.

Музей-садиба родини Крігер

Будівля була зведена у 1892 році родиною підприємців Крігер — німців-лютеран, у власності яких був завод сільськогосподарської техніки.

Музей-садибу реставрували з 2019 року, і на літо 2022 року було заплановано відкриття… Перед самим повномасштабним вторгненням завершувалися внутрішні ремонтні роботи. Але всі плани перекреслила війна.

Музей-садиба родини Крігер після обстрілу

І поки що кінця і краю цьому терору не видно.

Дуже хочеться вірити в краще… В переможне завершення війни, у відродження та відновлення Гуляйполя, у повернення його мешканців…

До речі, окрім Нестора Махна, у Гуляйполі народилися такі відомі люди, як українські письменники Раїса Іванченко, Григорій Лютий, Михайло Тардов. А також розстріляний Запорізьким ЧК Дерев’янко Павло Миколайович (1899-1930) учасник Визвольних змагань, член Запорізької “Просвіти”, Олександр Михайлюта — автор кіносценарію художнього фільму «Секретний ешелон»; Любов Геньба — поетеса, громадська діячка, волонтерка; Леонід Юхвід — автор відомої повісті «Весілля у Малинівці», за мотивами якої у 1967 році була створена однойменна кінострічка.

Маленьке, затишне до війни, Гуляйполе, часто приходить у снах його мешканцям, яким довелося виїхати з міста… Сняться рідні вулички, які потопають у зелені та вишневому цвіті навесні, центральна площа, красиві старовинні будівлі… Сумно, що у 21 столітті місту доводиться так сильно страждати через нашестя варварів. Боляче бачити руїни на місці людських домівок. Дай Бог Гуляйполю сил триматися, і відродитися після війни!

У статті використано матеріали з сайтів:

• Україна – це ми!,
• Національна бібліотека України імені Вернадського
• Вікіпедія
• Більшість фото: ФБ-сторінка Гуляйпільські старожитності

Можливо, вам також буде цікаво: Постать дня: 6 січня 1938 року народився Василь Стус – символ українського опору