Постать дня: Олег Мінько – один із найкращих сучасних художників України

Олег Мінько – що про нього відомо

Біографія Олега Мінька

Український художник і викладач, представник львівської мистецької школи. член Спілки художників України  (з 1970). Заслужений художник України (з 1972). У 2008 році нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв України. Народний художник  України (з 2009).

Олег Терентійович Мінько народився у 1938 році у Макіївці Донецької області.

Війну родина пережила у селі Носачів на Черкащині, звідки родом був батько О. Мінька, 1944 року повернулися у Макіївку.

Мати Антоніна Андріївна працювала бухгалтером у тресті «Макіївбуд», батько Терентій Іванович — економістом у механічному цеху на Макіївському металургійному заводі. Після школи Олег закінчив Макіївський металургійний технікум. З дитинства дуже любив малювати та мріяв стати художником.

У 1965 закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (відділення художнього ткацтва).

По закінченні інституту у 1965 р., працював майстром ткацького цеху Львівського художньо-виробничого комбінату, через 5 років став керівником.

З 1967 року – учасник обласних і республіканських художніх виставок.

З 1971 до 1982 рр. працював художником монументального цеху Львівського художньо-виробничого комбінату. З 1982 р. – старший викладач кафедри художнього текстилю Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Очолював цю кафедру.

Одружений з 1959 року. Дружина Ольга Мінько в минулому талановита ткаля. Донька Ірина Мінько-Муращик — відома художниця (пастель, гобелени малих форм).

Похований у родинному гробівці на 86 полі Личаківського цвинтаря.

Творчість Олега Мінька

Твори Мінька зберігаються у Львівському національному музеї, Львівській картинній галереї, у Київському музеї Другої Світової війни, інших художніх, громадських установах, а також у приватних колекціях як у нашій країні, так і за кордоном.

Твори Олега Мінька:

• Абстракції – «Гра в карти» (1961), «Замкова шпаринка», «Чорна маска», «Печера», «Чорні прямокутники», “Місячне сяйво, «Композиція з прямокутників» (усі – 1963–1965);
• Фігуративні твори – Серія «Життя масок» (1967–1969), Ностальгія», «Біль», «Людина з яблуком» («Ілюзіоніст»), «Крик», «Безглуздя» (усі – 1968–1972),
• «Портрет доньки» (1980), «Пересторога», «Старий з патерицею», «Відчай» (усі – 1989), «Дві постаті» (1998), Жінка та кінь (1999), Модель і маестро (2001), Годинник з дитинства (2002), «Загублена цивілізація #1» (2009).

Персональні виставки: 1988 – Львів; 1993 – Rogers gallery, Вашингтон (США); 1994, 1998, 2004 – Львів; 2008 – Київ.

Ось що пише Бібліотека українського мистецтва: Творчість Олега Мінька, подібно до періодів людського життя, можна поділити на кілька етапів. Загострений інтерес до подій і явищ буття, притаманний молодості, прагнення охопити і відбити їх узагальнену сутність, дати своєрідний згусток людських почуттів відзначають його полотна 1960-х – початку 1970-х років. Вони запам’ятовувались чіткістю композицій, декоративним лаконізмом кольору. їхня мова була співзвучна аскетизму “суворого стилю” шестидесятників з його загостреною чесністю.

Композиція із прямокутників

Композиція, 1964

Біль, 1968

Але наприкінці 1970-х років Мінько, ніби втомившись від декларативності своїх героїв, занурюється у світ спокійного світорозуміння. На місце гострої реакції на оточення приходить філософське осягнення навколишнього світу, в основі якого лежить зріла мудрість. Зміст його живопису цього періоду слід шукати не в літературності сюжету і не в життєвій достовірності деталей, а у сплаві спостережень і пластичного ладу, живописної тканини твору. Трепет життя, відчуття достовірності моменту, особлива емоційна заглибленість і зосереджена духовність створюють не просто конкретний образ, а атмосферу буття людини і природи, їх виняткового злиття. Світ живопису Мінька – це світ реальний, добре нам відомий і водночас уявний. Часто художник не зображує людину в своїх полотнах, але її присутність, її настрій, її стан завжди відчуваються.

Бандурист

Людина і природа, їх взаємозв’язок – вічна тема, яка особливо яскраво виявляється у пейзажному живописі Мінька. Вивчаючи природу, митець переосмислює і трасформує її у своїй уяві, створюючи новий, гармонійний і ясний образ. Пейзажні мотиви в його полотнах неначе завмирають, відчужені від випадкового. В них створюється картина світу, в якому простота не суперечить складності, конкретне обов’язково співвідноситься з узагальненим, а гармонія не знімає напруженості.

Дівчина з птахом

У творчому доробку Олега Терентійовича багато пейзажів, пов’язаних з історією, адже в долі людини сплітаються в єдиний вузол минуле, сьогодення і майбутнє. Світ, творений художником у його пейзажах, подібний до живого організму: великий і різноманітний у численності елементів, він водно­час являє собою єдине ціле.

Годинник з дитинсттва

Портрет у творчості Мінька займає осібне місце. Вдумлива робота над натурою поєднується з її емоційним тлумаченням, реальність з умовністю, створюючи своєрідний магічний ефект. Удавана випадковість композиції – плід продуманої побудови, котра разом з природністю зображення надає йому відчуття рухомості, внутріш­ньої дії, невимушеної живої інтонації. Іноді митець, як в “Автопортреті” (1978), вдається до напружено­го світлового контрасту, що помітно підвищує гостроту і емоційну виразність образу”

Іра

Ще картини Олега Мінька

Крик

Людина, що ковтає яблуко

Модель і маестро

Вершник зі списом

Загублена цивілізація, 2009

Загублена цивілізація, 2010

Жінка та кінь

Роздум

Можливо, вам також буде цікаво: Постать дня: 17 листопада народився Казимир Шептицький, який врятував сотні дітей і був репресований радянською владою